В дерматології, як і в будь-якій іншій галузі, практикуючі лікарі часто керуються припущеннями, заснованих на загальних стереотипах. Але, на жаль, наші переконання зазвичай дуже повільно піддаються впливу і залишаються незмінними протягом довгого часу, навіть після зміни стереотипів. Важливо регулярно переглядати переконання, що склалися, спостерігаючи за своїми клієнтами.

Дослідження проблеми
Статистика показує, що не менше 70% пацієнтів з проблемною шкірою  - жінки старше 20 років. Більшість жінок були опитані шляхом особистої бесіди або анкетування. Опитуваннями встановлено, що проблема виникла внаслідок спадковості в сім'ї у кожної з 150 обраних жінок, ступінь прояву вугрової висипки в підлітковому віці, а також враховувалися всі чинники, з якими були пов'язані спалахи цього захворювання в минулому і сьогоденні.

Вугрове висипання було діагностовано у 142 з 150 опитаних жінок. I тип характеризувався відкритими вуграми (комедонами), II тип - закритими комедонами, а до III типу ставилися запалені папули та прищі. IV тип охоплював всі випадки вугрової висипки у вигляді «бульбашок», включаючи запалені вузлики від 1 см і більше в діаметрі, а також туди можна віднести комбінацію I, II, III типів. Ми сфотографували пацієнтів і підрахували кількість відкритих, закритих комедонів, папул, прищів і цист («бульбашок»).

У 35 вибраних пацієнтів були досліджені гормональний рівень у крові гормону лютенізуючого (LH), фолікул стимулюючого гормону (FSH), дегідроепіандостерон сульфату (DHEAS), вільного та зв'язаного тестостерону (Т), а також чинника зв'язування глобуліну. У шести з них з папуло-пустулярними вуграми була проведена біопсія (2,5 мм) запалених ділянок на ранній стадії.

У переважної більшості опитаних жінок (70%) вугрі  малого або середнього ступеня були в підлітковому віці. Майже у 3/4 опитаних (74%) це спадкове явище. Їх брати зазвичай страждали від сильної вугрової висипки в підлітковому періоді, але більшість переросли цю проблему приблизно у віці 24 років. Вугровий висип у жінок, хоча і був більш слабким, але не зник і залишився до віку 20-30 років.

У пацієнтів, які не мали сильної вугрової висипки в підлітковому віці, вона з'явилася пізніше, часто як результат схожих подразників. У порівнянні з хлопчиками-підлітками, у дорослих жінок специфічні подразники відігравали значнішу роль у викликанні «спалахів» вугрової висипки.

Найчастішим подразником серед опитаних був стрес (75%), за ним йшли гормональні зміни, такі як менструальний цикл (68%), садна та інші ушкодження шкіри (53%), вагітність (35%), застосування протизаплідних таблеток (29% ) і косметичних засобів (21%).

Як раптові, так і хронічні стреси були названі частими причинами появи вугрової висипки. Поштовхом для раптового стресу могла бути смерть близької людини або, наприклад, проблеми з навчанням у школі. Такий стрес разом з коливаннями гормонального рівня веде до різких порушень у фолікулярних стінках навколо  комедонів, що виливається у «спалах» вугрової висипки. Передбачається, що побічні продукти життєдіяльності бактерій можуть потрапляти в дерму і сприяти запаленню. Під дією раптового стресу існуючі «закупорки» руйнуються, викликаючи почервоніння і затвердіння. При поверненні до нормального способу життя ці центри можуть зникнути або стати пустулярними і спонтанно висохнути.

Постійні джерела стресу, такі як неприємності на роботі, невиконані сімейні обов'язки, проблеми з чоловіком можуть призвести до хронічного стресу, який, у свою чергу, діє на гіпофіз і надниркових залоз. Це може вилитися у збільшення вироблення гормонів, наприклад, дегідроепіандостерона сульфату, що згодом приведе до появи запалених «вузликів», зазвичай на підборідді.

Більшість наших пацієнтів провокували подальше подразнення шкіри до різних ступенів, розчухуючи її тим сильніше, чим сильніше був стрес. Таке подразнення уражених ділянок може викликати загострення, видаляє пігментні клітини з дерми, залишаючи світлі і темні ділянки на обличчі, і веде до вторинних бактеріальних інфекцій. Пацієнтів дуже важко відучити від розчухування подразненої шкіри. Проблему позначили як «погану звичку», терапевтичні спроби припинити болісний нав'язливий процес, включали застосування спеціальних препаратів разом з груповою терапією для зняття стресу.

