Автор: Божена ГОРОДНИЦЬКА

Сергій Фоменко, а в народі – просто Фома, лідер гурту «Мандри», не соромиться свого минулого. Легко і відверто, не приховуючи «делікатних» моментів у біографії, говорить про те, що, наприклад, двадцять років тому був… двірником.

Життя в Україні Фома прирівнює до екстриму. Каже, коли потрапляєш в європейську країну, де життя плине спокійно, впевнено, а люди в 50 років починають подорожувати і кататися на роликах, тоді як у нас в 60 вже лягають у труну, розумієш, що Україна – стресова країна. Однією з найбільших українських бід Фома вважає «шару». Мовляв, українці звикли до «дайте-подаруйте-спрезентуйте»… А, як відомо, «на халяву» тільки сир у мишоловці буває. У цьому контексті «Мандри», як Мюнхгаузен, що сам себе витягає з болота. «Ми потом і кров’ю на концертах заробляємо гроші, які потім вкладаємо у продакшн. Це нормальна європейська практика», - запевняє Фома. Цьогоріч музичні трудяги «Мандри» святкують ювілей – п’ятнадцять років. Над масштабом і програмою святкувань група ще роздумує, а от перша ластівка-подарунок з’явиться вже восени – хлопці обіцяють вразити прихильників новим, незвичним за стилем і репертуаром, альбомом під назвою «Світ». А ближче до зими випустити ще й дебютну платівку новоспеченого проекту Сергія – «Фома-шансон».

Про життя творче та буденне, «Мандри» та «Світ», шансон і його мандри по світу з Сергієм Фоменком спілкувалася кореспондент «ВЗ».

– Рівно рік на вашому сайті тривала тиша. А нещодавно ви «вибухнули» новиною про новий проект «Фома-шансон»… Що відбувалося протягом року вашої інформаційної відсутності?

– Багато гастролювали, працювали, писали новий альбом, створювали новий проект «Фома-шансон», де граємо український фольк-панк-шансон. А щодо сайту, причина банальна – ми його переробляли. Його система гарно виглядала лише ззовні, але на практиці була абсолютно не функціональною і незахищеною від спаму. А оскільки вирішувалася ця проблема у вільний від решти справ час, тому це трохи тривало …

– Проект «Фома-шансон» – комерційно вигідний хід (дешевше возити двох музикантів) чи вам просто стало тісно в рамках «Мандрів»?

– Цей проект задумувався як експортний: хотів презентувати українську культуру скрізь. А дует для такої мети - зручний і ефективний. Основна наша діяльність зараз розвивається за кордоном. А туди простіше поїхати з акордеоністом, ніж з повним складом гурту. Створили з Данилом Денисовим альтернативний дует-проект. Зрештою, мені давно бракувало у творчості анархічного руху, вільнішого естетично, не складного за формою. Їздили у Гельсінкі на чемпіонат світу з жіночого футболу, на кубок УЄФА, на «Берлінале» до Німеччини, виступали у Каннах на кінофествалі. В Україні цей проект наразі бачили лише у великих містах - Харків, Одеса, Київ і Львів.

– Хлопці з «Мандрів» не ревнують?

– Не розумію таких слів, як ревність. Не хотів би уявляти себе в рамках стереотипу «Фома з Мандрів». Фома є сам по собі. Просто беру участь у різних проектах. Є «Мандри», для яких пишу пісні, з якими граю. Ще є кіно, малярство…

– Кіно?..

– Знімаю кіно про «Київ, що зникає» - про місто, яке пам’ятаю з дитинства і якого вже немає. Тут я і режисер, і один з операторів, і сценарист… Це буде документальний арт-хауз. Вже є змонтований пілот і близько восьми годин матеріалу. Потрібен лише час, щоб сісти і монтувати… Що ж до мистецтва, то малюю останніх років з двадцять. Зараз – це наївні сюжети у великому форматі олійними фарбами. Виставки не роблю, бо не бачу у цьому сенсу. Картин у мене не так уже й багато, до того ж вони надто різної якості. Усе це мій потік творчості, який мені страшно подобається. І «Фома-шансон» - це свіжий ковток повітря у моїй музиці.

– Що скажете про сучасне мистецтво?

– Сучасне мистецтво, зокрема українське, часто залежить від того «бекграунду», в якому живе уся країна. Є окремі божевільні, які рухають процесом, але у решті справ – немає системи, тенденції, культурної політики. Немає «мейнстріму»… Тому уся культура знаходиться у жалюгідному складному становищі і тримається на плаву лише завдяки окремим персонам, які люблять і роблять, дбають і вкладають у неї, незважаючи ні на що.

