Автор: Марта Онуфрів

Треба констатувати, що Україна втратила перспективи не тільки зміцнювати свою позицію на світовій політичній арені. Передовсім у нинішньому програшу з наступним переформатуванням України із суб`єкта міжнародної політики в її об`єкта винен В. Ющенко, за словами екс-посла України в США й Канаді Юрія Щербака «головний конструктор нашої поразки». А тому слід В. Ющенка разом із Вірою Ульянченко, вірнопідданою ПРУ, ізолювати від протестного руху. Інакше ніколи не вирвемося зі смертельних обіймів Росії.

Існує багато другорядних причин, через що Україна зійшла з геополітичної шахівниці, уже вкотре опинившись на задвірках «задрипанки Москви». Серед них: українська інтеліґенція, яка всупереч здоровому глуздові підтримала на виборах-2010 В. Ющенка, «галицькі патріоти» у вишиванках, які бездумно підіграли московським архітекторам «противсіхів», доморощені ідеологи-націоналісти з їхньою всеукраїнською акцією «останнього бюлетня», різнолика аґентура, що підбивала українців не брати участі у виборах, продажні демнацики, готові поторгуватися навіть за ціну рідної матері і т.д. І не менш важливе: брак відповідальності за долю країни лідерів політичних сил правого й право-центристського крила як А.Гриценка, А.Яценюка, В. Кириленка, О.Тягнибока, Ю. Костенка. Саме вони через власні хворобливі амбіції, а то й фінансову залежність від проросійських олігархів не тільки не підтримали Ю. Тимошенко на виборах-2010, але й закликали голосувати «проти всіх».

Утім, ніколи не буде ладу в державі, в якій відсутнє активне громадянське суспільство. Ми, українці, повинні навчитися давати оцінку державним керманичам, політичним лідерам, окремим політикам. Ми не повинні бути байдужими, коли В. Янукович здає Росії національні інтереси України чи прихватизує історичний комплекс Межигір`я, чи хтось із чиновників посягає на дитячий майданчик під нашою багатоповерхівкою.

Ремарка про вибори-2010. Ішлося не про перемогу Юлію Тимошенко, а про майбутнє України без Януковича й експансії в Україну «братерської» Росії. Прецінь Ю. Тимошенко не японський самурай, щоб чинити політичне гаракірі (харакірі), здаючи Україну Росії. Нині втрачено чи не найголовніше: тяглість демократичного процесу, тобто можливість обирати на президентських виборах нового керманича, а з ним - кращі перспективи для України.

Кремлівський слід у виборах-2010

Мабуть, ідея знищення Української держави зародилася в голові ґебіста В Путіна відразу ж після помаранчевих подій. Росія розуміла, що без України вона ніколи не повернеться до статусу суперпотуги, тим паче – за сприятливих умов для України був би можливий експорт кольорової революції в Росію.

Причетність російських спецслужб до останніх виборів в Україні поза всяким сумнівом, позаяк офіційна Росія ніколи не скривала своїх прагнень знищити Українську державу.

Підтвердженням втручанння Росії у внутрішні справи України, а навіть здійснення Кремлем нещодавнього антидержавного перевороту є дві промовисті цитати з докладу президента Росії Дмітрія Медведєва (засідання ФСБ РФ, 29.01.2009 р.). Перша: «У низці сусідніх держав... не припинялися спроби розширення НАТО, в тому числі й за рахунок так званого прискореного вступу в альянс Грузії й України. Усе це, зрозуміло, вимагало чіткої й злагодженої роботи всіх спеціальних силових структур, правоохоронних органів і досить високого рівня координації їхньої діяльності.

Повинен відразу сказати, що Федеральна служба безпеки в цілому успішно виконала поставлені перед нею завдання» (тут і далі підкреслення - М.О.). Перша цитата підтверджує, що спецслужби Росії провели операції по блокуванню приєднання України й Грузії до Плану дій з підготовки до членства в НАТО наступним чином: 1) зумовили відторгення Абхазії й Північної Осетії від Грузії, спровокувавши останню на воєнні дії; 2) спричинилися до перманентної політичної кризи в Україні та її дискредитації на міжнародному рівні.

Друга цитата конкретизує подальші плани кремлівського тендему Медведєв-Путін щодо самої України: «Російські спецслужби здійснювали й здійснюють спецоперації, скеровані на підрив суверенітету й незалежності України... У структурах ФСБ, які займаються Україною, протягом останнього часу збільшено в півтора рази (кількість російської аґентури) в порівнянні з періодом 50-их років, коли в Україні діяло підпілля УПА». Ця цитата вказує на російську заанґажованість у виборах-2010, найбільше в Галичині, позаяк якраз там "діяло підпілля УПА". Саме в Західній і Центральній Україні вирішувалася доля виборів-2010. Звідси можна зробити висновок: у західних, частково й центральних областях України масово орудувала московська аґентура, яка активно вербувала так званих українських патріотів, журналістів, займалася дезорієнтацією виборців, розчищаючи шлях до перемоги московського ставленика В. Януковича. Підтвердженням ролі Кремля у виборах-2010 є капітулянтський курс Януковича, як політична плата Росії за перемогу на виборах-2010.

