Запах Хорватії 

Автор: Юлія ПІДЛУЖНА
--------------------------------------------------------------------------------

Як невиправного злочинця щораз тягне на місце злочину, так і мене щоліта тягне в Хорватію. 

Вже сім років поспіль в кінці липня – на початку серпня (по-іншому чомусь не виходить) я зі сім’єю проводжу відпуску в Хорватії. Вже думала – досить, скільки можна, цього року їдемо в якусь іншу країну, навіть на сімейній раді перебрали кілька непоганих варіантів… І що ви думаєте? Пішли в туристичне агентство і знову зупинились на Хорватії. І хто після цього буде сперечатися, що ця країна має якусь магію, притягує до себе наче магніт. Мабуть, тоді, сім років тому, це було кохання з першого погляду. Закохавшись у Хорватію, вже не можу її зрадити.

«Красива наша»

Хорвати – фанатичні патріоти своєї країни. Вони називають батьківщину – “красива наша”, за першими рядками національного гімну. Справді, Хорватія вважається однією з найгарніших країн світу. Для повноцінного ідеального відпочинку тут є все: комфортний клімат, який нагадує наш рідний, кримський, тепла як домашня ванна і чиста, прозора аж до дна морська вода Адріатики, дивовижна природа, до якої хорвати ставляться з душевним трепетом. Хорватію вважають однією з найбільш екологічно чистих країн Європи. Узбережжя оточене більш ніж тисячею (!) островів.

Більшість прибережних готелів - посеред соснових лісопарків, що надає повітрю специфічного присмаку. Коли вдихаєш “запах Хорватії”, то хочеться напитися його вдосталь, про запас, як хорошого вина. Від цього п’янкого повітря, як від вина, навіть може статись легеньке запаморочення… Ця країна націлена на позитив. Саме такими є і хорвати – спокійні, але не флегматичні, позитивні, але не запопадливі, з почуттям власної гідності. Це відчувається в поведінці офіціантів чи менеджерів готелю (хоча, як і будь-де, бувають збої). Вони відкриті та доброзичливі, з ними легко спілкуватися. Можливо, ще й тому, що їхня мова нам близька, багато спільних чи подібних слів. Українець і хорват завжди порозуміються…

Лежаків та мила бракувало…

Але для будь-якої бочки меду завжди знайдеться своя ложка дьогтю. Цього разу я відпочивала у невеличкому містечку в італійському стилі – Новийград, розташованому на Істрії між Умаком та Поречем. До речі, назви міст на вивісках тут пишуть двома мовами – хорватською та італійською. До італійського кордону рукою подати – якихось тридцять чи сорок кілометрів…

Невибагливий чотиризірковий готель, кілька років тому переобладнаний з тризіркового, мені сподобався насамперед місцем розташування – метрів за сто від моря. Єдине, що напружувало, то це жлобство покоївки, яка вперто “забувала” після прибирання покласти у ванну кімнату шампунь та мило. Зрештою, таке часто трапляється і в готелях інших країн. Спочатку ми їй кілька разів нагадували, а потім плюнули і купили шампунь та мило в магазині. Такі дрібнички неприпустимі для готелю, який намалював при вході чотири зірки. Ще один недолік чи недопрацювання менеджменту – це дефіцит лежаків біля готельного басейну. Щоранку, близько дев’ятої години, заспаний працівник готелю приходив до басейну і відмикав ключем замок, на який запиралися лежаки. А на нього вже чекала купа людей, які як коршуни накидалися на лежаки, розтягували їх і застеляли своїми рушниками. А вже потім йшли на сніданок. Лежаків на всіх не вистачало, тому ті, хто конче хотів засмагати біля басейну, приходили завчасно, дехто навіть о сьомій ранку, і чергували до появи готельного працівника з “золотим” ключиком. Брак лежаків і невтішна перспектива залишитися без нього породжували між відпочивальниками сварки і конфлікти. Одного ранку купу з лежаками обступили, як висловився мій чоловік, “баби з Італії”, і вже нікого до них не підпускали. Цього дня довелося засмагати на бетонному пляжі, бо лежаки нам так і не дісталися – “баби з Італії” ліктями відсували інтелігентніших відпочивальників, тож у них не залишалося жодного шансу отримати омріяний лежак. Ця ситуація нагадувала часи радянського дефіциту, коли люди стояли за чимось у черзі, і через нервовість обстановки та страху, що їм не дістанеться, ставали злими і скандальними.

Німці як діти мокнуть у басейні

Найбільше у нашому готелі відпочивало німців, австрійців, самих хорватів та словенців. Росіян майже не було. Що дуже дивно, оскільки зазвичай росіяни є всюди, і їх багато. Я побачила (чи, радше, почула) лише одну російськомовну сім’ю. Сім’я, зрештою, як сім’я, єдине, що відрізняло їх від інших, це те, що батько нон-стоп розмовляв по мобільному. Я почула уривки фраз про якісь замовлення і труби… Як правило, відпочинок у Хорватії – сімейний. М’який клімат підходить дітям, навіть дуже маленьким. Багато батьків привезли зовсім крихітних діточок, навіть грудничків. Грудьми годували просто на пляжі, не кремпуючись. До речі, щодо грудей. Цього разу жінок, які засмагали топлес, було не так багато, як раніше. Але вони таки були. Інколи це виглядало естетично, але у більшості випадків – вульгарно. Особливо, коли жінка вже далеко не молода, а груди нагадують “вуха спанієля”. Цікаво було спостерігати за хлопцями років дев’яти-десяти, які кожен такий “об’єкт” супроводжували погано прихованим реготом…

Біля моря на кам’янистих пляжах (це, до речі, один з незначних недоліків Хорватії) зазвичай відпочивають самі хорвати, словенці, часом італійці. А ось німці та австрійці віддають перевагу басейнам. Ще розумію дітей, їм в басейні цікаво, можна досхочу стрибати “бомбочкою” чи робити сальто, але важко збагнути, яка радість для дорослих цілий день мокнути у хлорованій воді, коли поруч – найчистіше море в Європі?!