– Термін «шансон» у більшості людей асоціюється із російською «блатною» піснею…

– Шансон – французьке слово, яке означає «пісня». У мене є мета, яка потроху збувається, аби продукт, який пропоную, сприймався людьми однаково у кожному місті, незалежно схід це чи захід, хто якою мовою розмовляє і в якій країні живе. У досить жорсткому українофобному місті Одесі український фольк-панк-шансон у найгламурнішому залі «Сади победы» «порвав» публіку на шматки. Ми переклали пісню Нікіти Богословського «Шаланды полные кефали», яка вийшла навіть веселішою, ніж в оригіналі. Є пісні, стилізовані під народні, але у більш панковому ключі, є авторські романси на морські теми, є пісні-фантазії, як-от «Жовтий якудза». Її написав спеціально до фестивалю в Каннах, бо хотів подарувати її Такеши Кітано – це мій улюблений режисер.

– Подарували?

– На жаль, не вдалося до нього добратися, бо його показ був лише один день, і на нього не мав запрошень навіть Андрій Халпахчі. Капіталізм така штука… За кордоном люди стоять у чергах на показ фільму цілий день на сонці, аби тільки потрапити. Там не прийнято ігнорувати культуру, бо вони розуміють, що це - велика цінність.

– Новий альбом «Світ». Що це буде?

– Цей альбом зовсім не схожий на інші. Найбільш глибокий, дивний і найцікавіший з усіх наших альбомів. Для мене це - серйозний етап, творчий і життєвий. Цей альбом треба слухати, під нього неможливо буде танцювати, хіба одна-дві пісні будуть драйвовими… Це буде рок, реггі, балади, психоделічні експерименти, авангардна музика, джазові штуки, багато електроніки… Ця музика – не для широких мас.

– Аналізуючи 15 років вашої творчої діяльності, виокремлюєте якісь промахи, яких можна було б уникнути?

– Основні промахи – те, що ми не займалися шоу-бізнесом систематично, а займалися музикою і «живими» концертами. А виявилося, що треба займатися ще й шоу-бізнесом. Система присутня, і, якщо ти з неї ненароком випадаєш, повернутися вкрай важко. У нас ця система поверхнева. Достатньо з’явитися в телевізорі - і ти зірка. А зникаєш на мить з екрана – і люди тут же забувають. І як народу пояснити, що все це неправильно, що життя – це не лише телевізор? Це все якось смішно, особливо якість того телебачення, з усіма його «фабриками зірок»…

– Практикуєте покращувати собі настрій покупкою файної «лашки»?

– Без фанатизму. Не маніячу, але, якщо трапляється хороша річ, - купую. Фетиша у мене немає, зате є клептоманія щодо запальничок. Трапляється, що під кінець дня ношу в кишені п’ять чужих запальничок. У мене для них вдома стоїть спеціальна коробка…

– Мрієте?

– Так, бо мрії збуваються. Просто над їхнім втіленням в життя треба працювати. При цьому не можна забувати, що на все воля Божа, і під лежачий камінь вода не тече. У дитинстві мріяв бути водієм автобуса і артистом. Сьогодні їжджу на концерти своїм «маленьким автобусом». Зараз хочеться розбагатіти за рахунок і для творчості, аби їздити світом і представляти там Україну. Бо, крім спортсменів і артистів, цим ніхто не займається, а вона того варта. Нині найбільшгастролюючий музикант – король українського рок-н-ролу, продюсер і громадський діяч Олег Скрипка.

Довідка «ВЗ»

Сам про себе лідер гурту «Мандри» Сергій Фоменко каже так: «Народився під сузір’ям Риб у рік Щура, в березні 1972 року». У підлітковому віці навчився грати на баяні та гітарі, співав, писав пісні та оповідання, мандрував автостопом по великих містах України, країнами Прибалтики та Росії. Після кількарічних мандрів повернувся до Києва. Працював двірником у Києво-Печерській лаврі, Софійському соборі, гардеробником археологічного музею, працівником сцени у театрі, ведучим радіопрограм… Живе і працює в Києві. Хобі – велосипед та малювання.

Автор: Божена ГОРОДНИЦЬКА 
Фото з сайту гурту "Мандри"
Джерело: Високий Замок  www.wz.lviv.ua