Чи потрібна Україні незалежність?

Кожен підліток мріє стати незалежним, жити власним життям, ні від кого не залежати, але коли ми дорослішаємо, то починаємо вкладати в це поняття більш глибокий зміст, а саме фінансову незалежність, економічну, культурну незалежності. Що стосується держави, варто враховувати також політичну самостійність, відсутність підлесливості, суверенітет, а також співпрацю з іншими країнами на різних рівнях та в різних сферах, а не відгороджуватися від світу.

На незалежну Україну, на сучасному етапі, жаліються всі, починаючи від простого пересічного українця, до теперішніх представників політичної еліти. Кожен прихід нової влади супроводжується критикою попередньої та обіцянками змінити все на краще, але, на жаль, для населення це замкнуте коло, із якого Україна ще не скоро вирветься.

Сучасна незалежна Україна має проблем більш ніж досить. Спробуємо розглянути походження цих проблем та шляхи їх вирішення.

Такій проблемі як: чи потрібна Україні незалежність не приділяється велика увага на державному рівні, а звертається лише на місцевому та обласних рівнях. В основному це проявляється у друкування статей, які висвітлюють дану проблему, але таких статей є невелика кількість. Проводяться опитування по даній проблематиці. 

14 – 15 серпня 2010 року серед 1000 респондентів було проведено опитування Інститутом Горшеніна на тему: «хотіли б ви бачити Україну незалежною через 20 років?» Результати свідчать про те, що більшості українцям не потрібна незалежність. Лише 48% населення хотіли б бачити через двадцять  років незалежну Україну, чверть з них  бачить своє майбутнє у складі Російської Федерації, кожен п’ятий - в об’єднанні з Європою. Як повідомив директор Інституту Горшеніна Володимир Фесенко, 75 % опитаних пишаються тим, що вони є громадянами України. Соціолог додав, що в порівнянні з даними торішнього опитування цей показник знизився на 2%, (в межах статистичної похибки). Водночас кожен п'ятий українець, що становить 19%, не пишається своїм громадянством, - розповів експерт. Фесенко також розповів, що більше половини громадян України, а саме 58%, позитивно ставляться до факту проголошення незалежності України в 1991 році, але лише чверть населення відзначає це свято. Експерт пояснює це тим, що українське суспільство традиційно не відзначає політичні свята. Таким чином, незважаючи на усі наші проблеми, більшість українців все-таки бачать Україну своєю державою і не хочуть втрачати незалежність, державність і хочуть жити в Україні.

Також зустрічаються оцінки експертів, які стосуються  незалежності України та її розвитку. Німецький експерт Ніко Ланґе підбиваючи підсумки 19 років української незалежності висловив думку, що  складно іде трансформація на пострадянському просторі і що Україна досі шукає для себе відповідну модель розвитку, зазначив голова київського представництва Фонду Конрада Аденауера Ніко Ланґе.                                                                                  

  «Коли я спілкуюся з українцями різного віку й у різних регіонах, то вони хотіли б, щоб Україна йшла до Європи, Європейського Союзу і європейських стандартів, які полегшують життя людей та створюють умови для самореалізації. Особливо це стосується молодих українців. Щодо політичного втілення цих бажань, то є різні погляди на те, які рішення допоможуть досягти цього», - сказав експерт. Стосовно того, що майже половині українців не потрібна незалежність України, німецький експерт зазначив : «Це їхнє право. Я думаю, що українці інколи занадто сумніваються в собі. Це не дуже конструктивно. Українці цілком можуть бути впевнені в собі. Це велика незалежна держава. Якщо ж говорити про політичні рішення останніх місяців, я думаю, що жодне з них не означає, що Україна перестала бути незалежною державою». Також експерт зазначив, що для того, щоб Україна успішно співпрацювала не лише з Німеччиною, а й іншими країнами, не потрібно висувати вимоги, а впроваджувати демократичні цінності на своїй території. 

Більшість проблем України склалися історично. Варто зазначити, що Україна протягом багатьох століть не мала незалежності. Населення, за стільки часу, втратило такі почуття як патріотизм, національна гордість, тому зараз доводиться ламати вікові стереотипи. Тим паче, що розвиток Західної та Східної України відбувався в різних історичних умовах. Обидві частини України перебували у різний час під владою різних країн. Також свій негативний вплив на Україну здійснили Австро – Угорщина, Польща, Московщина, Литва, Річь Посполита. Кожна з вище перерахованих країн намагалася асимілювати українське населення, здійснити такі плани не вдалося, але залишився досить великий відбиток, який «дає про себе знати» й до сьогодні.

