Міжнародно-правове значення Голодомору як акту геноциду

Почнемо із самого початку. Слово «геноцид» походить від грецького «genos» — родина та латинського «cide» —вбивати. Визнання геноциду, як міжнародного злочину, відбулося в 1948р. підписанням Конвенції ООН «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього». Ця Конвенція дала визначення терміну геноцид та встановила, які діяння підлягають покаранню. В той же час, не встановлено конкретних мір покарання, зазначено лише: „Договірні Сторони зобов’язуються внести необхідні законодавчі зміни [...] передбачити ефективні міри покарання”.

Покарати за геноцид, відповідно до Конвенції, можна лише фізичну особу, а не публічну, тобто певну державу, уряд тощо, і тільки в статті 9 Конвенції міститься туманна згадка про «спори, щодо відповідальності тієї чи іншої держави за здійснення геноциду чи одного з інших діянь [...]». Зверніть увагу, що мова йде виключно про спори між державами. А спори між державами в міжнародному праві вирішуються тільки за взаємною згодою держав.

Тому визнання певного діяння актом геноциду є більше політичним рішенням, ніж правовим.

Повертаючись же до питання визнання Голодомору актом геноциду, нагадаємо визначення, яке міститься в ст.2 Конвенції: «дії, вчинені з метою знищення, повністю або частково, якої-небудь національної, етнічної, расової або релігійної групи як такої». Далі йде двокрапка і перераховуються ці діяння, серед яких у пункті «в» зазначено: "навмисне створення для такої групи життєвих умов, які розраховані на повне або часткове її фізичне знищення”. Як бачимо, Голодомор повністю підпадає під пункт «в» статті 2, оскільки був штучним та спрямованим проти українців.

Щодо спору про кількість жертв Голодомору, то це лише бажання відійти від суті справи самого визнання і звести усі старання до банальної суперечки. Так, з юридичної точки зору кількість є обтяжуючою обставиною та, на жаль, в Конвенції не вказано ніяких чисел, по досягненню яких трагедію можна визнавати актом геноциду. Головним же для кваліфікації злочину, в даному випадку, є спрямованість дій проти певної групи, тобто проти української нації.

Основним аргументом противники геноциду 1932-1933рр. в Україні висувають і те, що комуністична влада не здійснювала репресії за національними, етнічними, расовими чи релігійними ознаками. Вони визнають лише, що репресії були виключно проти тих, хто чинив спротив владі. І справді, як пояснити, що в цей період відкриваються українські школи, театри, знімається українське кіно? Українізація. ЇЇ метою було те ж саме: зламати українську націю, але тут намагались через ідеали українського ж народу. Ми повинні розуміти, що Радянська влада ніколи не підтримувала і не збиралася підтримувати національний рух в якій би то не було країні СРСР. Українізацією хотіли залучити селян до міст, де їх можна було б легше контролювати. Фактично це був чіткий план щоб зламати спротив українського народу проти комуністичного режиму.

Коли стало очевидним, що українці не збираються віддаватися ідеям комунізму і підтримувати комуністичну владу Москви у всіх її проявах, був відданий наказ на блокування українських сіл військами НКВС та вилучення будь-яких продовольчих товарів.

Противники Голодомору також використовують цей факт у запереченні Голодомору як акту геноциду, аргументуючи це тим, що переслідування зазнавала не вся українська нація, а лише багате селянство (куркулі). Тому, ніякого переслідування за національними, етнічними чи расовими ознаками не було.

Проте з такими аргументами не можна погодитись. По-перше, селяни, в тому числі і так звані «куркулі», в інших регіонах СРСР саме від голоду не постраждали (їх розстріляли, висилали в концтабори тощо). По-друге, вилучали не лише великі запаси що були у куркулів, але і дрібні заготівлі, яких би ледве вистачило щоб прожити зиму, у простих селян.

Критики Голодомору також використовують і тоталітарний характер радянської влади в своїй аргументації. Адже терор відбувався на території всього Радянського Союзу і тому, стверджують вони, що жодні дані дії не можуть бути визнані геноцидом, а в тому числі і Голодомор.

