Автор: Інна РОСЄВА

Людське життя багатогранне, не мені про це казати. І найяскравішим його проявом є кохання. А чи гідні ми — люди — його? Чому зневажаємо таким святим, даним нам Господом, почуттям?

Події сьогодення змусили мене згадати обставини 20-річної давнини. Це якось дивно, але вони (обставини) періодично повторюються, змінюються лишень картинки буття та герої чоловічої статі.

…Завідувачка нашого наукового відділу — знаний професор, доктор медичних наук — від’їжджала на постійне проживання до Америки. Тоді до США лайнери літали тільки з Москви (то були останні роки перебудови в СРСР).

Тож мені доручили поважну місію — придбати для нашого керівника подарунок на згадку про свій колектив, у якому вона пропрацювала не менш ніж півстоліття.

Оскільки в країні був повний дефіцит усього, я, щоб марно не витрачати час на біганину по крамницях, вирішила зателефонувати до магазину «Кришталь». В той час подарунки з кришталю були модними.

— Заступник голови правління банку слухає, — відповів немолодий чоловічий голос.

— Пробачте, я телефоную до магазину «Кришталь» — мабуть, помилилась, — розгубилася я.

Вдруге натискаю кнопочки, вже уважніше дивлюсь на цифри, щоб не помилитись:

— Заступник голови правління банку слухає.

— Вибачте, але я набираю номер магазину «Кришталь», мені його дала довідкова служба «09», — обурилась я.

— Дайте мені цей номер. Я зараз перевірю. Ви, мабуть, глузуєте з мене. І дайте ваш номер, щоб я зв’язався з Вами, — невдоволено пробуркотів низький бас.

— Так, будь ласка, запишіть, я теж хочу дізнатися, що діється з номерами телефонів.

Декілька хвилин у кімнаті була тиша, а потім — дзвінок:

— Пані, як Вас звати?

— Марія, — відповіла здивовано.

— А мене Федір, та для вас, мабуть, Федір Іванович. Ви справді праві, пробачте, що «нагримав» на вас. Довідкова служба помилилася, тож запишіть номер телефону магазину «Кришталь».

— Дякую дуже вам, і пробачте мені за таке непорозуміння. А можна вас запитати, Федоре Івановичу?

— Так, я слухаю.

— Ваш банк, мабуть, знаходиться неподалік від цього магазину і, певно, він якось вам підпорядковується. Не могли б ви зробити мені послугу і дізнатися, чи є в них кришталеві вази? Бо у нас на роботі термінова справа — від’їжджає наша колега на постійне проживання до США, тож потрібен презент, — пішла я ва-банк.

— Добре. У мене якраз там справи, тож завтра-позавтра я вам зателефоную.

Мабуть, у ті хвилини мій голос набув чарівности або з’явилася таємна енергія, яка зваблює чоловіків, бо пан Федір легко погодився на мою пропозицію (що мене здивувало) і вже наступного дня я почула.

— Пані Марія? Доброго дня, — привітався він весело.

— Доброго дня, пане Федоре, я вас слухаю.

— З кришталем у магазині проблема, але я для вас придбав одну вазу. Через кілька днів у мене справи неподалік вашого інституту, тож зможу привезти ваш презент.

— Дякую, пане Федоре! Та коли Ви спромоглися дістати такий дефіцит, то, маю надію, спробуєте ще й дістати коробку шоколадних цукерок? — здається, знахабніла я зовсім.

— Я не обіцяю, але таки спробую, пані Маріє.

— Дуже вам вдячна, пане Федоре! Мабуть, ви — той чаклун, перед яким відкриваються всі потаємні двері?

Він засміявся і додав:

— Не змушуйте мене розкривати всі банківські секрети.

По кількох днях Федір Іванович таки зателефонував:

— Пані Марія?

— Так, це я.

— Я виїжджаю зараз на машині і за півгодини буду біля вашого корпусу.

— Добре, я зустріну вас.

Робота в банку вимагає точних розрахунків і передбачень, тож рівно через півгодини, як і було сказано, іномарка заступника голови правління стояла за огорожею для автомобілів НДІ, яскраво відрізняючись від машин радянського виробництва.

Я підійшла до цієї «красуні», скромно промовчала про марку авто, немовби вона мене зовсім не шокувала. Пан Федір ввічливо відчинив дверцята і запросив до салону. Передав мені пакет із вазою і коробкою цукерок «Вечірній Київ». Тут я вже не приховувала свого подиву і радощів. Віддала йому гроші і, щиро подякувавши, зібралась виходити. Федір Іванович промовив:

— Пані Маріє, не виходьте, будь ласка, залиштесь на хвилинку. Я тут, на Лівому березі, у справах, і мене чекає термінова робота, але якщо ви приїдете до мене в банк, то у моєму кабінеті ми зможемо вільно поспілкуватися, — нарешті закінчив він схвильовано, вичікуючи, що я відповім.

