Етнограф М.Красиков про забобони 
  
  
Гостем програми Бі-Бі-Сі у п’ятницю, 13 лютого був харківський етнограф, кандидат філологічних наук, викладач Харківського Політехнічного ін-ту, Михайло Красиков, а розмова, як і годиться в такий день йшла про забобони, чорні коти, баби з відрами і таке інше.

Програму вела Світлана Пиркало і першим її запитанням до гостя було – що таке взагалі забобони?

М.Красиков: Саме слово дуже цікаве. Воно утворилося від такого звуконаслідування і, до речі, це не тільки суто українське слово. Воно є й у західних слов’ян – у словаків, чехів, поляків (слово «бобоник» і так далі). Ще кажуть на селі іноді «забубони». Так оце таке, знаєте, «бу-бу-бу», «бо-бо-бо», тобто всі ходять і одне одному на вухо таке кажуть і такий шум утворюється.

Бі-Бі-Сі: Напевне, що кожен у щось та й вірить. А ви в що вірите, в який забобон?

М.Красиков: Час від часу мені доводиться писати книжку, або статтю, і от я, як справжній студент (колишній), у студентів є таке повір’я, що коли екзамен, то не треба голитися, мити голову і так далі. От голову я намагаюся не мити, щоб не змити знання.

Бі-Бі-Сі: Ми почали з п’ятниці, 13-го і страх перед цим днем навіть має свою дуже довгу назву: параскеве-дека-тріа-фобія. Соціологи кажуть, що у США до двадцяти мільйонів страждають на цю фобію. Історики кажуть, що цей забобон виник відносно недавно, у 19 столітті. Тринадцять - нещасливе число, яке іде після щасливого 12-ти, а п’ятниця - нещасливий день, бо у п’ятницю, за легендою, розіп’яли Ісуса Христа. А на Заході, особливо в північних народів, є забобон, що коли за стіл сяде 13 людей, один із них помре.

М.Красиков: Відома ця ситуація, Христос і апостоли. Ну, власне, там це і здійснилося. Але, якщо брати таку ситуацію – Король Артур і 12 лицарів; Робін Гуд і 12 розбійників. Ось ці приклади вважають це число позитивним для спілки, єднання людей.

Бі-Бі-Сі: У нас є слухач на лінії. У вас, як я розумію, професійне ставлення до забобонів?

Сергій: Так, я священнослужитель і маю великий досвід і бачити ці забобони, і з людьми спілкуватися. І вважаю, що більшість забобонів є небезпечними для людей, особливо коли вони утримують їх в такому рабстві, або полоні, коли людина в цих забобонах живе і не має вільності в житті.

Бі-Бі-Сі: Як церква ставиться до забобонів?

Сергій: Священне писання каже про те, що причина забобонів – страх людини отримати якесь прокляття, страх перед якимось силами і тому можна сказати, що це страх людини перед демоном. Проводячи якісь служіння, особливо на похороні, дуже багато людей (в дужках доброзичливих) увесь час бігають і кажуть – переверни стільці, щось так поклади, так не став і, бачиш, що ціле дійство перетворюється на щось міфічне, і я вважаю, що це страх людей перед демоном. Апостол Павло колись писав у посланні: «Я не хочу, щоб ви колись були спільниками демонів.»

Я з Вінниччини. У нас на весіллі потрібно, щоб молоді йшли на цвинтар і запрошували померлих родичів на весілля. Я вважаю, що інколи через ці забобони люди не помічають, як занурюються в окультизм, а це небезпечно. Я надіюся, що життя людське не залежить від котів. Життя – від Бога. Я так вірю і так живу.

М.Красиков:На Вінниччині й в деяких інших регіонах обов’язково ходять перед весіллям на цвинтар і, так би мовити, запрошують, але це не стільки запрошення на весілля, скільки віддача шани, особливо, якщо, наприклад, дівчина сирота, або хтось з молодих. Це – норми етикету і дуже давній звичай. Це і у Свят Вечір є таке пошанування предків, й інші дати, коли ця шана має бути віддана.

Бі-Бі-Сі: Є ще такий забобон, що першою має виходити заміж старша дочка, бо інакше молодша може залишитися в дівках.

М.Красиков: Це пов’язано зі стосунками у родині й з майном. Це господарчий був момент насправді. Ще є такий забобон, що якщо дівчина буде першою хрестити дівчинку, то у неї може життя не скластися. Вона свою долю передасть хрещениці.

Бі-Бі-Сі: Забобони, все-таки, дуже сексистська штука. Коли, наприклад, першою у понеділок вранці бачиш жінку, то не пощастить, а якщо чоловіка – пощастить. Що це з жінками і забобонами? Я протестую.

М.Красиков: Це наслідок патріархату.

Бі-Бі-Сі: Якщо баба з порожніми відрами дорогу перейде, то нещастя? А якщо дід? Чому так?

М.Красиков:: У мене було кілька інтерв’ю з селянами на Вінниччині. Розказав мені чоловік один. Он там, каже, живе бабуся, то коли я кудись йду, і хай вона вийде з відрами, хоч і з порожніми, і я її побачу, обов’язково мені повезе. І навіть якщо її голос у дворі почую, все у мене буде гаразд. Кажуть, що є люди хороші на перехід, а є погані на перехід. Це у селі, де люди всіх знають. А є люди, які й з повними тобі перейде, а все одно буде нещастя.

