Автор:  Наталія КРАВЧУК

Чудотворна ікона Холмської Божої Матері – одна з найшанованіших у православному світі.

З нею пов’язано стільки чудес, дивовижних і величних подій, таємниць і загадок, що дослідникам стане видати не одну книгу. Мені доля цієї святині особливо близька. Останньою хранителькою образа, з доброї волі якої ця реліквія повернулася до українського народу, стала… моя бабуся Надія Горлицька.

Життя тривалістю тисячоліття

Кожен може вільно прийти до цієї святині, щоб поклонитися їй, попросити у Богородиці зцілення, подякувати за добро та милосердя. Чудотворний образ нині зберігається у Музеї волинської ікони у Луцьку в окремому залі. Тут особлива атмосфера. Навіть аромат не такий, як в інших залах, – віє благодаттю, умиротворенням. Не випадково тут завжди людно. Як і тисячу років тому, чудотворному образу звіряють найсокровенніші думки, просять благословення на добрі справи чи захисту у біді. А ще десять років тому він вважався назавжди втраченим.

Доля ікони Холмської Божої Матері велична і трагічна водночас. За одним з переказів, малював цей образ з лику Діви Марії євангеліст Лука. Кажуть, до Києва його привіз рівноапостольний князь Володимир разом з іншими іконами. А може, чудотворний образ потрапив до української столиці зі шлюбним посагом його дружини – царівни Анни. Як це було, достеменно ніхто не знає. Однак те, що ікона написана в ХІ столітті, – факт, це підтвердили численні дослідження. До Холма потрапила вона завдяки Данилу Галицькому.

Життя тривалістю тисячу літ… Незбагненно для людини. За цей час пережити чудотворній іконі довелося чимало. Її коронував Папа Римський і рубала ворожа шабля, перед нею стояв навколішки польський король Ян Казимир і в неї впинали стріли монголо-татари, її обдаровували найдорогоціннішими шатами виробництва іменитих ювелірів Європи і дико грабували, зриваючи навіть мідні цвяшки… Одні отримували зцілення, інші – кару (безбожникам, які оскверняли святиню, вивертало голови обличчям до спини, вони сліпли, ставали каліками). Див було так багато, що у сімнадцятому столітті їх почали записувати. І невдовзі вийшла друком книга – було зафіксовано понад 700 чудесних благодіянь!

Таємно молилися і плакали за втраченою батьківщиною

Не раз ікону Холмської Богородиці намагалися знищити. Було, сотню літ пролежала під уламками зруйнованого храму після чергового ворожого нападу. Але її знайшли і з великими почестями повернули у відбудовану святу обитель у рідному місті. Востаннє чудотворний образ зник у роки Другої світової війни.

19 травня 1940 року у вже окупованій німцями Польщі було відновлено Холмську православну єпархію, яку очолив Іван Огієнко (митрополит Іларіон). Його стараннями завершили ремонт та оздоблення собору у Холмі, який зруйнували під час Першої світової. Та найбільшою турботою Івана Огієнка було повернення Холмської Богородиці, яку майже три десятиліття перед цим, рятуючи, вивезли з Холма. І йому це вдалося.

Скільки людей зібралося у соборі, аби вшанувати Пречисту (був 1943 рік)! Вклякали перед святинею кілька діб. Владика виступив перед громадою з промовою: «28 літ сумно зітхали намучені груди холмщан, і всі безнадійно день і ніч виглядали свою єдину міцну оборону, свою правдиву заступницю і вірну потішительку, свою Холмську Божу Матір… І нарешті милосердний Господь почув усі наші всенародні гарячі молитви. Пречиста Діва вернулася до Холма…».

З’явилася і знову зникла. Холмщаки втратили свої рідні землі – їх примусово почали виганяти з батьківщини. Православні святині нищили, священиків убивали… Депортовані вивозили зі собою найцінніше.

Дослідники ламали голову – куди ж подівся образ? Зрештою, чудотворний образ стали вважати втраченим. І тільки у 1996 році він виринув з невідомості. Надія Горлицька зізналася, що реліквія – у неї вдома.

Тоді було боязко навіть пошепки говорити про таку подію – на святиню могла претендувати польська сторона, її цінність могла принадити грабіжників. Втаємничені у цю історію, люди дали обітницю мовчання.

Зі спогадів Надії Гаврилівни стало відомо, що ікону намагався вивезти під час евакуації Іван Огієнко. Однак ешелон, в якому перебувала святиня, бомбардували. Шум, паніка, вогонь. Одна жінка побачила чудотворний образ, що лежав поміж чужих речей. Кинувши свої клунки, взяла ікону і на руках перенесла до Любліна. У цей час в Холмі ще залишався отець Гавриїл Коробчук (тато Надії Горлицької, мій прадідусь). Дізнавшись, що святиня поряд, він спорядив вантажівку і супровід – старшу доньку Любу та диякона Петра Сурікова, аби привезти образ до Холма.

Невдовзі і родину Коробчуків змусили виїхати з рідної хати. На збори дали дві години. Мабуть, через оту терміновість огляд речей митники проводили не надто пильно. А може, прадідусь так добре образ заховав. Так вона опинилася у Луцьку.

Отець Гавриїл послав своїх доньок Любов і Надію у Почаївську лавру, аби порадитися з монахами, що далі чинити з образом. Там служив старенький монах, який був раніше на Холмщині і якому довіряли. Вислухавши думки о. Гавриїла, родини, він порадив (а це були 50-ті роки) залишити образ на таємному збереженні в сім’ї, поки настануть такі часи, що можна буде його оприлюднити й віддати на служіння людям і Богові.

