Працівник бібліотеки Львівського національного університету ветеринарної медицини і біотехнологій Галина Пилипчак може похвалитися унікальними світлинами, які зберегли у сімейному альбомі її мама Анізія Володимирівна і бабуся Елеонора Михайлівна. Одне з фото - датоване 1927 роком.

Працівники банку, де разом з чоловіком працювала Елеонора Михайлівна, зустрічали Новий рік у Народному домі (нині Будинок офіцерів на вулиці Театральній). Як бачимо, люди були вбрані зі смаком, дехто у карнавальних костюмах. Колони прикрашені гірляндами і ялинковими гілочками. На цій забаві Елеонора Михайлівна обрала для себе вбрання червоної калини. Анізія Володимирівна пам’ятає, що на будь-які вечірки мами самих дівчат не відпускали. Йшла або мама, або тета. Сиділи там на окремій лавці усю забаву і разом йшли додому. Це називалося “маткувати”... Анізія Володимирівна розповідає, що танцювали і під музичні інструменти, і під грамофон. У моді були танго, фокстрот, вальс, полька... Були і дамські танці, коли дівчата запрошували на танець хлопців. Алкоголь вживали помірковано, для горілки були “наперсточки”... На ялинці мала бути зірка у формі комети. На гілочки спеціальними прищепками кріпили маленькі підсвічники з голочками, на які наколювали свічечки... Очевидно, це вимагало пильної уваги за ялинкою, щоб не допустити пожежі...

Доцент кафедри історії середніх віків Франкового університету Ігор Лильо розповідає, що мода на ялинки прийшла у Львів ще у XVIII столітті. У минулому столітті, у міжвоєнний період, Львів справді був веселим містом. Було багато розважальних клубів. Один із них мав танцювальний майданчик, який повільно обертався. Поширеними були доброчинні бали. Найбільш престижними вважалися бали у театрі Скарбека (імені Марії Заньковецької). Проходили у так званій Редутовій залі, де тепер виготовляють декорації. Часто бали були костюмованими або тематичними. Проводили, наприклад, мандаринковий бал, де всі присутні мали бути вбраними у костюми помаранчевого кольору. Офіцерам не можна було приходити на такі заходи у шпорах, аби не порвати дамам сукні... На міські бали прагнули потрапити і жителі довколишніх сіл. Це була нагода нових знайомств, залагодження господарських справ, а для молоді – знайти супутника життя.

Пан Ігор розповів також, що при клубах були так звані фордансерки, тобто жінки, яких неодружені чоловіки могли спеціально замовити за певну плату для якогось балу чи танцювальної вечірки. «Але це не були повії, – наголосив історик. – Ці жінки добре виглядали, мали вишукані манери...». Як складалися стосунки з фордансерками після балів і вечірок, пан Ігор не досліджував...

На фото: Костюм червоної калини.
Фото із сімейного альбому Галини ПИЛИПЧАК
Джерело: Високий Замок