Квітуча кераміка Марії Галушко

Шостого березня в Музеї українського народного декоративного мистецтва відкрилася персональна виставка київської художниці М. С. Галушко. В експозиції представлено понад 50 творів мисткині.

Доля цієї надзвичайно талановитої людини склалася непросто, і в останнє десятиріччя її ім'я випало з мистецького процесу - через особисті обставини. Та з минулого, 2008 року, художниця знову почала працювати, даруючи радість усім поціновувачам її таланту. Справжня народна майстриня, вона не має фахової освіти, а лише початкову шкільну, проте їй вдалося знайти свій оригінальний художній стиль і стати яскравою, глибоконаціональною.

Фото: Замріяний олень

Ім'я Марії Галушко було досить відомим у 70-ті - на початку 90-х років ХХ ст. Вона увійшла в художнє життя Києва завдяки видатним українським художникам-монументалістам - Аді Рибачук та Володимирові Мельниченку. Саме вони відкрили і плекали її незвичайний, великий талант.

Фото: Козлик Данилко

Народилася Марія Семенівна 5 жовтня 1937 року у селі Ташки на Хмельниччині, там отримала початкову освіту. Після війни працювала у колгоспі. А в 1958 р. приїхала до Києва за "вербуванням" відбудовувати столицю. З 1965 року - працювала штукатуром на будівництві Палацу піонерів та школярів (зараз - Палац дітей та юнацтва), де й познайомилася з А. Ф. Рибачук та В. В. Мельниченком. Під пильною опікою цих митців М. С. Галушко створила свої перші роботи.

Фото: Бабина корова

Вона дуже швидко знайшла свій стиль, створюючи керамічні скульптури. Спочатку це були зображення людей, а потім - чудернацьких тварин. Саме завдяки цим дивовижним звірам Марія Галушко стала широковідомою. Майстриня працює у мистецькому напрямі, що має назву "наїв". Із щирим дитячим почуттям М. С. Галушко створює у "кераміці" образи своїх земляків-ташкинців і дивних тварин. Цікаво, що вона одразу взяла глину, і навіть не робила спроб малювати - ще у дитинстві її вабив саме цей матеріал. Натхнення прийшло зі згадок про рідні Ташки, родичів та земляків. Вона відтворює образи ташкинців без вигадок і прикрас: ось Петрик пасе вівці; ось грають три музики; а там баби біля криниці про щось теревенять. "Микола" - це спогади про сільського парубка, який добре грав на балалайці і завжди співав улюблені пісні. "Пан Чорт" - спогади про діда Максима, який колись бачив, як пан в одязі стрибнув у річку. Параски, Пилипи, Марічки, Оксани, Гапки, Івани, Степани та інші - здається, майстриня відтворила увесь ташкинський люд! Цупка пам'ять згадує всіх, наділяє персонажі індивідуальними рисами. Вміє Василь грати на баяні? - Ось тобі баян. А Сашко на гітарі? - Маєш гітару! Казимір - на сопілці? - Візьми сопілку. Всі музичні інструменти проліплені дуже ретельно, як і одяг. А от лиця у всіх дуже схожі: одразу видно - ташкинці! Очі у всіх великі-великі, замріяні, а вираз обличчя свідчить про безтурботну, спокійну вдачу. А й справді - навіщо метушитися, коли в Ташках і так добре?

Керамічні тварини обличчям схожі на людей: такі ж великі очі і та сама безтурботність на писку (що ж ви хочете - теж ташкинці). Вони красиві і добрі. Тулуб, лапи, копита, роги - все, як у справжніх тварин. А ось зверху тулуба зроблений різноманітний декор: іноді - це різнотрав'я, іноді - якесь дивне листя, часто - квіти або квіти з гілочками. Майстриня годинами сидить і ліпить кожну пелюстку, кожну травиночку і так створює своєрідний орнамент. Потім робота поступово висихає під ганчіркою, і вже тоді можна обпалювати, а після - глазурувати. І хоча без глазурування скульптури також виразні й гарні, майстриня завдяки кольорові робить їх неймовірно святковими. Улюблені кольори Марії Семенівни - блакитний, рожевий, зелений, білий. Пофарбовані, після чергового обпалу, з печі виходять справжні шедеври!

Отже, завітайте до славнозвісного Музею українського народного декоративного мистецтва, що знаходиться у Києві на вул. Івана Мазепи, 21, корпус 29, і зустрічайте весну з Марією Галушко.

Автор: Марина СЕМЕСЮК

Джерело: Українське Слово Випуск №10 (3417)  11 березня - 17 березня 2009 року