"І дитина переконається, що без віри в себе жити не можна..."

Автор: Юрій Самсон

Я навіть не кажу про "реформування", необхідна повна перебудова всієї системи освіти. Навіть правильніше сказати – побудова. Бо те, що ми нині маємо, не є ні системою, ні освітою:  Українською, національною, сучасною, відповідальною, продуманою, спрямованою на виховання  особистостей у вільному демократичному суспільстві...

"Прагніть виховати в дитини віру в себе. Поставте її в таку ситуацію, щоб вона самостійно  виконала якусь хорошу справу і любувалася її успішним завершенням. І скажіть їй: "Дитино, все, що  ти бачиш, все, що тебе хвилює своєю красою, величністю, принадою, мудрістю, створила та  людина, яка вірила у сили свої, яка вчилася думати і сліпо не потрапляла під вплив всього  баченого і почутого". І дитина переконається, що без віри в себе жити не можна" Лев Силенко, "Мага Віра"

На превеликий жаль, у сучасній українській педагогіці (про совєтську взагалі не згадую), проблема  психічного розвитку дитини не є визначальною. Разом з тим, психічний розвиток – це абсолютно  особливий, відмінний від інших процес, який де термінується не знизу, а згори, тобто  зумовлюється тими формами практичної і теоретичної діяльності, які існують на даному рівні  розвитку суспільства.

Фактично у спадок від совєтів нам дістався непорушний постулат тієї системи, коли школа лише  контролювала, як батьки вдома навчають і виховують своє чадо. Що само по собі є абсурдним. І  це добре, коли батьки всупереч системі намагалися всебічно розвинути дитину, не пустивши її на  самоплив комуністичної освіти. Але ж більшості було не до того. Важливішими були значно інші  проблеми.

Наприклад, ні для кого не є секретом, що переважна більшість радянських людей займалась  крадіжками (навіть приказка така з'явилась: "Скільки у держави не кради, все одно свого не  забереш"), обдурюванням одне одного і незчисленної армії начальників, постійним пошуком "кому  дати", щоб вирішити свої поточні проблеми тощо. Звісно, що діти, які не мали альтернативи у  шкільному вихованні, переймали цей "передовий досвід" лицемірства, брехні та злочину від  батьків. Так сформувалось не одне покоління. Наслідки чого ми пожинаємо й понині... Але проблема ще й в тому, що сьогодні ці люди, про психологічний розвиток яких у дитинстві взагалі важко щось сказати, не мають бажання подивитися на світ сучасними очима, скинути  внутрішнє ярмо, подолати кордон власної обмеженості та закомплексованості. І це є велика біда  для України.

Та ще більша проблема, на яку наші можновладці разом із більшістю батьків в уже незалежній  Україні не звертають уваги, це та сама практична педагогіка. У школах відсутня як така система  виховання. Адже величезна кількість вчителів дісталась нам у спадок від тієї спотвореної  системи. Випускники педагогічних "вишів" вже після 1991 року майже нічим від них не різняться. І  це велика трагедія для України.

Коли я сьогодні приходжу в школу, де я навчався, то бачу повну деградацію. Інтелектуальний  рівень педагогів здебільшого геть низький. Поведінка деяких вчителів просто абсурдна, зважаючи  на те, де вони працюють. А те, що об'єднує й учнів і педагогів – майже повна байдужість до того,  чим вони займаються: у вчителів до викладання, в учнів до навчання.

І ніхто цією проблемою серйозно не переймається. Ні батьки (виховані в совєтах), ні держава,  керманичи якої так само ще з тієї епохи, ні суспільство загалом. Усім глибоко байдуже. Хоча, на  мою думку, найперше цим би мала турбуватись держава. І міністерство освіти, яке очолював то есдепеушник, то нині вірний ленінець Ніколаєнко, переймається далеко не тими проблемами. Шкода, що й Президенту так само байдуже.

Їм до розвитку дитини, майбутнього нашої нації (як дуже люблять заявляти вони на "тематичних  зібраннях"), просто байдуже. Але це надзвичайно складний процес, в якому змінюються  одночасно, системно та нерівномірно різні сфери людського буття: почуття, інтелект, поведінка,  свідомість. І неуважність чи небажання чиновників сьогодні виконувати свою роботу матиме  катастрофічні наслідки у майбутньому, якщо нічого не зміниться.

А міняти треба практично все! Я навіть не кажу про "реформування", необхідна повна  перебудова всієї системи освіти. Навіть правильніше сказати побудова. Бо те, що ми нині маємо,  не є ні системою, ні освітою.

Батькам же радив би побільше звертати уваги на своїх дітей. Не цуратися віддавати їм свою  любов. Подумайте, наскільки важливою є сьогоднішній день. Не відкладайте на завтра добру  пораду, красиве слово, розумну дію. Дітям у сучасному світі вкрай важко, можливо навіть більше  ніж нам. Допомагайте формувати в дитини віру в себе! У власні сили! Бо у школах України, на  жаль, ніхто цим не займається...

Фото і зміст :За матеріалами: Народна Правда.