«Дорога мамо...» Скільки листів починалося, починається і ще буде починатися цими словами. Змінюються покоління, а ці рядки завжди лишаються нев'янучими, мов квіти безсмертника, бо звернені вони до найдорожчої в світі людини – до матері, яка дала нам життя.

Без матері, – казав Максим Горький, – не було б ні поета, ні героя. Без матерів не було б і тих прекрасних людей, яким ми зобов'язані усім, що сьогодні маємо. Є немала заслуга матерів у тому, що вони виховали своїх синів і дочок саме такими – борцями за нове життя, борцями за справу народну. В таких матерів і діти виросли вдячними. Матері давали своїм дітям наснагу для боротьби, діти знаходили в матерях моральну опору в цій боротьбі.

Матері існують для нас завжди, вони постійно живуть у нашому серці, і все ж – так уже буває в житті – найчастіше ми згадуємо про них у хвилини душевної скрути чи тяжких випробувань. Хіба не про те говорять солдатські, синівські трикутники з фронтів Великої вітчизняної війни? «Дорога мамо…» – часом то були останні рядки, а нерідко й останні слова на полі бою.

Нині – мирний час, але хіба то менша радість для матері – одержати листа від сина чи дочки з тих країв, де їм випало жити і працювати? До того ж, майже повсюдно нині є ще одна можливість для спілкування — телефон. Своєчасно напишіть, своєчасно подзвоніть – і не лише в день народження чи свята – мабуть, найдорожчі для матерів ті листи, які надходять до них у будні, і надходять регулярно. Матері завжди раді кожному нашому слову – і написаному, і усному.

Та чи завжди ми пам'ятаємо про це? На жаль, не завжди. Свою неувагу ми виправдовуємо тим, що любимо своїх єдиних, що часто думаємо про них, а ще в думці посилаємося на службову завантаженість, сімейно-побутові клопоти та інші різні причини, які справді є, але яким все ж немає виправдань перед тим сонцем, ім'я якому – мати.

Ми часом навіть не помічаємо, в який спосіб завдаємо прикрощів своїм матерям. Скажімо, приїдемо у відпустку, а поспішаємо одразу ж до друзів, живемо в одному місті, а так виходить, що батьки – і перш за все матері – дзвонять до нас частіше, ніж ми до них. Буває і так, що листи й писати немає потреби – матері живуть у наших сім'ях, а ось теплоти, душевного ставлення до них у нас часом не вистачає – вони поглинаються домашніми клопотами, от і стають наші найдорож¬чі своєрідними няньками в сім'ї або своєрідними хатніми робітницями. І вже зовсім прикро, просто осудно, коли, виїхавши з рідних місць, ми забуваємо про батьківські могили, до яких давно позаростали стежки-доріжки.

Таких випадків, звичайно, небагато, але вони трапляються. Водночас зустрічаються і протилежні приклади — приклади безвідповідального ставлення матерів до виховання дітей. Є жінки, які легковажать у житті, забувають про свою високу місію збереження домашнього вогнища, спішно, необдумано розривають шлюби, сиротять дітей. Трапляються й такі матері, які передоручають виховання маленьких синів і дочок своїм батькам, а самі «поспішають жити».

Навряд щоб такі матері колись дочекалися листів від своїх синів і дочок. Правда ж, не зайве подумати над цим, саме в той день, коли ми даруємо жінкам квіти, шлемо їм — письмово й усно — найкращі побажання з нагоди Дня Матері...