Бі-Бі-Сі: Усім відомо, що коли чорний кіт перейде дорогу – не пощастить. Чому такий страх перед чорним котом?

М.Красиков:: Ну, не у кожного народу є страх перед чорними котами. Наскільки я знаю, в англійців такого страху немає. А у нас вважалося, що відьма перевтілювалася в чорних котів, я гадаю, що саме з цим пов’язане повір’я про чорну кішку.

Леся зі Львова: Якось йшла я зранку на пари і чорний кіт мені перебіг дорогу. Я прийшла і кажу – зараз буду мати двійку. Заходить викладач і першу мене викликає до дошки. Питання, яке він мені поставив, я дуже добре знала. Отримала 5. Коли чорний кіт переходить мені дорогу, то я знаю, що мені все вдасться.

М.Красиков: Це приклад того, як погану прикмету можна зробити для себе хорошою. Я знаю такий випадок, коли одна (виконавиця) спортивних танців, виходила на сцену і зачепила відро з водою і блискуче пройшов виступ. І тепер, коли вона виходить на сцену, виливає воду і переступає через неї. У студентів є таке повір’я, що треба на екзамені брати саме 13-тий білет, бо він буде щасливий. Теж таке «навпаки».

Віктор: Я – історик, археолог і цікавлюсь всякими «чортівнями», жартома так кажу. Але моя бабця лікувала дуже багато людей. Я не дуже довіряв цьому, я був піонером, розумієте, в радянський час. Але ота річ, яка була в мені закладена, не полишала мене і я з часом почав більш серйозно ставитися до цих речей. Як ви ставитесь до цієї «чортівні»? Народна медицина – це серйозна річ, але, на жаль, у нашому суспільстві, чомусь на це не зважають.

М.Красиков: Я теж це, звісно, вивчав, і знаю багато фактів, коли людина звертається, вона не те, що вірить чи не вірить. Бабця щось пошептала, вона приходить додому і здорова. З боку цієї людини, вона не має ніякого відношення.

Бі-Бі-Сі: Мої колеги вірять в деякі забобони. Наприклад, сідають перед дорогою.

М.Красиков: Спортсмени також сідають перед грою. А взагалі вони приводять себе в спокійний стан. Коли людина сідає, вона заспокоюється. Це магія початку. Дорога починається з цього моменту. І так само спокійно все має пройти на шляху.

Бі-Бі-Сі: Ще не можна давати щось через поріг…

М.Красиков: Не можна і вітатися через поріг, і передавати, і сідати. Хоча є й, навпаки, коли сирота, коли повертається з цвинтаря, має сідати на поріг та ще й з’їсти якого хлібця, щоб не сумувати за предками. Поріг – це межа двох світів – людського, освоєного і неосвоєного, потойбічного. Під порогом також ховали дітей нехрещених. На Харківщині це ще робили в 19-му сторіччі, навіть у кінці. Тому, що, коли люди будуть заходити, то будуть хрестити їх, тобто рятувати від нещастя на тому світі. Таке було повір’я.

Бі-Бі-Сі: Запитання від слухачів – що ви думає про віщі сни?

М.Красиков: Це – одна з тем, яку я досліджую. Віщі сни дійсно бувають. І не тільки сни. От, наприклад, віщування смерті – є певні випадки, коли, скажімо, впаде дзеркало і розіб’ється, або ікона впаде і т.д. А сни, які віщують смерть – це якщо сниться, що стеля впаде, або багато бджіл у хаті. Я це називаю аналогове мислення. Чому бджоли – це багато людей, які приходять на похорон.

Слухач з Івано-Франківська: Чи віра у забобони може бути втечею від реальності?

М.Красиков:: Дійсно, певною мірою це так, але все таки треба розрізняти забобони з повір’ями. Навіть є напівжартівливі. Впаде ложка і ми кажемо – хтось прийде. Це такі забобони, вони не шкодять, це просто прикмети. Іноді вони просто збуваються і люди тоді сміються.

Бі-Бі-Сі: Є ще багато прикмет про гроші і застільні прикмети. Один із економічних журналів у Британії недавно надрукував статтю про те, як робити бізнес із росіянами в Росії. Особливо автора статті здивувала наполегливість росіян у дотриманні забобонів: дітей не цілувати в чоло, не давати нічого через поріг, прибирати порожню пляшку зі столу. Наскільки в Україні в бізнесі важливі ці забобони?

М.Красиков: Бачите партнери з іншої культури це помічають. Якщо у них немає такого, то це дуже впадає в око.

Бі-Бі-Сі: Інші прикмети: розсипана сіль - на сварку, свистіти в хаті не можна.

М.Красиков:: Хоча, до речі, у деяких випадках, навпаки, розсипали сіль, а в деяких народів сіль - це як такий оберіг і навмисне обсипають, як у нас маком раніше обсипали. Ну, сіль була дуже дорога і саме тому на сварку. До речі, є спосіб подолання забобону – треба сіль кинути через ліве плече і розсміятися.

Бі-Бі-Сі: І тут ми підійшли, мало не до найпопулярнішого забобону в Україні – плювати через ліве плече і стукати по дереву.

М.Красиков:: Ну, ви знаєте, хто сидить зліва – нечистий…
Я вважаю, що нічого страшного у цих повір’ях немає, але треба мати розум і бути самодостатнім.

За матеріалами: www.bbc.co.uk