Автор:  Лариса ПОПРОЦЬКА

Життя та внутрішній світ українського письменника, поета, вченого та політичного діяча Івана Франка сповнене загадок, адже особистість кожного генія – таємниця, яку наступним поколінням розкрити неможливо.

Душа людини формується там, де вона народилася та зробила свої перші кроки, тож бодай трохи зрозуміти сутність Каменяра можна, побувавши в його батьківській садибі, розташованій у селі Нагуєвичах Львівської області.

Іван Франко народився в мальовничому селі на Дрогобиччині 27 серпня 1856 року. Франківські місця тут, у першу чергу, пов’язані з хатою батьків письменника. Сім’я мешкала на хуторі Слобода, що розкинувся на горбі у нижньому кінці села Нагуєвичі, яке довгою стрічкою простягнулося вздовж річки Збір поміж лісів - Радичів, Панчужна, Діл. Оселя Франків неодноразово руйнувалася: хату, кузню, господарські будівлі та криницю відтворили за описом поета «Моя вітцівська хата». Збереглося чимало оригінальних експонатів, серед яких поет народився, вимовив перші слова, зазнав дитячих радощів та гіркоти сирітства. Дорослий Іван Франко ніколи не забував своєї вітцівської хати - часто відпочивав тут з сім’єю та творив. Найдовше він перебував у Нагуєвичах після другого арешту – від квітня 1881 до грудня 1882 року.

Іванова мати – Марія була на 33 роки молодшою від батька. Дівчина була набожною, часто ходила з матір’ю до церкви, де її запримітив поважний пан Яків Франко. Юнка запала чоловікові в душу. У Марійчиній родині панував матріархат, тож Яків пішов просити руки коханої у її матері. Перший син – Іванко - з раннього дитинства виявляв неабиякі розум та кмітливість. Коли йому сповнилось шість років, тато віддав його до школи в сусіднє село: хоча в Нагуєвичах також був навчальний заклад, батьки хотіли, аби первісток вивчав іноземні мови. Протягом десяти днів хлопчик навчився читати й у першому класі вже розмовляв польською та міг співати всю Службу Божу.

Найпершою школою життя Франко вважає батьківську кузню. Поки батько працював, годинами сидів біля нього: пізніше згадував, що тато терпляче пояснював, як потрібно жити з людьми й для людей. Послухати оповіді мудрого Якова любили й дорослі. В оповіданні «Злісний Сидір» письменник писав: «Скоро тільки, бувало, тато ввійде до кузні та, беручись до роботи, заценькає молотком по бабі (ковадлі), так зараз, гляди, починають сходитися сусіди, близькі і дальші, далі прибувають люди з села, а то й геть з дальших сіл з роботою, деякі приїздять возами, - і на оборі сміхи...».

Коли Іванові було дев’ять років, батько помер. Мати вийшла заміж удруге. Вітчим уважно ставився до дітей й після нормальної школи віддав Івана до Дрогобицької гімназії. Хлопець стидався бідного вбрання, але, на подив викладачів та одногрупників, навчався на «відмінно». У літературному музеї зберігається класний журнал гімназії, в якій здобував знання Каменяр, – він засвідчує, яким зразковим учнем був майбутній поет.

Коли Іванові минуло 15, відійшла в інший світ його мати, й вихованням дітей зайнялася мачуха. Позбавлений опіки рідних батьків у дитинстві, Франко надзвичайно любив дітей – часто брав участь у їхніх іграх, подовгу спостерігав за малечею. Мав одну доньку та трьох синів. Найулюбленішим був найстарший – Андрій. Коли внаслідок важкої хвороби у поета відняло руки, син записував під диктовку батькові твори, супроводжував його під час читань, неквапно перегортав сторінки… Коли Андрій помер від судом, це стало трагедією для батька. Двоє молодших синів Каменяра загинули на війні.

Франко був нещасливим в особистому житті. Через його бідність брати коханої дівчини не дозволили взяти з нею шлюб. З дружиною Ольгою життя склалося не так, як хотілося – на сімейних фото ніхто з них ніколи не усміхається. Жінці зі сходу важко було прижитися в Західній Україні – свої дні вона закінчила в психіатричній лікарні.

В етнографічному нарисі «Вітцівська хата» Франко докладно перечислив речі, які містилися в долішній та горішній кімнатах, вказав їх розміщення. Чимало з них зберігаються тут донині. Особливу увагу відвідувачів музею привертає колиска, в якій розпочав життя Франко, посуд родини. У горішній кімнаті – світлиці поет працював, коли приїжджав до села. Серед реліквій – книги Каменяра, його дитячий портрет, дзеркало в дерев’яній оправі, що належало родині матері, та придане зведеної сестри письменника, Юлії – різьблений мисник і дерев’яне ліжко.

На подвір’ї – шопа-шпихлір, кузня, посередині – Франкова криниця. Коли недуга паралізувала руки поета, йому наснився дивний сон. Нібито потрібно знайти в криниці ключ, який впустив туди ще в 9-річному віці, – тоді хвороба мала відступити. Поет приїхав до батьківської хати, щоб розкопати криницю, але вітчим його відмовив: оскільки в це місце вдарила блискавка, воно вважалося нечистим, тому його не радили зачіпати. Мабуть, чарівний ключик лежить там донині…

Довкола Слободи – царство лісу. Франко виростав серед природи, змалечку ходив до лісу й серед друзів вирізнявся особливими здібностями: швидко знаходив гриби, вмів ловити рибу руками. Художньо-меморіальний комплекс «Стежки-дороги Каменяра», який об’єднує три маршрути – «Дорога Івана Франка», «Стежки Івана Франка» та «Дорога малого Мирона», розташований саме в тих місцях, де поет полюбляв сидіти й творити. Однією з цих стежок виходимо на велику поляну – улюблене місце дітвори «Майданчик казок Івана Франка». Сюди наче переселилися герої Франкових творінь: Ослисько, їжачки, зайчики, цар звірів Лев, Кіт Мурлика, Ведмідь-Бурмило.

Іван Франко усе своє життя працював і навіть під час відпочинку не забував про роботу, однак помер у злиднях. Наприкінці життя його часто бачили на вулицях Львова – згорбленого, з червоними від праці очима та похиленою головою. Під пахвою він ніс буханець хліба. Коли Каменяр помирав, поряд не було нікого. Поховали його в чужому костюмі...

Автор:  Лариса ПОПРОЦЬКА
Фото автора
На фото: с. Нагуєвичі Львівської обл. На цьому подвір’ї Франко зробив свої перші кроки
Джерело: Високий Замок  www.wz.lviv.ua