Однак, чітко простежується значне зменшення українського населення за результатами перепису 1937 року. Наприклад, кількість росіян зросла на 20%, білорусів на 2.9%, узбеків на 15%, татарів на 25,2% і лише українців зменшилося на 15,3%, тобто майже на 4 мільйони чоловік. Це при тому, що достеменно відомий той факт, що перепис населення, що був запланований на грудень 1933 року було перенесено на 1937 рік, однак відразу ж дані були оголошені такими що не відповідають дійсності і засекречені, а всі хто готував цей перепис (начальник бюро перепису населення, його заступник, а також начальник відділу обліку транспорту і зв’язку) були заарештовані і розстріляні. Було знищено і інших демографів причетних до перепису населення 1937 року. Постановою Ради Народних Комісарів від 25 вересня 1937 р. було призначено новий перепис на 1939 рік.

Власне, зараз вже доведено на підставі розсекречених архівних матеріалів, що перепис був проведений у відповідності із вимогами статистичної науки і причини неприйняття результатів радянською владою криються дещо глибше. Ці факти, зменшення кількості українського населення на фоні загального зростання населення в СРСР і різка реакція Сталіна на результати перепису 1937 року, який довгий час відкладався, тож цифри насправді можуть бути ще жахливішими.

Критики також закидають, що від голоду в той час помирали не тільки українці. Проте, ці ж критики забувають, що метод був обраний надзвичайно жорстокий — смерть через голод. Зрозуміло, що обравши такий спосіб терору, неможливо відокремити українців від інших нації, які проживали на території України. До того ж, значна частина українців була насильно переселена в північні області Росії, де також була репресована методом голодомору. Однак на кінець 1936 р., Україна не дорахувалася 4 мільйонів (офіційні дані за результатами перепису 1937 р.), це при загальному зростанні інших націй та при тому, що за 3 роки вже народилося багато дітей, а більшість людей похилого віку не пережили Голодомор.

Визнання Голодомору актом геноциду — чому «почекайте»?

Визнання Голодомору актом геноциду не може бути лише складним правовим або історичним питанням. В міжнародних відносинах право є невід’ємною складовою частиною міжнародної політики. Тож чому політики різних країн та міжнародних організацій зволікають з цим рішенням?

Міжнародне право, спрощено, являє собою сукупність домовленостей між державами. Саме домовленостей, як між партнерами по бізнесу, і жодної наднаціональної інстанції апріорі не існує, яка б покарала винного. Таким чином, важливо розуміти, що сучасне міжнародне право не так вже й далеко втекло від "права влади сильнішого", що панувало у Середньовіччі (останній конфлікт в Грузії це яскраво продемонстрував).

Фактично, суперечка навколо Голодомору точиться виключно на політичному, а не на правовому рівнях. По-перше, через те, що геноцид як юридичний термін бере свій початок саме з міжнародного права, що, по суті, є ні чим іншим як політичною домовленістю кількох країн. По-друге, геноцид, як явище, досить рідкісне і врешті-решт стало предметом політичних торгів. Адже країна, що постраждала від геноциду претендує на певну сатисфакцію, чи то політичну, чи то матеріальну. Також не забуваємо, що імідж в міжнародній політиці не пусте слово. Він означає не просто репутацію країни як такої, а й її можливості, тобто силу. Іншими словами, визнання Голодомору геноцидом означатиме поразку Росії.

І хоча цього можна було уникнути якби нова влада на початку 90-х відразу ж визнала і засудила злочини комуністичного режиму, проте насправді «нова влада» складалася із вчорашніх палких комуністів і засуджувати самих себе їм і в голову не прийшло.

Таким чином, маємо ситуацію, коли Україна проводить переговори, влаштовує консультації, зустрічі з впливовими колами різних країн розповідаючи, пояснюючи і наводячи беззаперечні докази, а Росія в той час розмахує газово-нафтовою палицею. Росія, посідаючи вагоме місце у міжнародних відносинах, завжди впливала на думку міжнародної спільноти, оскільки залишається головним постачальником, зокрема, енергоносіїв в Європу. Поставивши у певну залежність частину Європи, російські політики можуть сміло заперечувати Голодомор 1932-1933рр. в Україні.

