Автор: Зіновія ВОРОНОВИЧ

Якщо б раптом в Україну перестали ввозити імпортний одяг, білизни нам би вистачило, але навіть у люті морози довелося б ходити без светра.

Влада то погрожує заборонити ввезення секонд-хенду в Україну, то обіцяє розібратися з контрабандою товарів легкої промисловості. Мовляв, наші ринки заполонили речі китайського та турецького виробництва, а вітчизняні підприємства не можуть пробитись на ринок. Погоджуюсь, що треба підтримувати вітчизняного виробника. Але чи є кого підтримувати? Якби раптом в Україну перестали ввозити імпортні речі, чи мали б ми у що вдягнутися? Який одяг made in Ukraine можна придбати у магазинах чи на ринках, намагався з’ясувати «ВЗ».

Як я не намагалася, але жодної блузочки чи светрика українського виробництва на базарі так і не знайшла. Є лише шкарпетки та дитячі колготки. Але якщо наші шкарпетки коштують у середньому від восьми гривень за пару, то китайські є і за чотири гривні, але і якість відповідна. Тішить, що у супермаркетах принаймні шкарпетки переважно українські – «Легка хода», «Дюна»…

В одному з непрезентабельних магазинчиків з вивіскою «Якісна білизна за доступними цінами» продавець з порога мене інформував, що в них увесь товар – лише український. Ціни – не найнижчі, але й не кусаються. Комплект обійдеться від 60 до 250 гривень. Тут є і вишукана класика, і різнокольорові моделі для дівчаток, і чоловіча білизна з прикольними малюнками – для тих, у кого є почуття гумору. Мені приглянувся сіро-чорний комплект. Питаю, звідки він? «З Червонограда», – відповідає продавець. На етикетці написано «Марія». «Думала, червоноградська фірма називається «Калина», – кажу. «Калина» на іншому стенді. У Червонограді багато невеликих фабрик, які шиють білизну. Лише у нас є від чотирьох різних виробників з Червонограда. Хороша білизна і у Хмельницькому. Там так само є кілька виробників. У Київській області більше фабрик, які шиють білизну, футболки і піжами спортивного плану – зі 100% бавовни», – поінформував мене чоловік-продавець, який, як виявилося, у білизні тямить більше, аніж будь-яка жінка.

Дехто вважає, що Ajour – магазини з французькою білизною. Насправді це український бренд. І шиють цю білизну у Хмельницькому. Продавці цього магазину зізнаються, що спеціально не акцентують на тому, що це наша білизна, оскільки деяким паням приємніше думати, що на них французька чи італійська. Втім, є й такі, які шукають саме українську білизну. Популярний також вітчизняний бренд Sealine (шиють на Київщині) – у них теж є своя мережа магазинів.

Виявляється, жіночі колготки українського виробництва також існують. Продавець порекомендувала мені «Интуицию» (27 гривень за 20 ден). Каже, носяться не гірше за італійські, і покупці за ними питають. Роблять їх в Обухові (тільки не подумайте, що на тій самій фабриці, що й туалетний папір). Наразі вдягала їх двічі – не порвала.

Якщо білизни власної нам вистачить, то з іншим одягом – туго. Не скажу, що його нема, але тих кількох магазинів, які є у Львові, на усіх не вистачить. Та й ціни – доступні не для всіх. Скажімо, сарафанчик у магазині «Жива» обійдеться у 495 гривень, піджак до нього – 695 гривень. Замість сарафана можна взяти бриджі – вони трохи дешевші – 445 гривень. Тобто костюм коштуватиме щонайменше 1140 гривень. Найдешевша кофточка тут – 180 гривень.

Непоганий вибір українського одягу у магазинах «Ролада». Я вже було спокусилася на осіннє пальто за 300 гривень, але ієрогліфи на етикетці явно свідчили, що воно китайське. Зате тут непогані штани «РІМІТ» за 150 гривень, щоправда, це розпродаж. Осінні пальта тут від 500 гривень і вище. Є гарні платтячка – від 380 гривень, хоча далеко не усі made in Ukraine.

Хороші гольфики, футболки, в тому числі й дитячі, на довгий рукав, шиють у Чернівцях. Але їх чомусь продають переважно з рук – жінки з величезними торбами тягають або по офісах, або стоять на базарі. Хоча, кажуть, на базарі не дуже вигідно, бо якщо чернівецький гольфик коштує 60-80 гривень, то схожі китайські є по 40, а турецькі – по 60 (турецький одяг чомусь на ринку вважається якіснішим). Те, що у китайських «водолазках» тканина гірша, видно з першого погляду, однак купують все одно те, що дешевше.

Але легеньким гольфиком взимку не зігрієшся, а теплих светрів українського виробництва катма. Принаймні мені на очі не потрапив жоден.

Щодо взуття, то тут справи теж непогані. Як розповіла мені продавець одного з магазинів, насправді майже половина взуття – українське, а деяких «відомих» англійських чи італійських брендів взагалі не існує – це міф. Насправді те взуття шиють на Київщині. «Та ви зайдіть у будь-який магазин з фурнітурою. Там можна купити які хочеш етикетки, хоч Аrmani, хоч Сhanel, – каже жіночка. Продавець визнає: якщо раніше наші шевці шили взуття хіба що «на старих баб», то тепер уже вміють робити якісне взуття, яке не відстає від моди. На жаль, вкладати гроші у розкрутку власних брендів наші виробники чомусь не поспішають. Чи не єдиний фірмовий магазин, який продає взуття під «рідним» брендом, – «Лідер». Хоча насправді крамниць, які торгують лише українським взуттям, набагато більше. Кілька разів купувала туфлі у магазині «Віва», і лише тепер дізналася, що шиють їх у Львові. Вибираючи чоботи, через підозріло низьку ціну (590 гривень за шкіряні чоботи на овчині) поцікавилась, звідки вони. «У нас усе взуття – львівське», – каже продавець. «А чого на підошві написано moda Italia?» – питаю. «Мода-то, може, італійська, але шиють у нас. Це все спільні підприємства. Вони отримують каталоги, моделі і фурнітуру з-за кордону, а вже шиють тут», – пояснює жінка. Чимало таких спільних фабрик (як взуттєвих, так і одягу) взагалі не продають свою продукцію в Україні. Інвестори надсилають їм лекала, сировину, а звідси забирають готові вироби. Тут продавати їм невигідно.

Автор: Зіновія ВОРОНОВИЧ
Джерело: Високий Замок