"Я 'навчив літати' ракету і штучний супутник Землі" 

Автор: Наталка КИСІЛЬ, “Україна і час”

Спогади фахівця з побудови космічних систем Маркіяна Сумика.

"І сниться нам не гуркіт космодрому

І космосу безмежна далина,

А сниться нам трава, що біля дому,

Зелена, непотоптана трава..."

Ці слова з надпопулярної радянської пісні, перекладені українською, 74-річний Маркіян Миколайович Сумик зробив епіграфом до своїх спогадів про дні-ночі і довгі роки, проведені за  дослідженнями та вимірюваннями космічних радіотехнічних пристроїв, яким він присвятив своє  життя інженера. Львів`янин Маркіян Сумик розповів нам про появу перших космічних проектів за  його участі під керівництвом Сергія Корольова, недоспані ночі і глузування у колективі,  запуск  першого штучного супутника Землі, подяку тодішнього міністра оборони та грошову премію за  міжконтинентальну ракету Р7.

Найцікавіші подробиці про перші роки "зародження космічної ери" у лісі під Москвою, у  Науково-дослідному інституті-4 пропонуємо до вашої уваги.  Втілення фантастики у життя  "Почалося усе з того, що я закінчив "Львівську політехніку", -- розповідає Маркіян Миколайович, --  і мене скерували на роботу до Москви. Коли я зайшов в управління кадрів Міноборони, то здалося, що потрапив у божевільню: всі кричать, метушаться, сваряться, ніхто зі мною не хоче

говорити. "І ви ще тут, ми не знаємо що нам робити з мільйоном двомастами тисячами своїх  кадровиків..." Нарешті я почув: "Їдьте у Болшево, там будете працювати в науково-дослідному  інституті". Через сорок хвилин електричкою приїхав у те Болшево. Питаю в людей: "Де ж інститут?"  А мені кажуть: "Ідіть у тому напрямку, звідки час від часу чути вибухи".

Коли мене приймали на роботу, у кімнаті переговорів (на усіх режимних підприємствах були такі  кімнати, і лише там можна було спілкуватися про роботу) мені влаштували майже двогодинний  своєрідний іспит -- сотні запитань на тему радіотехніки... Аж після того, як мене вичавили, мов  лимон, на бланку про зарахування на роботу з`явилася позитивна резолюція".

За словами пана Сумика, з перших же днів праці він підписав зобов`язання берегти таємниці і  вивчив напам`ять інструкцію про види робіт, яким надані грифи секретності. Тільки після усіх  необхідних процедур молодому спеціалістові видали дві валізи з попередженням, що документи з  однієї не можуть зберігатися в іншій. Отже, відкривши ці валізи, Маркіян Сумик побачив технічне  завдання щодо об`єкта "Р" (стратегічна ракета наддалекої дії Р7) та технічне завдання щодо

об`єкта "Д" (штучний супутник Землі).

"Про те, що існує таке творіння людських рук, як ракета, я знав ще зі школи, коли писав реферат  про Ціолковського і про його мрії вирватися у космос, -- усміхаючись, каже Маркіян Сумик. --  Вважав це фантастикою. Тепер мені ту фантастику випало втілювати в життя. Моїм завданням на  найближче майбутнє стало "навчити літати" ракету і штучний супутник Землі".

"... А я, проклятий, день і ніч сиджу на заводі"

Отже, молодий Сумик почав працювати у відділенні, яке створювало системи траєкторних  вимірювань, збору та передачі інформації з борту на борт об`єкта, проводити обробку цієї  інформації і на основі отриманих даних забезпечувати надійне радіокерування цими об`єктами.  Набутих в інституті знань виявилося недостатньо, тому довелося у вільні хвилини підучуватись, а  вечори й обідні перерви проводити у бібліотеках. Заздалегідь зазначимо, що через два роки, у

1958-му, за підсумками соціалістичного (було таке в радянські часи) змагання Маркіяна Сумика  визнали кращим молодшим науковим співробітником НДІ-4, і його портрет два роки висів на "Алеї  слави" перед головним корпусом.

Але до того був довгий шлях самовідданої праці.

"Строки немилосердно тиснули на всіх, -- веде далі пан Сумик. -- У переліку моїх обов`язків  з`явилося завдання приймати готові станції, вантажити їх у вагони і контролювати їх доставку.  Корольов точно визначив час вантаження готових станцій на залізничні платформи -- 10 серпня 1957 року. Усілякі випробування техніки лягли на мої плечі. І все було б добре, якби у мого  "напарника", більш досвідченого за мене, не сталася біда: у батька інфаркт. Він відпросився і  поїхав додому, я залишився сам".

"Курорт"

І тут, як каже Маркіян Миколайович, у нього почався "курорт". У цей час у Москві тривав перший в СРСР всесвітній фестиваль молоді: усюди концерти, велелюддя, а "я, проклятий день і ніч сиджу  на заводі". Одного вечора випала вільна хвилина, і молодий Маркіян приїхав на площу  Маяковського, але відчув, що засинає на ходу. Тому повернувся у метро і поїхав додому спати --  так нічого й не побачив. Тоді, за його ж словами, встановив рекорд неперервної роботи -- 48  годин. Щоби не заснути, курив цигарку за цигаркою. Під ранок другої доби "виліз на свіже повітря",  ліг просто на лавку й... заснув. Прокинувся трудоголік від гучного реготу: над ним стояли  інститутські хлопці, які приїхали на денну зміну і глузували...

Наступні дні Маркіян Сумик перевіряв правильність розводки кабелів, випробовував  настроювачі. За роботу його похвалили, і знесилений чоловік попросився у відпустку. У мами, на  Львівщині, під Олеськом, Маркіян відсипався довго. А коли повернувся до Москви, на сумлінного  працівника чекала подяка від міністра оборони і 500 карбованців премії. "На вухо" Сумику  повідомили, що подяка та премія за ракету Р7, яка першою у світі пролетіла 11 тисяч кілометрів і

впала на Камчатці. Лише через багато років стало відомо, що перші два старти були невдалими,  досягли мети лише третя і четверта ракети.

Відлік останніх секунд

Космічна ера розпочалася. Корольов, маючи у резерві п`яту ракету, вирішив просто так її не витрачати, а вирватися у далекий космос -- запустити штучного супутника Землі. Враховуючи досвід Маркіяна Сумика у підготовці апаратури, керівником групи траєкторних вимірювань  призначили саме його.

"Була пів на одинадцяту вечора, -- згадує пан Сумик. -- І ось починається відлік останніх секунд:  десять, дев`ять, вісім, сім, шість, п`ять, чотири, три, два, один -- пуск!". Ревіння ракетних двигунів  прорізало простір. Після того якийсь час серед команди панувала мертва тиша, а згодом  прозвучало повідомлення: "Супутник вийшов на орбіту". Пан Маркіян з приємністю пригадує, що ці  слова потонули в оплесках і радісних вигуках... 
 
Фото Бі-Бі-Сі: Перший супутник поклав початок космічній гонитві, а зараз його нащадки забезпечують супутникову навігацію. 
 

За матеріалами: portal.Lviv.ua.