Автор: Ніна БАЙ

Нині подорожувати до австрійських Альп зовсім нескладно. Завдяки австрійським авіалініям з Києва до Інсбрука Ви дістанетеся за лічені години. А там від нього, скажімо, до Зеефельда — одного з п’яти найпопулярніших австрійських курортів — рукою подати: всього лише двадцять один кілометр

Коли ми з родиною прибули на тірольську землю (регіон Австрії, що межує з Італією, Швейцарією і Німеччиною), здалося, що потрапили в диво-казку. Владарював пізній вечір, але навколо було видно, як удень. Над горами світив чарівний красень-місяць, а в його променях дрімала дивовижна природа. Сніг, який так щедро вкрив гори, сосни, дахи будиночків, що розташувалися в підніжжі альпійських красунь, іскрився тисячами срібних перлин, даруючи надзвичайну насолоду.

Тож, намилувавшись невимовною красою небесних зір і земної річечки, що засніженою стрічечкою звивалась поміж укритих пухнастою ковдрою дерев, ми зайшли до невеликого будиночка. Приємною усмішкою зустріла нас його господиня пані Анна, яка розмовляла з нами німецькою мовою. Як довідалися пізніше, Анна Дьяковік — родом з Югославії — здає туристам для проживання кімнати свого міні-готелю уже протягом понад 30 років.

Будиночок знаходиться в селищі Scharnitz, яке разом з іншими п’ятьма селищами (Leutasch, Mosern, Buchen, Reith і Seefeld) входить до Олімпійського регіону Зеефельд.

Протягом п’яти неповторних днів ми каталися в Зеефельді, що за 10 хвилин їзди машиною від місця нашого проживання, — на лижах! Вдумаймося лише: в селищі, котре двічі ділило з Інсбруком почесні обов’язки столиці Зимової Олімпіади! Хоча слава до Зеефельда прийшла поступово. І це — незважаючи на те, що ще давні римляни звертали свою увагу на цю місцевість. А почалося все з маленьких ферм, власники яких здавали кімнати лижникам і любителям гірських прогулянок. З часом гостей ставало все більше, тому доводилося з усіх боків прибудовувати до будинків додаткові кімнати. Так і народилися родинні готелі.

Нині у Зеефельді, типовому тірольському селищі з притаманними йому принадами сільського життя, створені найкращі умови для занять усіма видами зимового спорту. Однак головне місце займають лижі, і насамперед гірські. Піднятися на гору можна з допомогою фунікулера або однією з численних канатних доріг. Ми мали насолоду підніматися на фунікулері на висоту 1700 метрів (найвища точка підйомника — на висоті 2100 метрів). До речі, сам Зеефельд розташований на висоті 1200 метрів над рівнем моря.

Відчуття, коли все ближче й ближче піднімаєшся до неба, можна зрівняти хіба що з польотом Божої птахи. З кожною миттю розкривалися все нові й нові панорами незрівнянних гірських краєвидів Альп, а серце сповнювалося незвіданим відчуттям. Кілька разів з’їхавши вниз на лижах і піднявшись угору на фунікулері, тут же можна перепочити і добре пообідати в ресторані чи навіть просто під небесним дахом, де спеціально встановлено столики.
Звичайно, спускатися з такої висоти тим, хто не має доброї підготовки, все?таки небезпечно. Тому й про це тут потурбувалися. Зокрема, для лижників-початківців і дітей відведено спеціальні ділянки траси, а в центрі самого селища — менші схили. І взагалі — Зеефельд для шанувальників бігових лиж є одним із найкращих місць у світі. Щоправда, коли ми вирішили здійснити своєрідну подорож у казку тірольського лісу, ішов лапатий сніг. Стояла загадкова тиша, і лише поодинокі відчайдухи зустрічалися нам на лижні, яку замітало на очах.

