Автор: Слюнченко Олександра

Що таке ДІТИ? Що вони значать для нас? Навіщо ми їх народжуємо? Про що думаємо, коли чуємо фразу: «У Вас буде дитина!»?.

Неодмінно, діти – це щастя, це Божий дар, це Ваш слід на цій землі, це доказ того, що Ваше життя прожите недаремно, що Ви подарували  світові частинку себе, зробили неоціненний внесок для людства. І ось… ця крихітка, така безпомічна, синенька так галасливо верещить, тільки-но з’явившись у цьому житті, тільки-но зробивши перший подих, ще не знаючи, не розуміючи, не усвідомлюючи навколишнього середовища, так старанно намагається заявити всьому світові про своє народження.

А що її очікує надалі? Дитина росте, починає ходити, говорити, з’являються думки, певне світосприйняття та усвідомлення оточуючого. Усі ці процеси, напрям їхнього розвитку залежать, у першу чергу, від батьків, від їхньої поведінки, розмов, ставлення до дитини та до інших людей.

А чи Ви замислювалися, як буде дивитися на життя людина, яка виросла у такому середовищі: ще на прогулянці в колясці, дивлячись на блакитне небо, засинаючи під пташиний щебет, її випадково вкусить комар; і ось вже ні до якого сну, скоріш треба до матусі, до рідної, яка захистить, яка притулить до себе і відгородить від всілякої небезпеки. І ось найближча людина на землі нагинається до безпомічного маля, щоб взяти на руки і заспокоїти…але що це? Де той рідний запах молока? Де свіже повітря? Що за туман навколо? Хто ці люди, що так голосно сміються?   

         А яка відповідь? Це молода мама вийшла порозважатися зі своїми друзями і взяла дитину, бо ні з ким залишити…Знайомо?

       А шумні компанії, які сидять наче в димовій завісі від цигаркового диму, в якій просто «бухають», від якої доноситься мат. А поруч коляска із цим маленьким світочем надії. І одна з тих дівчат, вже у помітному охмелінні, підходить до дитини із «найласкавішим» словом: «Ну чё ты орешь? Чево тебе надо?», грубо бере на руки і намагається погодувати «смердючим» молоком, від смаку якого дитина ще більш починає кричати, а ця «матуся» з «триповерховим» матом відкатує коляску, щоб не так заважала «спілкуватися».

     А потім ми присвячуємо конференції питанню деградації суспільства, здоров’я дітей, вроджених патологій, хронічних захворювань, дитячої злочинності, алкоголізму серед дітей. Що можна сказати про майбутню дитину, мама якої в одній руці тримає цигарку, а в іншій – папірець з двома смугами?

      І таких прикладів безліч! Через який сквер, парк, вулицю не пройди, завжди зустрінеш один і той самий набір: жінка, коляска, пляшка пива…Ми розраховуємо статистики, розмовляємо про те, яка невихована безінтересна молодь, які жахливі діти, робимо вигляд, що в нас болить голова через підвищення рівня жорстокості серес дітей, але мало хто згадує про виховання!

       Кожен звинувачує середовище, що дитина всього нахапається на вулиці і батьки непричетні до моральної деградації підростаючого покоління. І всі такі грамотні, ніхто не хоче, щоб його дитина "балувалася слабоалголокою" десь у кутку, з обуренням захищаються: «Ми виховували своїх дітей! Розповідали, що цього робити не можна!». І ви  думаєте, що помахавши пальцем дитині перед носом, розказавши, як негарно тримати цигарку, а через 10 хвилин вийшовши на балкон та запаливши, дитина вас послухає та ніколи цього не зробить?

       Виховувати – не означає говорити дітям добрі слова, наказувати та контролювати, а, перш за все, самому жити по-людськи. Хто хоче виповнити свою місію щодо дітей, повинен почати виховання з самого себе. Батько і мати, мама та тато – це перші два авторитети, на яких для дитини будується світ, з’являється та віра в життя, в людину, в усе чисте та світле. А в що з'явиться віра у вихованців таких батьків? У нецензурні слова? У хмільне почуття «розслабленості, гарного настрою, веселого відпочинку»?

     Мені боляче дивитися на цих морально опущених людей! Ми яро стверджуємо, що з кожним поколінням діти все гірші, а себе називаємо ще кращими батьками за власних маму й тата…цікаво…так що, чим гірші діти, тим кращі з них виростають батьки? Абсурд! Скільки можна виправдовувати себе? Пестити й голубити своє власне «Я» і навмисно закривати очі на таку гостру суспільну проблему?

     Ви скаржитеся, що ваші діти виросли і Ви, старі, вже нікому не потрібні? Самі винні! Пригадайте,як ви ставилися до своїх батьків? Проведіть паралель, не помічаєте нічого схожого? Схаменіться! Якщо Ви прагнете для своїх дітей кращого, а Ви цього прагнете, так не шукайте їм найдорожчий одяг, не влаштовуйте безтурботне дитинство, а робіть з них людей! Таких, які будуть гідні цього слова!

    Виховуйте відповідальність перед ближніми, перестаньте вдовбувати їм думку, що вони такі чудові, єдині на світі, привчайте до того, що вони є невід'ємною частиною людства. Як часто діти в школі висміюють дітей іншої національності, віри, кольору шкіри. Уявіть, що на місті тих вічно гнаних буде ваше чадо. Подобається? Так де ж ця солідарність? Чому ж ви дозволяєте стосовно інших собі те, чого б не хотіли для себе?

   Кожного дня ми всюди зустрічаємося з людською агресією: у транспорті, у черзі, у діалозі з продавцем. І діти все це бачать, вони наче губка все у себе вбирають. Так що, у майбутньому ми зжеремо один одного? Люта ненависть до життя спопелить націю? Ви цього прагнете?

    Памятайте, діти – завтрашні судді наші! І вони будуть нас судити! А оцінку напрацьовуємо ми зараз. Зробіть так, щоб вони потім Вам сказали «Дякую!».