— Пане Федоре, ви одружений? — несподівано і холодно запитала я.

Він задумався, а потім відповів:

— Сакраментальне запитання, і я вам чесно на нього відповідаю — так, одружений.

— Пробачте, пане Федоре, але я ніколи не була у ролі коханки — вона мене не приваблює, вона принижує мою людську і жіночу гідність. Дякую за те, що ви для мене зробили, але на вашу пропозицію я відповідаю категоричним «Ні».

Обличчя банкіра спохмурніло. Що він думав у цю мить — я не знала, але відповів досить спокійно:

— В усякому разі з мого боку все щиро, і я вас ні до чого не змушую. Якщо вам ще щось знадобиться, повторюю: телефонуйте і приходьте до мене. Радий буду вас бачити. Дозвольте тільки поцілувати хоч ваші руки.

— Будь ласка, — вже із сумом відповіла я, простягши руку з довгими пальцями красивої форми.

Федір Іванович припав до моєї долоні губами і не відпускав її.

Його обличчя гармонійно поєднувалося з його низьким голосом. Чорне з сивиною волосся, чорні великі пухнасті брови нависали на маленькі очі. Він був схожий на лісового хижака, який випадково опинився у великому місті та в шикарній іномарці і який донині мовби зовсім не знав і не бачив жінки. Мені подумалось: «Яка ж у нього дружина? Чи має вона з ним жіноче та людське щастя? Чи задоволена своїм життям?». Від його поцілунку в руку мене охопило неприємне відчуття — все моє єство відштовхувалось від нього. Я з силою витягла свою долоню з його пальців і побігла до свого відділу, де мене вже нетерпляче чекали.

Ця подія трапилася літньої пори. У той день я була в шовковій сукні з оголеними руками і шиєю, які засвідчували мою молодість і жіночність. Колір плаття підкреслював розкішність каштанового хвилястого волосся, а його фасон добре виявляв струнку статуру жінки. Зазвичай на роботі ми завжди одягали білі халати, але тоді до пана Федора я вийшла без робочого вбрання. Я йшла до нього з відчуттям радости й просвітлення, бо виконала свою «місію». А після зустрічі з ним залишився такий гнітючий душевний осад, мовби мене вибруднили у багнюці.

Відтоді я часто думаю: чому чоловіки так упевнені у своїх чарах щодо жінок? Тим більше ті, які набагато старші від жінок, до яких залицяються, та ще й одружені?

Можна, скажімо, припустити, що закохалися з першого погляду. Але ж для цього існують шляхетні й цивілізовані варіанти вияву своїх почуттів: дарування квітів, інші знаки уваги, які не принижують нікого — ні чоловіків, ні жінок.

Тож, виходить, що у нас низька культура спілкування між людьми різної статі? Мабуть, що так.

І залежить це не так від суспільства (хоча й цей чинник відіграє свою роль), родини й освіти, як від самої людини. Її здатности піднятися на високий щабель самовихованости не задля чогось, а заради себе, задля внутрішньої своєї культури, щоб усвідомлювати себе Людиною. Ось до таких міркувань спонукали мене та давня зустріч і наше сьогодення.

А ще хочеться звернутися до жінок, а ще більше — до дівчат:

— Будьте мужніми, не дозволяйте накинути на себе тенета спокуси, вірте у своє щастя — і воно обов’язково до вас прийде, і ви зустрінете свою половинку, але тільки треба дочекатися її — саме її. Не біжіть на перший яскравий вогник, бо він може обпекти вас. Дочекайтесь своєї Неопалимої Купини — єдиного на все життя кохання, котре буде і зігрівати, і світити, і робити вас Людиною.

А звертаючись до чоловіків — скажу:

— Не посягайте на жіночу і людську гідність грубими приставаннями. Піднімайтесь на найвищий щабель своїх почуттів, на які здатна тільки Людина! Перемагайте в собі потяг інстинкту, і розвивайте найкращі людські почуття!

Я нікому не нав’язую свою думку і мораль. Зрештою, «у кожного своя доля і свій шлях широкий». А тільки подала на розсуд читачів міркування, народжені і перевірені моїм життєвим досвідом.

І наостанок. Щоб не помилитися, де справжнє кохання, а де — тільки фарс, психологи пропонують п’ять його ознак:

- доторкатися руками;

- дарувати подарунки;

- перебувати поруч;

- бути вдячним за те, що є;

- пропонувати свої послуги.

Автор: Інна РОСЄВА
Джерело: Українське слово