Туристів дивує брак смітників і тішить бруківка 
 
Автор: Оксана Нагірна

Нарешті позаду державний іспит, а у кишені диплом гіда-екскурсовода. Після 18-річної роботи у газеті я отримала другу спеціальність. І помилилася.

У вечері зателефонував директор турфірми і повідомив, що завтра – перша екскурсія. “Група польських науковців на два дні прибула у справах до Львова. Маршрут ви проходили не раз. З почином!”, – привітав директор. Ніч я провела за перечитуванням конспектів, за півгодини до назначеного часу стояла біля готелю. Попри те, що маршрут знаю “назубок”, хвилююся страшенно, тим паче – науковці! Це не просто дітлахи на канікули приїхали. А ще екскурсію доведеться проводити польською мовою! І все це одразу в перший же день самостійної роботи!!! Від цих думок не те, що польську, рідну українську ледь не забула. “Знайдіть в автобусі доброзичливе усміхнене обличчя і починайте розповідь”, – згадую настанову старшої колеги. Тремтячими руками беру мікрофон, і коли нарешті наважуюся перевести погляд із заднього вікна автобуса на салон, то бачу кілька усміхнених облич. “Dzien dobry szanownemu panstwu! Bardzo przyjemnie mi jest powitaс Was w starozytnym Lwowie”, – промовила з полегшенням. Далі – як уві сні. Психологи кажуть, що наша підсвідомість рятує в екстремальні хвилини. Мене врятувала. Чотиригодинна екскурсія проводилася ніби сама собою, навіть у шпаргалку-записник не підглянула…

Дотримуючись маршруту, виїжджаємо на Високий замок. Намагаюся провести огляд панорами з нижньої тераси, але деяких цікавих міських об’єктів не видно через гілля дерев. Благополучно минувши жебраків, малолітніх циганят, якохось підозрілих осіб, які вичікують “жертву” на східцях, виходимо на оглядовий майданчик. Вигідне для огляду місце зайняла інша група, чимало туристів оглядають панораму міста без екскурсовода, долучаючись до інших груп. З часом з’ясувала для себе, що чимало екскурсоводів взагалі не піднімаються на майданчик.

Одним із головних місць паломництва польських туристів у Львові, окрім Латинського кафедрального собору, площі Ринок, Стрийського парку, завжди був музей-заповідник “Личаківський цвинтар”, де залишилися могили видатних синів Речі Посполитої та родинні гробівці теперішніх туристів. Норман Дейвіс, автор бестселера “Європа. Історія”, порівнює цей музей скульптури просто неба з паризьким цвинтарем Пер-Лашез. Через велику кількість туристичних автобусів паркуватись доводиться аж біля пологового будинку на вулиці Мечникова. Вхід на цвинтар платний – три гривні з особи, за фото- та відеозйомку платять окремо, – як і скрізь, тут панують закони ринку. Хоча, з іншого боку, не зрозуміло, чому треба платити, щоб поклонитися могилам Івана Франка, Івана Крип’якевича, Соломії Крушельницької, Володимира Івасюка, творця львівської Опери Зигмунда Горголевського, видатного художника Артура Гротгера, іншим знаменитим людям, світла пам’ять яких завжди з нами.

Складним моментом екскурсії для новачків є військові поховання, зокрема Меморіал “орлят”. Але добрий екскурсовод має бути психологом, повинен уміти “працювати” на групу, а не тільки на визначений об’єкт. І, відповідно, розповідь щоразу буде різною. На щастя, група толерантно сприймає моє намагання зберегти паритет.

Зате в центрі екскурсантів чекає суто львівська атракція в особі “пана з трубою”, як називають його туристи, які не вперше у Львові: біля пам’ятника Адаму Міцкевичу очікує на туристичні групи пан Камінський, людина-оркестр. Весільним кортежам він грає марші, а туристів з Польщі тішить батярськими пісеньками, які у 30-х роках минулого століття звучали на популярному польському радіо “На веселій львівській хвилі”.

Попереду – екскурсія вулицями Старого міста, частиною, яка занесена до спадщини культури ЮНЕСКО. Туристів шокує транспортний бардак у центрі Львова. Кому сподобається годинами простоювати у заторах лише тому, що до Львова приїхав черговий міністр і через нього перекрили вулиці. І навіть туристичний поїзд, яким так тішаться чиновники з мерії, мусить “чмихати” у традиційних львівських “корках”. Іноземців дивує брак смітників у місті та наявність бруківки. Щодо останньої, в цьому вони вбачають навіть певний шарм міста Лева. Пофарбування окремих будинків, а ще гірше – частин поверхів у ядучі кольори, туристи теж помічають, як і те, що частину старої бруківки місцями замінено на сучасну, через що старе місто втрачає свій шарм, чи недоречні новомодні пластикові вікна на старих кам’яницях. Не найкраще враження справляють й яскраві рекламні вивіски, які псують загальну картину центральної частини міста.

Хронічними недоліками Львова залишаються брак паркінгів, недорогих комфортабельних готелів, громадських вбиралень. Перше запитання, яке туристи ставлять екскурсоводові: “Де можна поміняти гроші?”. Коли ж заходить мова про харчування, найчастіше цікавляться у якому ресторані Львова можна скуштувати страви української національної кухні, які заклади громадського харчування найкращі у співвідношенні ціна–якість. Не всіх іноземних туристів приваблює сучасний інтер’єр цих приміщень. Тому популярними є заклади, інтер’єр яких витриманий у народних традиціях або ж “костюмовані” ресторани типу “Криївки” чи єврейського ресторану на Староєврейській.

Ми гордо називаємо Львів перлиною у центрі Європи. Однак через нашу байдужість ця перлина тьмяніє. Тепер мені зрозуміла різниця між професією журналіста та екскурсовода. Журналіст повинен бачити весь цей безлад, а екскурсовод має сам цього не бачити й іншим не показувати, якщо не хоче завтра залишитися без роботи. Бо хто ж до нас поїде?

Автор: Автор: Оксана Нагірна
Фото надано EzReklama. На фото: Площа Ринок у Львові. 
Джерело: Високий Замок www.wz.lviv.ua