«Італія, якби я там був» Філіп Фюзаро, видавництво La fosse aux ours, - Франція, 19 серпня 2010. – 175 с.

Роман французького письменника Філіпа Фюзаро. Твір є новим літературним романом, який присвячений темі подорожі, а саме подорожі до Італії. У творі розглядається питання поїздки та зустрічі. Історія позачергових пригод головного героя роману Сандро та його сина Маріно.

Вибрана автором тема є досить актуальною. Італія – це дуже красива країна, яка має багату історію та культуру. Письменник хоче показати нам це, роблячи посилання на літературні та музичні твори, на гастрономічні принади. У творі Італія виступає покровителькою, яка стає засобом для кохання. Син іммігрантів з Апулії Філіп Фюзаро, як і його герой, має Італію в крові.

В основу роману покладена історія батька та сина, які покидають Францію та їдуть у пошуках красивого місця для відпочинку, їх пригоди в Італії та початок нового життя.
Тож розпочнемо із головного героя. В центрі уваги маємо Сандро та його сина Моріно. Головна зав’язка подій відбувається , коли Сандро, повернувшись додому, бачить, що дружина викинула всі його речі через вікно. Письменник не робить ніяких наголосів на цій особі, вона не є важливою, він навіть не дає нам її ім’я Вона залишає на чоловіа їх сина. Ми не знаємо скільки років цьому маленькому хлопчикові, але можна здогадатися, що років 8 чи 10.

У цей час для Сандро головним завданням є вирішити, куди поїхати на відпочинок на літо. У цьому йому, зовсім невимушено, допомагає сусід, який слухає Італію Крістоф. І от, ціль – вибрана. Подорож двох чоловіків направлена до Італії.

Ми з цікавістю спостерігаємо за розвитком подій. Їх подорож не є звичною для кожного, адже наші чоловіки обирають досить неординарний спосіб, придумавши собі уявних персонажів. Для Сандро – це білі туфлі Брайона Феррі і темні окуляри Марчелло Мастрояні. Його син Маріно також слідує за батьком, але для себе він побудував вигаданий персонаж дослідника масиву зірок, космонавта Юрія Гагаріна.

У своєму романі автор звертається до різних проблем. Батько і син подорожують на човні, де вони починають почуватися одинокими і нікому непотрібними. Ця подорож стає для них пошуком нових надій, які вони, сподіваються, можуть відродити з попелу лютого вулкана Страмболі. Сандро почуває себе загубленим, та подорож ніби лікує його. З півночі на південь від Туріну до Палермо, мало-помалу болючі спогади починають згасати. Сандро визнає своє безсилля, що заглушує його невдачі. У кінці рпоману Сандро знаходить своє кохання, дівчину на ім’я Долорес, і якою він стає справді щасливим.

У сюжеті немає нічого революційного, але саме тут, ми можемо побачити талант, за допомогою якого автору вдалося домогтися успіху виключно завдяки силі слова. Він зробив свій твір унікальним. Філіп Фюзаро використовує дуже короткі речення, грає з формами написання, використовує повернення рядків у середині речення, суміші італійської на французьку, і т.д.. В цілому дає ритм оповідання і музикальності всіх людей.

Написана історія – проста і задушевна, в ній багато чуттєвих та зворушливих сцен. Як на мене, в цьому романі дуже гарно зображені відносини батьків і дітей. Стосунки між батьком і сином є просто чудовими. Не спостерігається ніякої нерівності. Батько завжди рахується з думкою сина, радиться з ним. Вони завжди разом і піклуються один про одного.

У романі фігурує велика кількість географічних назв: міст, визначних місць , які відвідують наші герої. Чесно кажучи, дуже важко запам’ятати ці назви , що викликає деякі труднощі при читанні.

Особливо наголосити хочеться на тому, як досконало автор подає зображення Італії. При читанні роману можна відчути себе його героїнею. Ви ніби подорожуєте разом з головними героями мальовничими куточками цієї країни. Назви міст звучать як вірші (Лукка, Портофіно, Рим, Лідо ді Венеція, Неаполь та інші), а саме перебування героїв то в одному, то в іншому місці нагадує епізоди з фільмів.

Варто згадати про мову та стиль автора. Роман читається неважко і досить швидко. Цікавою, на мій погляд, є манера написання автора. Твір написаний так, що деякі епізоди нагадують форму білого вірша, в якому відсутні розділові знаки. Розповідь ведеться від першої особи однини, а саме головного героя Сандро, який розповідає про своє життя, хоча наприкінці роману розповідь ведеться від Долорес. Вкраплення італійських слів, у поєднанні із французькою мовою, створює надзвичайно красиву, милозвучну, природну мову.

В цілому можна сказати, що роман «Італія, якби я там був», це дуже гарний роман , який я рекомендую прочитати кожному хто любить подорожувати, хто цікавиться такою чудовою країною як Італія і хоче помандрувати її мальовничими куточками, разом із Сандро і Маріно насолодитися літнім відпочинком на Адріатичному узбережжі і взагалі гарно провести час.