«Що є свобода? Добро в ній якеє?

Кажуть, неначе воно золотеє?»

(«De libertate» Сковорода)

Моє бачення свободи, як універсального і водночас до кінця незбагненного поняття, виявиться дещо песимістичним.

Розпочну з того, що сучасна людина – це людина без традицій, певних цінностей та з викривленим баченням світу. Вона у своєму суспільстві – відчужений індивід. А наш час – це час глобальних перемін, час, де все ставиться під сумнів. Візьмемо, до прикладу, такі поняття, як відповідальність і свобода. Вони для багатьох людей втратили будь-яку цінність та значимість. Для сучасної людини це певна перепона її індивідуальності. Вона живе, а точніше, існує у фантомному світі, у якому немає відчуття спільноти. Така людина є поза культурою та  релігією.

Як на мене, великою проблемою на сьогоднішній день стало те, що під впливом засобів масової інформації свобода виступає як недосяжне і в якійсь мірі розмите поняття. Усюди на газетних шпальтах киплять заголовки, на кшталт: «Свободи слова в країні немає?», «В Україні немає відчуття свободи». Свідомий читач повинен був неодноразово задати собі питання: «А що таке свобода? Чи потрібна вона людині? І де все-таки її можна зустріти?». Відтак, відрізнити свободу від того, що не є нею, буває не під силу навіть досвідченим науковцям. А думати про свободу як тільки певну необхідність буття людини є надто примітивно.

На особистому досвіді простежила, що трактування такого поняття як свобода, у мене змінювалось із віком. Справді, коли була малим дитям, я не замислювалась над такими глобальними проблемами та явищами. Але зараз розумію, що в ті часи, свобода для мене означала елементарні речі – можливість погуляти з подружками не лише на свому подвір'ї, а й далеко за його межами; купувати будь-які ласощі; загалом вести безтурботне дитинство. З настанням шкільних років ця «свобода» мала дещо деформований вигляд. Утім, вона носила добровільно-примусовий характер. Тобто, мова йде про обмеження моєї волі та якихось можливостей уже школою. У цьому випадку освіта виступала невидимою перепоною та корективом моєї безтурботності. Хоча, я зараз розмислюю, що на кожному етапі життя, свобода постає в різних іпостасях.

Як на мене, не існує абсолютної свободи. Людина, окрім фізичної волі, має ще духовну. Якщо в першому випадку регулятором свавілля (або ж вседозволеності) виступають закони, то у другому – релігійні канони та моральні переконання. Цілком згідна з одним дослідником, який писав, що навіть свобода Бога обмежена Божою сутністю. Або ж зацитую відомий вислів, який голосить, що свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої.

 Сьогодні я розцінюю свободу неоднозначно. В якійсь мірі вона відзеркалює статус людини в суспільстві. Тобто, для директора підприємства свобода дій є одна, а для його підопічного – зовсім інша. Але з другого боку, держава гарантує своїм громадянинам однакову та рівноцінну свободу.

На мою думку, слабке місце свободи в тому, що чим більше її є, тим менше вона затребувана. Поки люди жили в рабстві, вони прагнули бути вільними, але як тільки отримували бажану волю – зразу шукали тих, хто б зміг ними керувати. Парадокс. Тому, з упевненістю можу стверджувати, що золота клітка – одна з примх пані Свободи.

Цікаву свободу відчуваємо, коли виїжджаємо на природу. Людина, звільнившись від благ цивілізації, демонструє внутрішню розкованість. Але й тут згодом більшість із нас починає відчувати дискомфорт і прагне повернутись до того, від чого залежала досі.

Для мене особисто означає бути свобідним – це мати альтернативний вибір, відчувати захищеність на всіх рівнях, можливість навчатись та самореалізовуватись як особистість. Та врешті-решт, як би це не звучало парадоксально, але свобода – це також можливість міркувати вголос про свободу.

Свобода – це можливість висловитись. Так, найчастіше нашу «позолочену» молодь можна зустріти на якихось мітингах чи протестах. Ух, люблять вони вже там покричати і плакатами помахати!

Мені здається, що свобода – це не завжди бажання робити так, як хочеться, а так, як потрібно. Звісно, оце «хочеться» повинне знаходитись в певних рамках вседозволеності. Тут і до уваги слід взяти відповідальність як регулятор свавілля.

Я вважаю, що більшість людей прагнуть розширити межі власної свободи, забуваючи про її п'янку силу, яка часто призводить до непередбачуваних дій. Особливо це можна замітити на людях державного рівня. Оскільки, окрім широких повноважень, вони мають ще й владу. А воля плюс влада – часто використовувалася як зброя. Далеко за прикладом ходити не потрібно. Варто лиш згадати одного з світових загарбників Адольфа Гітлера, котрий получивши вседозволеність, тобто необмежену волю і владу, використав її як насильницький інструмент проти людства.  Можна зробити висновок, що свобода має не тільки позитивну сторону, а й негативні аспекти, які в більшій мірі залежать від духовного розвитку особистості і її стану в суспільстві.

Кожен з нас, дивлячись на політ птаха у небі, відчував зачарування його свободою. Утім, ми не задумувалися над тим, скільки необхідно докласти зусиль, щоб стати вільним. Згадаймо нашу Україну, яка за своє існування, більшу частину була підневоленою. Скільки було вложено зусиль, аби вона нарешті скуштувала смак свободи.

Так, що таке свобода? Це добро чи зло, бажання отримувати чи віддавати, надбання людства чи їхня згуба, міф чи реальність, золота клітка чи широкий степ… Думаю, кожен, проаналізувавши себе, зможе зробити висновок, чим насправді для нього є свобода.  

Свобода – широка і багатогранна, позбавлена можливості бути упізнаною в повній мірі своєї суті.

       Отож, перш за все, аніж міркувати про свою свободу, потрібно задуматись над питанням: «А що особисто я зробив для того, аби бути вільним?».  

Автор: Юлія Касько |