Автор: Наталія Довгопол

Традиції святочного маскараду в Україні не менш цікаві за британський Геллоуін або італійську комедію дель Арте. В українській традиції ряджені ходили від дому до дому з побажаннями доброго урожаю і достатку.

Звичай водити Козу – це містичне дійство, що прийшло до нас ще з дохристиянських часів і продовжує жити в обрядових дійствах сучасних колядників і щедрувальників.

Різдвяний Святвечір в українських сім’ях традиційно відзначали у тихому сімейному колі: готували дванадцять страв і носили хрещеним вечерю. А після Різдва наступали святки: час веселощів, імпровізованих вистав і масок.

Козу ведуть!

Найбільшою популярністю у східних слов’ян користувалася маска кози, символу урожаю. Зазвичай її робили із дерева, обклеюючи хутром. Нижня щелепа була рухомою, до неї прив’язували мотузку, і тоді "коза" могла клацати зубами. Іноді обходилися обручем із лози. Дві гіллячки служили рогами, дерев’яні ложки – вухами. На спину Козі одягали вивернутий хутром догори кожух.

За прадавньою легендою, щоб урятувати новонарожного сина від злої Мари, Божа Мати перевтілила його у козу. Кожного Різдва Богоматір обертатиме на козу своє дитя аж до кінця світу, допоки не скінчиться боротьба світлих і темних сил. Тож із язичницького символу родючості коза поступово перетворилася на одного із символів Ісуса Христа.

Але на святках Коза, як і належить домашній худобі, ніколи не ходила сама. Її водила юрба ряджених "козоводів", що йшли від хати до хати, щедруючи і розігруючи невеликі вистави. 

Козу тримав за налигача Дід. Він мав величезний ніс і червоні щоки, а на його спині проглядався горб. Маска Діда – це типізований образ старого купця, який, незважаючи на вік, лишився ласим до дівчат і чарки. В італійській традиції Дідові відповідає комічний старий із комедії дель Арте на ім’я Панталоне, а "козина комедія" у різних інтерпретаціях була поширена по всій території Європи від Атлантики до Кавказу.

З часів Київської Русі основними маскарадними персонажами були тотемічні тварини - Ведмідь, Корова, Вовк, Лисиця, Кіт тощо. Пізніше в ритуальних дійствах колядників з’являлося все більше християнських та сатиричних мотивів: колядники розігрували біблійну історію народження Христа, а також ставили імпровізовані п’єси, де висміювали недоліки суспільства. Серед інших персонажів стали зустрічатися Баба, Циган, Єврей, Поляк, Шинкар із Шинкаркою, Піп-п’яничка, Старець Савочка, Чернець, Молодиця, Запорожець, Чорт, Солдат…

Зазвичай, після свят маски викидалися, бо залишати у себе маску вважалося гріхом. 

Меланка і меланкарі

Напередодні Нового року, ввечері 13 січня, в народній драмі з’являється новий персонаж – Меланка. Роль Меланки завжди виконує переодягнений дівчиною хлопець. Меланка пишно одягнена, замість маски часто має яскраво підведені брови і нарум’янені щоки. У руках тримає веретено, віник, ляльку чи який-небудь інший атрибут "бабського діла". Але Меланка – невміла господиня. Згідно сценарію, хлопець пародіює жіночі заняття, роблячи все незграбно і навпаки.

Є у Меланки й супутник – Василь (13 січня – свято Меланки, 14 січня – Святого Василя). Поруч з ними завжди крутяться Баба з Дідом, що символізують досвід поколінь. А разом з ними гуляють й інші святочні персонажі, що поділяються на чистих (танцюють і співають, зазвичай не носять маски), та нечистих (жартують і "чинять кпини", завжди носять маски).

Традиційно, ходячи по хатам, меланкарі до звичних побажань здоров’я і достатку додають побажання сімейного щастя, ставлячи неприйнятні в інший час сценки еротичного змісту і співаючи щедрівки.