Автентичний шар перекрили грубою шпаклівкою

Роки йшли, але спокійніші часи не наставали. Коли Гавриїла Коробчука скерували служити у Чигирин, чудотворний образ перевезли до Станіслава (Івано-Франківська). Там служив зять отця Гавриїла – Денис Ренда. Сподівалися, що у нього вдома образ буде у безпеці.

Денис Петрович з певних причин поклопотав, щоб образ поверх перемалювали. Моя мама, Наталія Недільська, розповідала, як Денис Петрович надіслав бабці листа і сказав, що має намір покликати художника, який би поверх старої, знищеної часом ікони наніс новий образ. Надія Гаврилівна відписала, що цього категорично не можна робити, бо святиня перейшла через століття і повинна залишатися у первісному вигляді. Чому не послухав? Судити не будемо, людина вже пішла у вічність. Бабця побачила, що ікона перемальована, коли приїхала до Івано-Франківська на похорон до племінника, – син Дениса Петровича Євген передчасно загинув.

Перекрили чудотворну ікону непрофесійно. Маляр наніс нищівну шпаклівку з домішками піску та битого скла. Вона впилася у тло автентичного образа, зцементувавши намертво первісний шар та нову «картину». Авторський живопис був нищівно замальований олійними фарбами.

- Коли померли тітка Люба і отець Денис, єдиною хранителькою, яка відповідала за цей образ, стала моя мама, – розповідає Наталія Олексіївна. – Не раз збиралися в родині і радилися: роки йдуть, потрібно вирішити долю образа. Поки живі холмщаки – свідки, які поклонялися йому ще в Холмі до примусового переселення. Більшість з них опинилася на Волині. Почали думати, як цей образ повернути людям. Я з мамою машиною поїхала до Івано-Франківська, аби забрати чудотворну ікону. Тоді Надія Гаврилівна прийняла рішення порадитися з холмщаками, що ж далі робити. Головою товариства «Холмщина» був Віктор Ревуха. Він, пан Стрілка і Йосип Струцюк у моїй присутності мали розмову. Тоді мама показала образ і сказала, що його потрібно реставрувати і оприлюднити. Для реставрації порадили Анатолія Квасюка. Сьогодні можна низько схилити голову перед його титанічною працею.

Реставруючи ікону, точив до 30 скальпелів щодня

– Тридцять років тому в інституті на лекції нам розповідали, що була ікона Холмська, яка безслідно зникла, – пригадує Анатолій Іванович. – У 1996 році художник-холмщак Микола Черенюк звернувся до мене: чи хотів би я подивитися одну ікону. Але якщо погоджуся, то щоб про це нікому не розповідав. Коли ми прийшли на квартиру до Надії Горлицької і зайшли у спальню, я відчув аромат кипариса. Переді мною стояла ікона у рушниках. Я глянув на золоті прикраси – ми вивчали це як «Отче наш», це хрестоматійні речі. Очікував будь-що побачити, але не таке. Це було диво.

Фарба тріскала, тло руйнувалося. На іконі було багато ділянок, де ледь трималися фрагменти. Образ потребував порятунку.

Анатолій Іванович взявся за цю працю, ще до кінця не розуміючи, наскільки така робота його захопить. Трудитися доводилося лише ночами. Зачинявся музей, всі працівники розходилися по домівках, і тільки тоді він відкривав у майстерні чудотворний образ і брався до справи.

- Було фізично важко, – пригадує Анатолій Квасюк. – Нагостриш скальпель, а вже через дві-три хвилини він тупиться, пісок «гасить» інструмент. Доводилося готувати по 20-30 скальпелів щодня. Для мікроробіт виготовляв сам інструменти з циганських голок радянського виробництва (там якісна сталь) чи зі стоматологічних борів.

Наближався 2000 рік, світовий конгрес холмщаків. До цієї дати і вирішили оприлюднити святиню. Робили все екстрено. Була інформація, що польська сторона прагне заявити на чудотворний образ свої права. Щоб цього не сталося, 15 вересня о 6-й годині ранку зібралися усі сторони у Волинській обласній адміністрації й у присутності юристів було передано святиню під опіку держави, зокрема для збереження у музеї Волинської ікони без права вивезення за межі Луцька.

Копітка робота над Холмською Богородицею тривала. Минуло тринадцять років, поки з-під грубого запису невідомого маляра, зробленого кілька десятиліть тому, з’явився авторський живопис – первісне зображення Богородиці з Немовлям на руках. Дослідники не лише України, а й світу, ахнули. Відкрилася одна з найдавніших святинь людства.

- Надія Гаврилівна дуже потерпала, що ікона не потрапила у храм божий, а в музей, – розповідає дочка Наталія Олексіївна. – Але в процесі, коли розпочалася реставрація і стало відомо, яка глибинна, глобальна цінність – духовна, не матеріальна – цієї речі, скільки потрібно зусиль, аби її врятувати і зберегти, переконалася, що прийняте рішення було правильним.

Перед нами – письмо ХІ століття, здійснене у Візантії, що дійшло до наших часів (маємо майже 70 відсотків авторського запису). Ікона, яка говорить не стільки історичними фактами, а мовою чудес.

Автор: Наталія КРАВЧУК, м. Луцьк
Фото автора
На фото: Чудотворний образ Холмської Божої Матері зберігається у Луцьку. 
Джерело: Високий Замок  www.wz.lviv.ua