Практичні туристи поїхали в Чорногорію

Більшість туристів віддає перевагу так званому лінивому відпочинку. Зайнявши зранку лежаки, щасливчики намагаються цілий день на них провалятися. Або щось читають, здебільшого глянцеві журнали, рідше книжки, або розв’язують кросворди чи просто до нестями смажаться, як кури-гриль, час від часу змінюючи позу, аби тіло засмагло більш-менш рівномірно. Молоді мамочки, яких тут багато, возяться біля басейну з дітьми… Через три-чотири години після сніданку вони виймають з пляжних сумок “стратегічні запаси” – те, що вдалося сховати під час сніданку: канапки, круасани, фрукти… І не думайте, що так роблять тільки наші. Зовсім ні. На сніданку у сумки пакують і німці, і італійці, і австрійці… Особливо ті, хто має дітей. Бо зранку малі їсти ще не хочуть, а через кілька годин вже просять щось “погризти”. Дехто, хто не наважився “пакуватися” на сніданку, йде обідати у ресторанчики, яких тут безліч, один біля другого. Ціни не низькі. Обід обійдеться щонайменше у 30-40 євро (курс євро до хорватської куни – приблизно 7,25 куни за євро). Як у нас до кризи. До речі, куна стоїчно тримається. За час кризи майже не впала. І це, між іншим, впливає на дорожнечу відпочинку у Хорватії. Тому чимало практичних і економних німців, які у попередні докризові роки приїжджали сюди, цього року віддали перевагу, наприклад, дешевшій Чорногорії. Не дивно, що хорвати, перелякавшись відчутного спаду туристів, скасували для українців візи. Як розповів нам один балакучий офіціант, який приїхав у Хорватію з Македонії підзаробити у літній період, цього року наплив туристів таки помітно зменшився. Раніше (торік і кілька років тому) ввечері на променаді в центральній частині міста людей було повно. “Фул, фул!” – кілька разів емоційно повторював офіціант. Він це бачить і за кількістю клієнтів у кафе, де працює і де працював в попередні роки. Буйо (так звати хлопця) каже, що в Чорногорії повечеряти можна за десять євро. А в Хорватії вечеря обійдеться мінімум у 50. Хоча все залежить від ваших апетитів – у прямому і переносному значенні цього слова. Можна жити в готелі, де десять днів коштуватиме для однієї людини тисячу євро, а можна зняти апартаменти (невеличка кімната з кухнею і ванною), де проживання для однієї людини обійдеться в 25 євро за добу.

Коли море зливається з небом

Особливо приємно ввечері! Вдень сонце пече немилосердно, інколи повітря таке гаряче ніби руку в мікрохвильовку засунув. Рятуватися можна хіба що купанням у морі, тіло там відходить і вже знову хоче сонячних променів. Ввечері ж повітря лагідне, освіжаюче. А пейзаж! Краса неземна. Море стає спокійним, рівним, темно-синім. Інколи зливається з небом, і вже не видно горизонту. А повний місяць нагадує перестиглу диню – жовтий як ліхтар і тяжкий, тому висить низько над землею. І, звичайно, спокуслива місячна доріжка. Дивлячись на неї, я щоразу згадую дитинство, коли ми, малі, приходили у Євпаторії ввечері до моря, роздягалися наголяса і пливли по місячній доріжці. А я в цей момент загадувала найбільш потаємне бажання. Вірила, що воно має обов’язково збутися…

Чайки-жебрачки та підступне меню

Так само і щодо харчування. Треба уважно дивитися в меню. Я, наприклад, люблю замовляти смажені королівські креветки. Вони є у кожному ресторанчику Хорватії. В одному ресторані порція (п’ять креветок) коштує 100 кун, в іншому 130, ще в іншому 145. А в одному аж 170 кун! Причому в меню ціна була так хитро позначена, що ми спочатку подумали, що 70 кун. На радощах замовили, а коли принесли рахунок, були шоковані. Та найгірше, що ми не розраховували на таку суму, і нам не вистачило кун, щоб оплатити цей рахунок. Ситуація було пікантна. На щастя, чоловік мав ще євро. Запитав, чи може додати в євро? Привітна офіціантка спочатку витримала паузу, а потім погодилась…

Найпопулярніші кафе і ресторанчики просто над морем, збудовані на скалах. Відпочивати в таких – одне задоволення! Сидиш за столиком, під ногами клекоче море, а на лагідних хвилях як у колисці сидять вгодовані і пригодовані відпочивальниками чайки. Найбільше їх біля столиків, вони чекають, коли їм кинуть кавальчик хліба чи голову від креветки. Тут теж не обходиться без конкуренції та “дідівщини” за ліпший кусень. Чайки голосно сваряться, відпихають одна одну. Часом нахабніють і підлітають та кружляють майже над тарілкою. А якщо їм нічого не кидаєш, кричать як березневі коти.

Автор: Юлія ПІДЛУЖНА
Джерело: Високий Замок - інтернет версія  www.wz.lviv.ua
На фото: На фото – місто Ровінь, яке вважається найромантичнішим у Хорватії