Сьогодні надзвичайно актуальним питанням є використання генно-модифікованих продуктів. У 1950 році світова спільнота дізналася, що добавки гормональних препаратів в корм сільськогосподарських тварин підвищують приріст. З того часу розвинуті країни пройшли шлях від активного застосування гормонів в тваринництві до повної заборони на їх використання.

   Українське законодавство дає чітку відповідь на питання, що таке генетично модифікований організм (ГМО): це будь-який організм, у якому генетичний матеріал був змінений за допомогою штучних прийомів переносу генів, які не відбуваються у природних умовах. Відповідно харчовий продукт, який містить генетично модифіковані організми, – це такий харчовий продукт, який повністю або окремі його складники містять генетично модифіковані організми, вміст яких становить понад 0,9 відсотка. Виробники такої продукції зобов'язані на етикетках позначати наявність у продукті ГМО та його кількість. Етикетування харчових продуктів, які не містять генетично модифіковані організми або вміст яких становить менш як 0,1 відсотка, може бути здійснено добровільно з виконанням напису «Без ГМО». Однак така інформація повинна мати підтвердження спеціалістів Держспоживстандарту. А виявлені продукти з вмістом ГМО або виготовлені з їх використанням і введені в обіг в Україні без маркування підлягають вилученню. Обов’язковим елементом процедури допуску такого продукту до обігу є державна реєстрація та внесення до спеціальних реєстрів.

   У зв’язку з активізацією міжнародної торгівлі, постає питання відповідності законодавства чинним міжнародно-правовим актам та перейняття іноземного досвіду у регулюванні якості ГМ-продукціії.

   У деяких країнах, таких як США та Канада, використання гормональних препаратів в промисловому тваринництві стало загальноприйнятим. На сьогоднішній день ці дві держави виробляють близько 75% всієї ГМ-продукції, що виходить на міжнародний та локальний ринки.

   Наприклад, в штаті Айова препаратом диетилстильбестрол відгодовують 70% худоби і 90% бройлерів. Правда, американці чесно попереджають своїх громадян, що м'ясо вирощене на гормонах.

   Незважаючи на те, що Канада й Америка виступають найбільшими у світі лобістами ГМО, не всі мешканці цих країн підтримують таку політику. Відомий канадський фермер Персі Шмайзер, знаний у світі за його опір поширенню генно-модифікованих організмів, лауреат Альтернативної Нобелівської премії, провів багаточисленні дослідження і спостереження щодо впливу генно-модифікованих організмів на здоров’я людей.

   Метод створення генетично модифікованих організмів (ГМО) полягає в зміні генної структури рослин таким чином, що вони набувають нових властивостей. Наприклад, стають менш вразливими до шкідників чи хвороб. У багатьох випадках відбувається схрещування рослинних сортів з тваринними породами. Наприклад, для створення сорту пшениці, стійкої до засухи, використовують ген скорпіона, а щоб помідори чи вишні набули морозостійкості, їм уводять ген камбали. Печінка щура виробляє багато вітаміну С, тому щурячий ген вживлено в шпинат, щоб у ньому більше продукувалося цього корисного вітаміну. І ніхто не може передбачити напевне, як поведеться пересаджений у іншу культуру ген.

   Генетично модифіковані інгредієнти зустрічаються в усіх продуктах, які містять соєвий білок, а це і молочні продукти, і кондитерські вироби, і дитяче харчування, і ковбаси. Достеменно не відомо, до яких наслідків може призвести ГМО і яким чином ГМ-продукція може вплинути на здоров’я людини. Науковий світ досі не може дійти єдиного висновку.

   Персі Шмайзер розповідає про ситуацію з генномодифікованими організмами в Канаді. У 1996 році уряд Канади дозволив використовувати 4 культури з генно-модифікованими організмами: соя, рапс, кукурудза, бавовна. Тоді виробникам сільськогосподарської продукції казали, що це дасть змогу підвищити врожайність, зменшити використання хімічних засобів і отримати більш поживні плоди. Цього не сталося. Після першого року стало очевидно, що врожайність знизилася і довелося використовувати набагато більше хімічних засобів захисту (в 3-5 разів).

