Міжнародні демократичні норми мовного питання
Автор: Аскольд Лозинський

_________________________________________________________________________________________
В актах-документах поважних міжнародних інституцій, таких як Об’єднані Нації, Рада Європи чи  Організація Безпеки і Співробітництва в Європі, до яких Україна має безпосереднє відношення, вписані різні постанови і рекомендації, що стосуються національних меншин.

Основою цих рекомендацій є Міжнародна угода громадянських та політичних прав, а також Міжнародна угода про економічні, соціальні та культурні права.

Зобов’язання держав-членів були сформовані в ході конференцій в Копенгагені (1990), Гельсінкі (1992), а рекомендації – на конференцій в Гаазі (1996) та Осло (1998). Це важливо, бо прийнято, як аксіома, що ці приписи було зроблено в Гаазі.

Дозвольте привести приблизний текст фрагменту цих рекомендацій: право національних меншин встановлювати та займатися власними інституціями, включно з освітніми, є засадничо встановленим у міжнародному праві і повинно бути визначальним.

Держава має право наглядати, з адміністративної точки зору та для узгодження із власним законодавством, але вона не сміє перешкоджати цьому праву, встановлюючи адміністративні вимоги-перешкоди, які унеможливлюють облаштування національними меншинами власних освітніх інституцій.

Хоча немає формального зобов’язання фінансувати ці приватні установи державним коштом, їм не можна перешкоджати у пошуку фінансових ресурсів від усіх домашніх та міжнародних джерел.

Тобто рекомендації не містять вимог фінансування державою освітніх інституцій національних меншин.

Чи Україна та Росія дослухаються до вищезгаданих рекомендацій?

Україна виконує і перевиконує їх. Тут діють понад дві тисячі навчальних закладів з російською мовою навчання, які фінансуються з державного бюджету країни. Додатково є майже дві тисячі загальноосвітніх навчальних закладів з українською та російською мовами викладання. Вони теж фінансується з державного бюджету.

Натомість у Російській Федерації навчальних закладів з українською мовою, чи з російською і українською, немає зовсім.

Щоправда, варто принагідно зазначити, Російська Федерація не має нічого спільного з демократією і тому всілякі рекомендації її не зобов’язують, дарма, що вона є членом ООН, Ради Європи та ОБСЄ.

До речі, напередодні президентських виборів минулого року, у РФ обмежили кількість спостерігачів від ОБСЄ до 100 осіб, а коли в ОБСЄ запротестували, мовляв, така мала кількість не гарантує дієвого спостерігання і тому організація не братиме участі зовсім, тодішній президент Путін на прес-конференції поскаржився, що міжнародні структури хочуть вчити РФ демократії.

"Краще, – сказав Путін, – Хай вчать своїх дружин готовити капусняк".

Натомість Україна далеко перейшла рамці рекомендацій ОБСЄ, бо, як вже згадувалося, не тільки дозволяє приватні російськомовні освітні заклади та не ставить їм перепон, але фактично фінансує російськомовні школи.

Деякі можуть вважати таке ставлення України до російської мови похвальним, одначе інші держави схарактеризували б таке відношення як абсурдне та економічно самогубне.

Конференція ОБСЄ в Осло, до речі, подала рекомендації щодо мови національних меншин у інших секторах крім освіти. Сектори включали: назви, релігію, громадську діяльність у неурядових організаціях, засоби масової інформації, економіку, адміністративні інституції та публічні послуги, незалежні крайові інституції, виступи перед юридичними інституціями та захист при позбавленню волі.

У кожному випадку конференція окреслила право представника національної меншини користуватися власною мовою. Рівно ж у кожному випадку право користування власною мовою було співучасне з користуванням державною мовою в адміністративних питаннях.

Щодо засобів масової інформації, то основна теза-рекомендація – "на крайових, регіональних та місцевих рівнях кількість і якість часу, призначеного для ефіру на мові національної меншини, повинні бути спів мірними з чисельністю та концентрацією національної меншини".

Тобто, коли згідно останнього перепису населення 2001 року, російська національна меншина становить 17,3% населення Україна, то подібний відсоток ефіру повинен бути відданий російській мові. І це, зокрема, повинно відображатися на регіональному рівні, особливо в Криму, єдиній адміністративній одиниці, де росіяни більшість.

Рекомендації щодо засобів масової інформації звучать приблизно так:

Особи, які приналежні до національних меншин, мають право влаштувати і розвивати приватні засоби масової інформації...це право обмежене засадами міжнародного права і вимогами держави в справі регулювання діяльності засобів масової інформації... Свободу вислова не можна обмежувати…, але це не перешкоджає ліцензуванню радіо та телебачення, чи заходів кіно.

Щодо економічних відносин, то основним застереженням є те, що держава не сміє обмежувати мовний вибір підприємця у проведенні приватних комерційних заходів.

Одначе рекомендації конференції в Осло дещо доповнюють цю засаду: держава має право вимагати щоб державна мова, або мови, були впроваджені у тих секторах економічної діяльності, які відбиваються на правах інших (споживачів), або вимагають діалогу чи комунікації з державними інституціями....

І далі: забезпечення прав і свобод інших (споживачів),а також стислі норми державної адміністрації можуть служити причиною для специфічних вимог держави, щоб підприємці вживали державну мову чи мови...

Держава не сміє заборонити користування мовою (національної меншини), але на підставі легітимного інтересу загального блага, може встановити норми користування державною мовою чи мовами".

Якийсь мудрець може завважити, що Україна настільки демократична, що вона пішла далеко за рамці рекомендацій міжнародних інституцій, щодо мовних питань національних меншин.

Таке ствердження – демагогія. На жаль, реальність інакша і доволі гірка – Україна не є демократичною державою бо не захищає інтересів більшості українського народу. Підкреслюю: саме українського.

Щоправда, ця більшість роками пригноблена до межі хворобливості, і тому інколи її  "все ровно". Вона настільки побита, що не вимагає своїх прав у власній державі. Тому цей хворобливий стан треба лікувати. Для того в Україні обрано президента, є прем’єр-міністр, діє уряд, депутати, тощо.

Та, на жаль, ніхто з обраних, до "лікування" так і не приступив…

Аскольд Лозинський, для УП

Джерело: Українська правда, http://www.pravda.com.ua/news_print/2009/8/10/99606.htm