[виголошена від імені підсудного його адвокатом др. Ульріхом Бушем під час судового процесу в Мюнхені, 13-го квітня 2010 р.]

Я є особисто вдячний тим особам, котрі помагають мені в моєму безнадійно хворобливому стані, чи то у тюрмі, чи тут у судовому залі. Тому, я особливо дякую медичним кадрам, котрі стали корисними для полегшування моїх болів і котрі помагають мені витримати цей процес, який вважаю тортурами. З цього приводу я зазначую наступне:

Німеччина винувата в тому, що через нищівну війну проти радянського союзу я втратив свою хату та свою батьківщину.

Німеччина винувата в тому, що зробила мене військовополоненим.

Німеччина винувата в тому, що створила табори для військовополонених, де я і мільйони інших червоноармійців були приречені на голодну смерть, котру я уминув тільки з волі Всевишнього.

Німеччина винувата в тому, що змусила мене стати рабом в таборі для військовополонених.

Німеччина винувата в тому, що в тій нищівній війні 11 мільйонів моїх земляків українців були вбиті німцями, мільйони інших українців, включно з моєю любою дружиною, Лідою, були вивезені німцями на рабство.

Німеччина винувата в тому, що тисячі моїх співвітчизників були перетворені в неумисних співпрацівників з німцями і їх змушено під карою смерті до участі в програмі геноциду проти євреїв, циганів, українців, поляків та росіян - і сотні, котрі хотіли відмовлятись від цього лиходійства, були знищені німцями. Попри це, ще сотні тисяч були депортовані назад в Україну і або розстріляні Сталіном, або заслані на муки у сибірський ГУЛАГ, де працювали як раби для комуністів.

Німеччина винувата в тому, що змусила мене до нещасного життя в таборах для переміщених після війни.

Німеччина винувата в тому, що після 30 років юридичного переслідування в Ізраїлі та США, а також у Польщі, і після 10 років ув’язнення, з котрих 5 літ було в камері смерти в Ізраїлі, при кінці мого життя, на 90-му році, мене депортовано в Німеччину.

Німеччина винувата в тому, що протизаконно фальшиво обвинувачують мене в співучасті у вбивстві, при кінці мого життя і моєї сили, а це проти установленого права, котре існує 65 років і проти європейської Хартії прав людини.

Німеччина винувата в тому, що я, невинна особа, вже 9 місяців утримаюсь в ізоляторі штадельгаймської тюрми.

Німеччина винувата в тому, що я втратив навіки мою другу батьківщину, США.

Німеччина винувата в тому, що я втратив сенс життя, сім’ю, щастя і будь яке майбутнє чи надію.

Від 12-го травня 2009-го року я переживаю кожну хвилину, кожну годину, кожний день, кожний тиждень і кожний місяць як військовополонений в Німеччині. Ці почуття є продовженням бридких спогадів про німців і продовженням неописаного зла, котре вони зробили проти мене. Я знову став їхньою невинною жертвою. Вважаю невимовним злом те, що цим процесом Німеччина намагається перетворити мене, військовополоненого, на військового злочинця. Вважаю, що це нестерпна арогантність Німеччини, котра надуживає мене, і тим приховує злочини скоєні німцями, пробує їх затаїти, і проти правди твердить, що я, українці, та інші сусіди німців були дійсні злочинці.

Вважаю, що цей процес, котрий ведеться виключно проти мене, чужинця нібито із Травників, і оминає нелічимих сс-ів і німецьких «травників», суперечить всім принципам справедливости. Ще в Ізраїлі я вже раз оборонявся проти звинувачень мюнхенського прокурора. Там мене пробували зв’язати з фашистськими злочинами у Собіборі. Верховний Суд Ізраїлю особливо визнав, що ці звинувачення не доказані і визнав у вироку, що я вже 7 ½ років під арештом. А 5 із тих років я провів у смертній камері.

Цілком несумісно із справедливістю і гуманністю є те, що більше ніж 35 років я, вічно гонена жертва, обороняюся проти Відділу Спеціяльних Досліджень США (ВСД) і тих, котрі стоять за ним, особливо Світовий Конгрес Євреїв і Центр Візенталя, організації, котрі живуть на кошт голокосту. Тепер, при безсильному кінці мого життя, відбувається чи не сорокове слухання у цій самій справі, і я втратив силу дальше боротись. Я безсильний у війні, котру почало ВСД і тепер продовжує Німеччина.

Моя улюблена дружина, Ліда, моя супруга понад 50 років, також страждала в Німеччині. Це власне німці відібрали від неї юність і насильно потягли в Німеччину на роки рабської праці у жорстоких та нелюдських умовах.

Страждання, котрі ми пережили підчас нищівної німецької війни проти слов’ян не можна описати словами. А це, що Німеччина знову вибрала мене і мою родину за своїх жертв, для мене є незбагненним.

Іван Дем’янюк

Джерело: Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи http://khpg.org/index.php?id=1271948941