Зупинити рейдерську атаку на націоналізм

Автор: Андрій ЛЕВУС

Девальвація цінностей набуває небезпечних масштабів. Немає нічого святого для торгашів від політики. На політичному аукціоні розпродується все і вся. Надійшла черга націоналізму?

В Україні націоналізм намагаються приватизувати то яскраві вождики, які на хвилі націонал-популізму вже вкотре марно прагнуть пролізти до парламенту, то штатні провокатори, які своїми екстремістськими діями лише дискредитують ідею нації.

Однак націоналізм - це явище надпартійне. Його неможливо виміряти рейтингами й описати звичними політологічними категоріями. Націоналізм не вписується в жодну політичну систему координат. Він не визнає поділу українців на "помаранчевих", "біло-синіх" та "біло-сердечних". В цьому і є перевага націоналізму. Мало того, націоналізм переважно не потребує голосного афішування та реклами. Не маніфестація "ізму" потрібна нації сьогодні, а, як казав Ленкавський, "діяння та мислення в інтересах нації". Хто був більшим націоналістом Великобританії - акцентований "націоналіст" Мослі, який фактично був "п'ятою колоною" III Рейху, чи консерватор Черчілль, який урятував Британські острови від окупації? Чи зробив де Голль для Франції менше через те, що вголос не називав себе націоналістом?

Час значків, смолоскипних походів, камуфляжів і чорних сорочок минув. Хто цього не розуміє - страждає насамперед інфантильними, квазіромантичними уявленнями про націоналізм. Діяльність таких горе-націоналістів не принесе нації нічого доброго. Навіть навпаки - є хорошою картинкою для ворожих телеканалів.

Націоналізм XXI століття не потребує мілітаристської бравади. Так, як і не потребує надмірного пафосу та екзальтації. Націоналізм має незмінну ідеалістичну мету - велич Нації і розвиток Держави. І на шляху до досягнення цієї мети треба керуватися лише трьома критеріями - успішністю, доцільністю та ефективністю. Все решта - зайвий шкідливий естетизм та піжонство, які лише заважають справі. У тридцяті роки XX століття, очевидно, націоналісту був потрібний револьвер. У XXI столітті йому радше знадобиться відмінна освіта та успішний соціальний статус, щоб ефективніше захищати націю.

Нові вождики, які претендують на лідерство в націоналістичному русі, намагаються спростити ідеологічну базу націоналізму. "У всьому винні жиди, москалі, комуністи та кадебісти" - чуємо в їхніх "нагірних проповідях". Такий "ідеологічний" фаст-фуд вони називають націоналізмом. Звичайно, знайти "крайніх" ззовні легше, аніж визнати, що нація хвора і потребує духовного очищення та зцілення. Легше перенести відповідальність на ворогів і реальних, і уявних, аніж узяти її на себе. Це шлях в нікуди. Це шлях слабких духом гешефтярів від "націоналізму". Психологічна залежність від супротивника спотворює реальну оцінку ситуації і шкодить справі. Міф про те, що "українці бідні, нещасні створіння, які стали жертвою чужинецької експансії", є дуже небезпечним. Він провокує національну лінь, заважає процесу одужання від хвороби холуйства, безхребетности та моральної деградації провідної верстви. Націоналізм, насправді, ставить чіткий діагноз - у поневоленні українців винні насамперед самі українці, а не "трагічна історія" чи "невдала географія". Наша еліта занепала морально і духовно. Козаки стали свинопасами. Тому нас і завоювали. Тому замість ображених прокльонів на адресу "світової змови проти українства" треба брати на себе відповідальність за націю і діяти в її інтересах, що і є головним завданням провідної верстви.

Квазінаціоналістичні вождики і отаманчики, здається, забувають, що українці мають свою державу. Звичайно, існуюча держава не є ідеальним утворенням. Тотальна критика всього і вся, що відбувається в країні, з боку "націоналістів" насторожує. Їм все не догода, і всі, окрім них, - зрадники та запроданці. Націоналіст сьогодні має підтримувати все, що йде на добро нації, незалежно від того, хто є ініціатором цих позитивних процесів. "Все робиться не так, як має бути", "влада боїться" - лише це чуємо від "реальних націоналістів". Існують і небезпечні спроби приватизувати націоналізм. Часто доводиться чути: справжні націоналісти лише в партії X, або організації У. Націоналізм за своїм визначенням не може бути власністю однієї структури. Націоналізм є власністю всієї нації.

Український націоналізм вже не раз відбивав "рейдерські атаки" різного роду пройдисвітів та провокаторів, які прагнули заробити на ньому політичний та фінансовий капітал. Націоналізм має стійкий імунітет до авантюристів різного ґатунку. Однак мусимо робити все для того, щоб націоналізм не став предметом політичного торгу, а потім - як наслідок цього - суспільного розчарування. Потрібно йти в народ і нести йому правду національної ідеї. Ознайомлений з основами ідеології націоналізму, його історією та традиціями, народ сам відрізнить зерно від полови.

Націоналізм - це не політична гра. як це подають шулери від партій і партійок, а важка і рутинна праця, яка, втім, протягом століть дає свої плоди. І найкращий з них - сам факт існування української нації.

Андрій ЛЕВУС

Джерело: Українське Слово No 9, 4-10 березня, 2009 року