Іншою поширеною причиною «спалахів» вугрової висипки виявилася зміна гормонального рівня в крові, пов'язана з припиненням застосування протизаплідних таблеток. Схожа зміна може статися під час ранньої вагітності та / або в післяпологовий період. 10-20 років тому використання протизаплідних таблеток вело до «спалахів» вугрової висипки, особливо якщо основою таблеток був андроген. Зараз до складу протизаплідних таблеток входить менше андрогенів, і стан пацієнтів, що страждають висипом вугрів, або залишається тим самим або поліпшується (за допомогою засобів для контролю за народжуваністю). Відомі факти, що деякі жінки приймають протизаплідні пігулки, щоб зменшити вугровий висип.

Прищі зазвичай проходять хвилею по обличчю, починаючи з носа, середини чола і області підборіддя і пізніше поширюючись до лінії щелепи приблизно за 10 років. Ця прогресія, мабуть, пов'язана з дозріванням фолікул. Використання протизаплідних таблеток перериває хвилю. Якщо припинити прийом цих контрацептивів, то вугрі продовжують розвиватися до тих пір, поки не закінчать свій природний шлях. Вугрові висипання, пов'язані із застосуванням або припиненням прийому контрацептивних таблеток, виглядають так само і розташовані аналогічно до тих, які звичайно з'являються на 3-4 місяцях вагітності.

Косметичні засоби зараз рідше є причиною подібних проблем, ніж 20 років тому, оскільки в даний час у багатьох країнах заборонено використання комедогенних інгредієнтів в косметиці. Хоча все ще деякі лаки для волосся, кондиціонери та помади для волосся, так само як і зволожуючі засоби і лосьйони для догляду за шкірою залишаються джерелами проблем для значної кількості тих, хто страждає від прищів. Велика частина цієї продукції містить основного винуватця - ізопропіл мірістат або його похідні, наприклад ізопропіл пальмітат, які, залежно від концентрації, є комедогенними речовинами, постійне використання яких у складі косметичних засобів може призвести до розвитку закритих комедонів на обличчі. Схожі висипання на лобі можуть з'являтися при використанні комедогенного шампуню або помади для волосся.

Цікаво, що тенденція пов'язувати прищі з харчуванням, схоже, значно зменшилася за останні 30 років. Раніше і лікар, і пацієнт вважали це важливим, тепер же їжа рідко називається пацієнтами як посразнюючий чинник. Правда, був випадок, що «спалах» вугрової висипки пов'язували з порошком бурих водоростей (ламінарії), яким пацієнтка рясно посипала свою їжу під час їжі. Ламінарія містить йод, надмірна кількість якого, виділяючись через сальні протоки, викликає подразнення сальних фолікул. Вугровий висип у пацієнтки швидко зник, щойно та перестала їсти ламінарію.

Дослідження гормонального рівня у тих, хто страждає висипом вугрів, показало, що насправді в більшості випадків він був нормальним або близьким до нормального. Невелике число підвищень гормонального рівня не виправдовувало його постійних перевірок або масштабних програм з використанням антиандрогенну для пацієнток з висипом вугрів.

При раптовому стресі в окремих випадках пацієнткам допомагав преднізолон, щоб попередити викид гормонів надниркових залоз, але в цілому гормональне лікування виявилося марним для наших пацієнтів. Наші дослідження трохи суперечать результатам, наведеним у дослідженнях інших медичних шкіл дерматології, де серед пацієнтів частіше спостерігалися випадки збільшення гормонального рівня. Можливо, що ми не враховували різкого тимчасового гормонального сплеску під час стресу або не брався до уваги якийсь певний, пов'язаний зі стресом, гормон.

Біопсії виявили, що білі кров'яні тільця (лейкоцити) переміщалися в стінку фолікула і викликали запалення. Прориву вмісту фолікула в дерму не було виявлено. Лейкоцити або руйнували епітелій фолікула, створюючи вогнище запалення в його глибині, або переміщалися до поверхні між стінкою фолікула і вугром, утворюючи пустули. Часто згодом формувався залишковий рубець. Найпершим патологічним явищем було переміщення лейкоцитів у внутрішню поверхню фолікула з наступним запаленням. Внутрішня поверхня фолікула могла відновлюватися, не призводячи до клінічного запалення, або лейкоцити могли зруйнувати більш великі ділянки внутрішньої поверхні, утворюючи вогнище запалення.

www.cosmett.0pk.ru