   У ті часи використання ГМ-продуктів було дозволено в трьох країнах: Канаді, США і Аргентині. Можна спостерігати негативні наслідки впровадження цих модифікованих рослин. Один з найбільш шкідливих – негативний вплив на аграрне виробництво, довкілля і стан здоров’я. Через перехресне запилювання і через те, що насіння переносилося вітром, фермери, які вели своє господарство на основі органічного агровиробництва і традиційних методів, стикнулися з тим, що всі їх поля були заражені цим ГМ-насінням. Люди втрачають можливість обирати.

   Американська компанія «Монсанто» створила генномодифіковану канолу (різновид рапсу), яка здобула велику популярність в Північній Америці. У 1998 році Компанія звинуватила Персі Шмайзера в тому, що він використав зерна ГМ-каноли для нового урожаю. В якості доказу були представлені результати дослідження рослин, взятих з полів П.Шмайзера. Для цих цілей був використаний цілий штат «інспекторів». Шмайзер стверджував, що ГМ-насіння він не використовував, а ті рослини, які були знайдені на його полях, є результатом природного запилення, оскільки на сусідських полях вирощується ГМ-канола. «Монсанто» звинувачувала фермера в порушенні його авторських прав і вимагала компенсації, а Шмайзер доводив, що він не винуватий. Справа дійшла до Верховного Суду США, який прийняв рішення на користь «Монсанто». Таким чином, американське законодавство дуже лояльне у сфері використання ГМО, не відстає в цьому розумінні і канадське. Це й не дивно, оскільки ці дві держави є найбільшими виробниками ГМ-продуктів.
 передбачає обов’язкове попередження країни-імпортера, якою може бути і Україна, про ввезення на її територію ГМО, при чому остання може відмовити в імпорті.

Додатково цей міжнародний акт передбачає створення у кожній державі-учасниці відповідного компетентного органу у цій сфері. За іронією долі, США, явний лідер у біотехнології, не беруть участі в підписанні протоколу, оскільки сенат США не ратифікував Конвенцію з біорізноманітності (Ріо-де-Жанейро, 1992), логічним продовженням якої є Протокол з біобезпеки. Проте США дали зрозуміти, що вони керуватимуться Протоколом у міжнародній торгівлі, якщо їхні торгові партнери ратифікують цей документ. Натомість Канада є учасницею вищевказаних міжнародних актів. Не зважаючи на це, в Канаді виготовлення і розповсюдження ГМО не регулюються законодавчо, ГМ-продукти не маркуються. Але споживачі дуже серйозно налаштовані, зараз вони наполягають на введенні вимоги маркування продукції ГМО. За попередніми оцінками, 65 видів харчових продуктів, які споживаються в Канаді, в тій чи іншій мірі містять ГМО.
Зараз у Канаді і США вчені занепокоєні тим, що вони втрачають свободу дослідницької роботи, публікації результатів своїх досліджень. Це трапляється, тому що переважно ці дослідницькі заходи фінансуються виробничими компаніями і вони використовують результати дослідження на свою власну користь і не фінансують ті дослідження, які потенційно могли б дати негативні результати щодо їхньої продукції. Вчені вимагають достатнього фінансування від уряду, яке могло б дозволяти проводити незалежні дослідження. Якщо компанія фінансує дослідження і в ході його отримуються негативні результати – вони його припиняють фінансувати і не дозволяють публікувати результати, тому що це їхня власність.

   Отож, питання регулювання ГМ-продукції сьогодні постає як ніколи гостро, адже такі розвинені держави, як США та Канада, що є найбільшими виробниками ГМО в світі, не приділяють багато уваги правовим аспектам даної проблеми. Натомість Україна стоїть на шляху жорсткої регламентації обігу даних продуктів. Але і досі залишаються деякі неясності у сфері імпорту та експорту ГМ-товарів.