Однак, не треба думати, що світ не цікавиться питанням Голодомору. Навпаки, країни Європи, такі як Німеччина та Франція радо використовують «українське питання» в переговорах з Росією щодо поставок нафти і газу, звісно ж невідкрито. Наслідком цього є те, що хоч ціни на енергоносії ростуть, проте обсяги їх постачання не падають тоді, коли в Росії давно вже існує енергетичний голод. Так об’єднана Європа дбає і за себе загалом, і кожна країна за себе особисто. Тому такою «розмінною монетою», або, іншими словами, «делікатним шантажем» старої Європи (Німеччини, Франції, Великої Британії) у стосунках з Росією є Україна в питанні визнання Голодомору геноцидом . Адже, політика держав на найвищому рівні — це не лише вміння домовитись з найкращими для своєї держави вигодами і, як результат, створити конвенцію, підписати міжнародний договір, але в першу чергу це вміння вміщувати відповідь на питання поміж рядків висловленої репліки, політика «тонкого натяку» і «делікатного шантажу».

Таким чином, Німеччинa, Франція, Великo-Британія не підтримають Україну признавши Голодомор 1932-1933рр. злочином геноциду доти, доки їм ця ситуація залишатиметься вигідною. В той же час, не варто забувати, що в цих країнах політики не можуть дозволити собі очевидно «некрасивий» крок, оскільки їх дії все ж оцінюють люди, і за зовнішню політику будь-якої держави відповідає правляча партія. В цьому випадку опозиція такої держави відразу ж скористається моментом. В Росії це чудово розуміють, тому і виникають кожного року статті, книги і навіть цілі дисертації про «розвінчання» Голодомору з метою схилити громадську думку, а з нею і думку політиків, на свою користь.

ХХІ сторіччя вважається інформаційним і це не пусті слова. Ми можемо цього не помічати, можемо вважати інакше, але сучасну дійсність формують інформаційні технології. Звісно вони не все можуть, але є великою складовою як нашого життя, так і політичних змін.

Росія, постійно створюючи негативний образ України як через ЗМІ, так і через дипломатичні канали, формує вигідну для себе точку зору. Якщо вам всі навколо починають говорити на біле, що це чорне, то дехто і засумнівається в тому, що бачить.

Теж саме і з питанням Голодомору. Коли постійно звучить одне і теж, навіть з претензією на науковість, то дехто і починає вірити, що це саме так і є. На жаль, дуже часто не тільки історики, а й деякі правники вважають, що Голодомор не підпадає під визначення геноциду відповідно до Конвенції ООН «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього», однак звідки така думка? Адже ніхто ще глибоко не проаналізував не тільки з правової, а й з міжнародно-правової точки зору проблему геноциду в міжнародному праві. Більше того, практика застосування Конвенції надзвичайно обмежена, а прецедентів створення штучних умов несумісних з життям взагалі не існує (в основному мова йде про масові вбивства).

Таким чином, щоб домогтися справедливості і схилити на свій бік думку міжнародної спільноти, необхідно вести повноцінну інформаційну боротьбу.

Україна домоглася значних результатів: від повного заперечення факту Голодомору до визнання Голодомору актом геноциду в багатьох розвинених і, що найважливіше, впливових країнах. Звісно це б не вдалося без праць істориків, політиків, державних діячів, оскільки саме вони створили саме ті необхідні передумови, щоб схилити думку політиків іноземних країн на користь українського народу.

Тепер час за правниками, що зможуть не тільки підхопити «естафету», але й раз і назавжди поставити крапку в питанні визнання Голодомору в Україні 1932-1933 рр. актом геноциду проти українського народу. Тому надзвичайно важливо не тільки піднімати питання Голодомору, але і приймати безпосередню участь у формуванні правозастосовчої практики стосовно геноциду, проводити дослідження в цій сфері, що підняло б розуміння Голодомору в світі на новий рівень.

Автори статті:

Василь Поп-Стасів, юрист-міжнародник, експерт з міжнародно-правових питань;

Марта Поп-Стасів, юрист-міжнародник, експерт з європейського права та прав людини.

Надано: e-Poshta-e-Пошта  November 12 листопада Vol.9 No.43

magic tricks