Захід на послугах імперської Москви

Прикметно, що весь світ рухається в напрямку до відкритості, демократичності, зокрема контрольованості влади з боку активного громадянського суспільства, дотримання прав людини, свободи слова.У Росії все навпаки: застигло, завмерло на позначці "авторитаризм".

На жаль, державні мужі світового засягу легковажно сприймають посили кремлівської ґебні, наражаючи країни Європи на можливі катастрофи. А тим часом під дружнє рукостискання Заходу московська ґебня завойовує щораз більше простору для реалізації пунктів своєї військової доктрини.

Першим пробним каменем Кремля на міцність «гнилого» Заходу було отруєння радіоактивним полонієм колишнього офіцера ФСБ Олександра Литвиненка (Лондон, 2006р.). Відомо, що Європа мляво реаґувала на смерть цього заручника російського режиму, а дехто з британських журналістів запропонував, щоб «не дразнити російського медведя». Так і сталося. Наступний саміт в Гельсінкі «Росія – ЄС» відбувся без жодного політичного сучка. Європа по-своєму леґалізувала подальший експорт московського державного тероризму.

Чи не єдиним думаючим британцем виявився політичний оглядач Домінік Лоусон, який у «Independent» писав: «Велика помилка сучасних західних політиків полягає в тому, що демократію вони ставлять на одну дошку з цивілізацією... Проблема нинішньої Росії не дуже то відрізняється від причин її негараздів упродовж усієї історії. Цією країною завжди правлять і правили люди, а не закони».

Окрилена успіхами кремлівська ґебня вирішила переділити світ, позначивши на мапі сфери неоімперського впливу. Наразі під їхнім терористичним прицілом опинилися постсовєтські країни. Але це ше не значить, що імперський апетит не з`явиться й на країни Східної й Західної Європи.

Логічно у план реанімації «вєлікай і недєлімай» вписалася російсько-грузинська війна (2008 р.).

Кремль переслідував декілька цілей: зупинити просування Грузії до НАТО через територіальні претензії до Росії, прихопити частину грузинської території - Абхазію й Південну Осетію, з часом повернути офіційний Тбілісі у свою сферу впливу.

Немаловажну роль у підсиленні експансивних намірів «московських карликів» зіграли подвійні стандарти Європи в оцінці російсько-грузинської війни. Адже ПАРЄ у своїй резолюції поставила на один щабель аґресора і жертву: «Відповідальні за «серпневу війну» є як Росія, так і Грузія, причому РФ більшою мірою».

А Захід усе більше потакав імперським апетитам Росії. У Москві держсекретар США Гіларі Клінтон і чорношкірий президент США Барак Обама (2009р.) за закритими дверима узгіднили з тендемом Медведєв-Путін сфери впливу США й Росії, давши згоду на повернення низки постсовєтських країн в російську орбіту, а навіть на поглинання Росією деяких із них, зокрема України. Слід окремо зазначити, що канцлер Німеччини Ангела Меркель і президент Франції Ніколя Саркозі давно танцюють під «русскую балалайку» В. Путіна.

Ось що з приводу згаданих таємних перемовин у Москві писав власний кореспондент УНІАН Роман Цимбалюк: «Так чи інакше, але все-таки складається враження, що в системі зовнішньополітичних пріоритетів США Україна може стати «розмінною монетою», якою готові будуть пожертвувати ради налагодження відносин з важливішим партнером». Нещодавні події в Киргизстані підтвердили, що не лише Україну здали в смертельні обійми Москви. Питання часу: хто наступний?

Нині в усій цинічності вимальовується міжнародна змова по ліквідації незалежної України: іґнорування спостерігачами ОБСЄ масштабних фальсифікацій виборів-2010 в синьому поясі, миттєва леґітимізація В. Януковича в статусі президента України, відсутність реакції міжнародних чинників на ґвалтування Конституції України, зокрема при формуванні коаліції, прийнятті державного бюджету, підпорядкування ПРУ всієї судової гілки влади, видовище на ядерному саміті під назвою «міжнародна телезірка», здача національних інтересів усупереч Конституції України тощо.

Як уже згадувалося, імперське рейдерство під назвою «сабіраніє рускіх зємєль» не обмежилася Україною. Маючи запевнення ліквідатора Української держави В. Януковича про повну здачу ним національних інтересів України, Кремль провів  провів блискавичний проросійський переворот у Киргизстані (квітень 2010р.).

До повалення чинного президента Курманбека Бакієва було залучено киргизьких опозиціонерів, які пройшли відповідний «інструктаж» у Москві, а також задіяно немало російської аґентури. Про узгодженість дій киргизської опозиції з Кремлем публічно заявила голова перехідного уряду Киргизстану Роза Отунбаєва (радіостанція «Ехо Москви»): «Владімір Владіміровіч питав, чим допомогти, як, що ми потребуємо... Ми вдячні РФ, вдячні прем`єр-міністрові Росії за те, що в ці дні (революції) була підтримка від РФ...».