Великий вплив на Україну здійснив Радянський Союз. Населення звикло покладати надію на державу, а не робити щось самому, таким чином викорінилася ініціативність, прагнення боротися та відстоювати власні права. Також варто звернути увагу на процес формування «нової» української еліти після розпаду Радянського Союзу. Коли було зрозуміло, що грати доведеться за новими правилами, почалися зміни, але нікому не хотілося покидати своє крісло та відмовлятися від влади. Отже, розпочалися масові «переодягання» у вишиванки та відмови від партійних білетів, - рух до незалежності, таким чином  колишня радянська номенклатура опинилася при владі.

Не змінилися думки, пріорітитети, погляди, цінності владної еліти, частина якої до сьогоднішнього дня залишається при владі. Отже, можна зробити висновок, що Україна отримала незалежність на основі не великого прагнення до цього, а в результаті, що так потрібно було тогочасній владі, щоб втримати владу, але не маючи уявлення що робити з цією незалежністю далі. Коли проводився перший референдум, то за те, щоб Україна стала незалежною віддали свої голоси 90.32% населення, а якщо порівняти дану цифру з результатами опитування Інститутом Горшеніна за те, щоб бачити Україну незалежною проголосувало 48%, то можна зробити не втішні висновки.

Дуже часто можна почути від громадян таку фразу: «А що мені дала незалежність?» Навіть, не задумуючись про те, що він сам зробив для неї. Більшість громадян не прагне працювати над даною проблемою, а живе за принципом «маємо те, що маємо». А влада, у свою чергу, хвилюється лише за те, аби зберегти свої мандати якнайдовше.

Є ще багато зовнішніх та внутрішніх чинників, які не сприяють незалежності. До зовнішніх факторів можна віднести Росію, яка прагне до контролю над українськими землями, та Європу, до якої прагне більша частина населення. Внутрішніми факторами можна вважати економічні суперечки в країні, постійну боротьбу за владу, політичну нестабільність, різні погляди на українську державність з боку жителів східної та західної України, що також спричинює труднощі у подальшому розвитку, відсутність національної ідеї. У багатьох громадян замість національної ідеї є прагнення до добробуту, але не важливо в якій країні, хто при владі та який режим.

Отже, щось потрібно змінювати. В Україні є ще патріотичні люди, які думають про свою Батьківщину, але, на жаль, таких дуже мала кількість і переважно це звичайні громадяни, а не посадовці чи президент. Існує думка, що Україні потрібна друга республіка, яка може бути створена тільки при революційному руйнуванні першої, від якою «залишиться лише скелет». Стартувати у світі, де майже все вже є, де нас майже не треба, - буде відчайдушно складним завданням. Але здійснимість цього завдання стане перепусткою у новий світ.   

Тож працюймо i частіше питаймо самi в себе: що ми дали Україні? Однак чи варто говорити в цій ситуації, що ми соромимося жити у такiй країні? Адже країна — це ми самi, наші вчинки, наші прагнення. Ми будуємо майбутнє своєї  держави. І невже немає нiчого свiтлого в житті нашої  країни? Хочеться вiрити, що є, тому що ми маємо найбiльший у світi скарб — рiдну мову, яка після здобуття нацiональної незалежностi інтенсивно розвивається й активно охоплює всі сфери людського житття, незважаючи на рiзні перешкоди. Повiльно, але неухильно резвиваються Національний театр, кіно, телебачення, радiо та преса. Популярною стає українська естрадна музика, пишуться художні твори рідною мовою... Відмінні виступи наших спортсменiв навiть сьогоднні на олiмпаді в Пекiні змушують нас пишатися тим, що ми українці, що ми все ще сильна спортивна нацiя. Зараз, коли Україна все бiльше сповзає в розряд відсталих, слаборозвинених країн, їй дуже потрiбні фахiвці з новою свідомістю, патріоти, які б жадали не особистої наживи, а слави для своєї держави, її виходу на широкий єропейський свiтовий простір.

Все ж таки Україні потрібна незалежність, - є що втрачати. Наші предки століттями боролися за самостійність нашої держави, ми не маємо втратити наданий шанс, потрібно лише докласти кожному зусиль і ми будемо жити в державі, де кожен громадянин зможе з гордістю сказати на весь світ: « Я – українець!»