Автор: Доброслава Хміль

Далеко не всі народи проводжають старий рік 31 грудня. І нині багато з нас зустрічає Новий рік з 13 на 14 січня. Наші ж пращури святкували Новий рік у березні. Це було пов’язано з початком весняно-польових робіт. Із кінця XV століття Новий рік як за церковним, так і за світським календарем в Україні почали відзначати 1 вересня. Звична для нас дата 1 січня з’явилася після указу російського царя Петра І.
Силоміць насаджена традиція

Святкувати Новий рік 1 січня українці почали після указу царя Петра І 1700 року, який запозичив традицію святкування Нового року взимку із Західної Європи, а вона, своєю чергою, - від стародавнього Риму. Цар наказував прикрашати будинки ялиновим гіллям, кататися з гірок, а також «не п'янствовать". Тобто, щоб усе було цивілізовано.
Проте в ті часи ці свята вважалися привілеєм дворянства й фактично не відзначалися серед простого народу. У 1917 році радянська влада заборонила святкування не тільки Різдва та Хрещення, а й самого новорічного свята. А головний його атрибут - ялинка - у СРСР надовго поповнив перелік заборонених режимом так званих буржуазних пережитків, за які й до ГУЛАГу було недалеко.
Злам настав у страшному для України 1937 році, коли Сталін видав наказ встановити в Кремлі першу всесоюзну ялинку. Ось так народилася «ґлавная йолка страни», і відтоді щороку майже шість десятиліть ялинки головнішої за московську не сміло й бути. Тоді ж, у 30-ті роки минулого століття, традиція відзначати Новий рік 1 січня закріпилася остаточно.

Непрошені гості

Діда Мороза й Снігурку – цю двійку героїв російських казок призначив 1936 року до України, як і до решти республік тодішнього СРСР, соратник Сталіна Павло Постишев. Він підписав постанову, яка одним махом скасувала в Україні релігійні свята, а з ними - багатющі народні традиції Святого Миколая й Різдва. Мільйонам українських громадян було дозволено мати тільки одне офіційне свято зимового циклу – Новий рік із відрядженими на цей період на українські землі Дідом Морозом та Снігуркою. На святі «ґлавной йолкі страни» у всесоюзному будинку профспілок у Москві чудодійні атеїсти Дід Мороз та його внучка Снігурка вперше були офіційно представлені дітям. Єдині дозволені режимом «святі» надовго відсунули оригінальні різдвяні традиції, а замість Віфлеємської на «ґлавной йолкє страни» засяяла червона зірка.
У столичному місті Києві в день Святого Миколая навіть провели парад Дідів Морозів. Що це – незнання чи свідоме ігнорування української культури? Якби Леся Українка з її чотирма легкими «образочками» «Святого вечора» чи вічна мандрівниця Наталена Королева з «Різдвяними святами» опинились у Києві, мабуть, не вгадали б, у якій країні вони перебувають.

Чим хата багата?

За соціологічними дослідженнями, для переважної більшості українців Новий рік – це сімейне свято, хоча кожен десятий узагалі не відзначає його. Жодне новорічне застілля ще з повоєнних часів не відбувалося без салату олів’є. Престижними вважали заливну рибу, холодець, мариновані гриби, оселедець під шубою, червону рибу, шпроти. Їх доповнювали домашні соління, варена картопля, курка, у гіршому разі — тушонка. На солодке — торт — здебільшого домашній ”Наполеон”. До нього йшли шоколадні цукерки ”Червоний мак ” або ”Білочка”, яблука, а якщо пощастило — мандарини.
Наприкінці 1970-х радянські покупці до Нового року починали готуватися з листопада. Бо у грудні полиці магазинів стрімко порожніли. Щоб заставити продуктами новорічний стіл, треба було кілька днів побігати магазинами. М’ясо завжди було непросто придбати, а напередодні свята — і поготів. Свіжу рибу — теж. Розмітали навіть морожений хек, на який зазвичай не було особливого попиту. Шинка, гриби, шпроти, оселедець у металевих банках, ”мисливські” ковбаски — тільки, якщо пощастить.
На всі види шампанського ціна була єдина - 4 крб 17 коп. Мускатне продавали лише в спецрозподільниках. Напівсолодке інколи потрапляло в торгову мережу, але зазвичай його купували по блату. Менш дефіцитні напівсухе й сухе час від часу з’являлися на прилавках.
 Новорічний стіл на п’ять-шість осіб обходився приблизно у 100 крб. Середньомісячна зарплатня становила 150.

«Круг ялинки станемо…»

І, звісно, ялинка. Ялинкові базари в спальних районах міст починали з’являтися від 20-х чисел грудня. Зазвичай їх облаштовували біля універсамів, а в центрі Києва — у сквері або просто на подвір’ї якогось будинку. Ялинки завозили туди нерегулярно. Гарних дерев у кожній партії було із третину. Іще якась частина належала до категорії ”може бути”. Їх також швидко розбирали. Та більшість дерев були просто ”йолкі-палкі”.
Аби придбати пухнасту ялинку, треба було потрапити на привіз свіжого товару. Досвідчені покупці, ”засікши” пізно ввечері, що ялинковий базар поповнився новою продукцією, зранку перед роботою мчали займати чергу. Продавець пускав усередину по п’ятеро людей. Першим шістьом-сімом п’ятіркам розкішні ялинки були гарантовані. Коштували 1 крб 20 коп. за метр висоти.
…Часи змінились, Україна вже майже два десятиліття живе в незалежності, але з року в рік із затертої радянської традиції струшують пилюку - і ось вулицями вже бігають Діди Морози, щоправда, стилізовані під Санта-Клаусів, разом зі своїми Снігурками. Що ж  змушує українців копіювати радянські традиції? Навіщо брати чуже, коли поруч живе рідне, і хіба треба тиражувати радянський second hand, якщо є невичерпна криниця власних символів? Це - Святвечір і кутя в рідному домі, це - святий Миколай із дарунками, це - вертеп із Віфлеємською зіркою й колядою, і Дідух – прадавній символ українського Різдва.
 
Автор: Доброслава Хміль
Джерело: МістOnline