Звісно, лицемірства Кремлю не позичати. Не дивно, що В. Путін заперечив свою причетність до так званої киргизської революції: "Ні Росія, ні ваш покірний слуга, ні російські офіційні особи не мають до цих подій жодного відношення».

Утім, нещодавня катастрофа польського літака під Смоленськом (квітень 2010р.) засвідчила, що інтереси Кремля не обмежуються колишнім постсовєтським простором. У даному випадку кремлівська ґебня працювали експромтом, унаслідок чого назовні вилізло багато що з московського мішка жахіть. Офіційна й неофіційна інформація «падіння» літака, маніпуляції росіян зі світлом на летовищі, ще більше – звуки пострілів по уцілілих жертвах під завивання сирени свідчать про терористичний акт Кремля. Безперечно, офіційна Росія вдруге кинула зухвалий виклик світовій спільноті.

Хочеться вірити, що макабричний Катинь-2 став для Заходу моментом істини. Мабуть, через те на святкування 65-річчя сталінської «побєди» до Москви завітала тільки вірна подружка Путіна Ангела Меркель. Керманичі інших провідних держав просто проіґнорували зборище у Москві, де вкотре погрозливо брязкали зброєю.

 У контексті трагічної загибелі польської патріотичної еліти разом із президентом Польщі Лєхом Качинським хочеться зацитувати дві нестандартні, водночас дуже авторитетні думки. Перша - європейської журналісткн Джейн Бурґенмайстер: «Найвірогіднішим сценарієм катастрофи літака є те, що з одного боку, йому дали неправильну інформацію при посадці, заманили його на приземлення в ліс. І коли літак впав в лісі, невелика група осіб почала вбивати… » (Її висновки базуються на перегляді відео, де чути як «російська таємна поліція добивала свідків, які вціліли»). Друга думка - безкомпромісного борця за демократичну Росію Валерії Новодворської: «Антисовєтчик Качинський помилився тільки один раз - коли полетів в совєтському літаку на совєтську територію, довірившись совєтській владі. А цивілізований світ не стане звинувачувати. Усе покриє газ, нафта й туман».

Безперечно, обезголовлена Польща з її проросійськими прем`єр-міністром Дональдом Туском і головою сейму Броніславом Комаровським буде легшою здобиччю для кремлівських неоімперських мисливців. Принагідно скажу, що в особі Л. Качинського Україна втратила свого приятеля й захисника на міжнародному рівні.

Історичні паралелі. Обнадійливі перспективи

Якраз 65 років тому відбулася Ялтинська конференція (лютий 1945 р.), на якій, зокрема, президент США Франклін Рузвельт, прем`єр-міністр Великобританії Вінстон Черчіль та вождь «усіх часів і народів» Йосиф Сталін провели новий переділ повоєнної Європи, віддавши під «опіку» СССР окуповані ним країни. Цікаво, що невдовзі День перемоги над нацистською Німеччиною (8.05.1945 р.) нещодавні союзники відсвяткували порізну. Укоротці дружба трьох керманичів дала тріщину. Це сталося через передачу Ігорем Ґудзенком, працівником посольства СССР у Канаді, канадському офіціозові списків розгалуженої совєтської шпигунської мережі (вересень 1945р.). Із цього приводу відбулася екстренна зустріч прем`єр-міністра Канади Маккензі Кінґа з президентом США Гаррі Труменом, а вже опісля пролунав відомий виступ В. Черчіля (березень 1946р.), що ознаменував собою початок «холодної війни».

Останньо спостерігаємо напругу в американсько-російських відносинах. Один із найаґресивніших політиків Росії Сєрґєй Марков вказує на головну причину зростання екскалації між США й Росією:

«Серед представників влади є люди, які вважають Обаму просто тимчасовим явищем... У владних колах... кажуть, що це перезавантаження – просто трюк... Росія хоче, щоб її визнали наддержавою в регіоні... Але Вашинґтон поки що відмовляє Росії в цьому статусі» («Американсько-російські відносини: потрібно нове перазаватаження», «Time», США). Автор згаданої статті С. Шустер із песимізмом пише наступне: «Але мрія Обами про те, щоб почати з чистого аркуша і сформувати справжні праґматичні відносини з Росією, починає виглядати наївною. І дедалі більше стає очевидним, яке угруповання в Кремлі командує парадом». Слід зазначити, що до всього рейтинґ Б. Обами катастрофічно падає. Не за горами поразка демократів на парламентських виборах США.

Можна припустити, що від російської аґресивної політики з елементами державного рейдерства вже втомилися чи скоро втомляться в Європі й у Північній Америці. Гряде ера нового, вже холодного перезавантаження. Згідно з прогнозами залежність Європи від газового вентиля Кремля істотно зменшиться через 5-6 років, унаслідок чого РФ опиниться в глибокій політичній і економічній кризі.

Тоді й обірветься гаряча дружба Заходу з Росією.

Упродовж цих 5-6 років Україні треба вистояти, організувати широкий протестний рух, щоб остаточно не перетворитися в колоніальний придаток імперської Москви. А там таки «діждемось Вашинґтона з новим і праведним законом».

Автор: Марта Онуфрів, журналіст (Канада, Торонто)
Джерело: ePOSHTA/еПОШТA