Захоплююче тут не лише кататися на лижах, займатися іншими зимовими видами спорту, а й просто прогулятися чарівним Зеефельдом. Однією із визначних споруд селища є камерна церковка Святого Освальда. Хоча тут кожен будиночок, як на мене, — особливий витвір мистецтва: на білій штукатурці намальовані святі і різні біблійні сюжети. Вони, здається, оберігають усіх мешканців Зеефельда від злого духа і заздрісного погляду. Бо й справді, тут є чому позаздрити. Дивлячись на ці гарненькі будиночки, пригадую слова, сказані королем кінофільму «Звичайне диво»: «Весь будинок влаштований так гарно, з такою любов’ю, що взяв би та й відібрав».
Такі будиночки — і в невеликому німецькому містечку Міттенвальд, що в п’яти кілометрах від Австрії. Туди ми зазвичай їздили вечеряти, бо ціни там значно нижчі. Хоча, правда, це було ще до того, як ми розпробували неперевершений тірольський суп та інші смачні страви в романтичному ресторані Зеефельда під назвою «Sportcafe Sailer». Так ось: мешканці Міттенвальда, справді, перетворили свої будинки на художні полотна, створивши таким чином своєрідний вуличний вернісаж. До речі, мистецтво фасадного живопису популярне тут чимало віків. У цьому містечку кожен господар вважав і вважає справою чести найняти художника і прикрасити фасад свого будинку твором так званого «повітряного живопису». Тому ще Гете, який відвідав Міттенвальд у 1786 році, назвав це місто «книжкою-картинкою, що ожила». Милуючись цими будиночками, подумала: добре, якби і в нас в Україні були такі ж дво-, триповерхові розмальовані будиночки. Адже це наша давня традиція, коли в селах розмальовували стіни, печі. А чому б її не відродити й не перенести в містечка, та й перестати будувати безликі хмарочоси?

Але типове провінційне містечко Міттенвальд славиться не лише як лижний курорт, згаданими вище будиночками, казковою природою, а насамперед — музичними традиціями, за що його так і називають: «струнне місто» біля підніжжя баварських Альп. Дуже добре відоме воно не лише у Європі, а й в усьому світі уже понад 700 років. Спочатку — як місто плотогонів, з якого щорічно відходило вниз по Ізару на Мюнхен і далі Дунаєм аж до Відня близько трьох тисяч 24-метрових плотів. Пізніше, з 1447 року, Міттенвальд був відомим упродовж двох століть як місто венеціанських ярмарків. Нині протягом усього року схили навколишніх гір наповнюють звуки скрипок, віолончелей, альтів, віол… Тут розташована Школа Маттіаса Клотца — майстерня з виготовлення струнних інструментів, названа на честь знаменитого скрипкового майстра ХVІІ — ХVІІІ століть, який прославив рідний Міттенвальд. Клотц навчався в Італії, потім повернувся на батьківщину, де й започаткував традицію виготовлення музичних скрипкових інструментів.

Як на мене, олімпійський регіон Зеефельд, який ми цього разу обрали собі для відпочинку, привабливий ще й тим, що від нього можна швидко доїхати до Інсбрука, музичного Зальцбурга. А ще — побувати в самому серці альпійських гір, де розташоване колись тірольське селище, а нині процвітаюче місто Ваттенс. Таким воно стало завдяки Даніелю Сваровські, який у 1895 році заснував тут маленький завод з виготовлення виробів із кришталю. Згодом підприємство переросло у світовий гігант. Саме тут, у величезній скелі, розмістився один із найдивовижніших музеїв — «Кришталеві світи Сваровські». Звичайно, все це варто побачити на власні очі. Як, до речі, й ще чимало чого прекрасного в зимовій казці Тіроля. Тож залишається побажати Вам, дорогі читачі, поїхати туди. Сніг лежить там аж до квітня і взагалі в зимовий період: завдяки особливому місцю розташування цього регіону там завжди сніжно. А ще, кажуть, тут добре розвинуті й літні види спорту. Край прекрасний в усі пори року.

Автор: Ніна БАЙ
Фото: Wikimedia Commons by Kries
На фото: Зеефельд
Джерело: Українське слово