Якщо "козу" в Україні сьогодны майже не водять, то Меланка разом із меланкарями досі з’являється у західних областях під Старий Новий рік та на Водохреща. Цілі процесії ряджених ідуть вулицями, розважаючи перехожих та роблячи всілякі витівки. Такий святочний карнавал має назву "переберія", від слова "перебиратися" - переодягатися.

Найбільш відома в Україні переберія відбувається щороку у буковинському містечку Вашківці.

Як народжувалась європейська маска

З давніх-давен маска виступала важливим елементом обрядового дійства, наші предки наділяли її містичними властивостями. Маска давала можливість перевтілитися в тварину-тотема. Так, однією з найархаїчніших європейських масок є маска тура, яку прикрашали шовковими стрічками і дзвіночками. У прадавніх слов’ян побутував звичай обводити рядженого биком хлопця навколо села – на багатий урожай.

Маска дозволяла приховати своє обличчя, як від людей, так і від богів. В період римських Сатурналій рабам дозволялося сидіти за одним столом з господарями, але вони мусили ховати свої обличчя під масками.

Рядженим традиційно сходили з рук різноманітні вільності, жарти, які засуджувалися в повсякденному житті, тому і західноєвропейські жонглери, і слов’янські скоморохи використовували в своїх виставах маски-"харі".

"Харі" скоморохів були зроблені із берести і нагадували маски давньогрецьких комедіантів. Будучи сумними або веселими, вони створювали типовий образ, який одразу вгадувався. Відомі Арлекіно, П’єро, Коломбіна – це також узагальнені образи, персонажі венеціанської комедії дель Арте, які ховали свої обличчя під масками.

У часи Середньовіччя, коли по всій Європі гуляла чума, існувала думка, що якщо носити маску, то смерть може не впізнати і минути. А лікарі того часу носили маски з довгими носами, кладучи всередину носа пахучі трави, які повинні були оберігати їх від зараження. Пізніше Чумний Лікар також набув статусу типової маски, поруч із Баутою - маскою венеціанських дворян, та жіночою маскою Мореттою.

Поступово маска переставала виконувати практичні цілі і ставала розвагою для низів і дворянства. По всій Європі влаштовувалися грандіозні карнавалії на свята.

Перший пишний маскарад в Російській імперії відбувся на початку XVIII ст., а костюмовані бали влаштовували і Петро І, і Єлизавета Петрівна.

Сьогодні ми не уявляємо Новий рік без маски Діда Мороза й Снігуроньки, масок зайчика і білочки в дитячому садку, і навіть не замислюємось, яке глибоке коріння має маска. Натомість актори, які використовують їх в сучасному театрі, знають, наскільки складно працювати в масці, треба докладати величезні зусилля, щоб вона ожила. Можливо, тому, що маска - річ містична.

Маска містична

Зроблена умілими руками, маска починає жити своїм окремим життям.

"В маску потрібно вжитися" - розповідає актриса і костюмер театру "Дах" Вишня. – "Буває, що одягаєш маску, а в ній страшенно незручно, вона заважає, перекошується, ти не можеш в ній навіть дихати, не те, що ходити чи танцювати. Але коли ти закохаєшся в неї, зрозумієш, що вона твоя, тоді тобі вже нічого не заважатиме, бо ти і маска – одне ціле".

Щоб досягти гармонії зі своєю маскою, актори можуть годинами споглядати свій образ у дзеркалі, налаштовуючись на маску, споріднюючись з нею. Бо людина не просто одягає маску. Вона одягає характер, спосіб поведінки, образ.

"Під маскою можна заховатися" - продовжує розповідати Вишня. – "І разом з тим, це велика відповідальність перед самою маскою".

Автор: Наталія Довгопол
Фото: Усі фото з сайту Центру Сучасного Мистецтва "ДАХ"
Джерело: Українська правда. Життя