Автор: проф. Олександр Пономарів

Оце щойно я повернувся з санаторію на Рівненщині. Маю дуже багато гарних вражень. Але одне враження мене неприємно здивувало. Лікарі, медсестри, масажисти в санаторії "Червона Калина" дуже добрі фахівці своєї справи, а здивувало мене таке: коли вони почують, що хтось до них звертається нібито російською мовою, одразу на неї переходять. Я робив їм зауваження, що це не росіяни з Росії, а зросійщені українці з південно-східних областей України, які прекрасно розуміють українську мову і навіть уміють нею розмовляти, тож радив їм не переходити без будь-яких причин на російську мову.

Тепер починаю відповідати на листи радіослухачів, з якими я спілкуюся в етері. Кілька листів надійшло від Івана Котовенка. В одному з них радіослухач наполягає на тому, що в російській мові є фрикативний звук "г". Він справді є в південноросійських говірках, але в літературній мові його немає.

Наявність "г" в кількох словах церковного вжитку пояснюється тим, що в 17-18 століттях священиками-просвітниками в Московщині були вихованці Києво-Могилянської академії, які прищепили вимову звука "г" в словах "Бог", "благо" й подібних. Така вимова трималася досить довго.

Проте в сучасній російській літературній мові її витісняє вимова цих слів з проривним "ґ". І не лише в устах "жлобів", як запевняє радіослухач, а й у цілком інтелігентних людей, зокрема корінних мешканців Петербурга, які завжди були зразком російської літературної вимови. Наявність "г" в окремих говірках та словах не є підставою для поширення цієї фонеми на лексику іншомовного походження, тому російські мовознавці в цих лексемах відтворюють фонему "г" через "ґ" або, частіше, через "х". Вважаю, що про це не варто сперечатися в передачах, присвячених українській мові. А якщо пана Котовенка так хвилює це питання, то рекомендую йому звернутися до Інституту російської мови Російської академії наук у Москві. Твердження пана Котовенка про те, що цитую:

"Немає, ніколи не було і не буде єдиних правил вимови чужомовних антропонімів і топонімів" - занадто категоричне. "Тут має бути, - пише пан Котовенко, - тільки принцип - якомога ближче до мови оригіналу".

По-перше, правила такі є. А щодо відтворення якомога ближче до оригіналу, то цього дуже важко досягти. Вимова "Ґьоте" неможлива, тому що другий звук у цьому слові не "о", перед яким стоїть пом'якшений "ґ", а огублений "е", якого немає в українській мові і замість якого ми підставляємо свій неогублений "е". Звук "ґ" перед цим голосним твердий, а не м'який, отже тільки "Ґете". Так само у словах Шредер, Белль, Бем тощо. Так уважають усі українські мовознавці. "Ґете", а не "Ґьоте" писали Іван Франко, Леся Українка. Цілком правильно написала "Нексе", а не "Нексьо" відома перекладачка зі скандинавських мов Ольга Сенюк (а не Сеник, як думає радіослухач).

Взагалі ця тема вичерпана, принаймні я не маю наміру до неї більше повертатися. Щодо написання Гайнрих Гайне, Фройд, Ляйпциг, замість теперішніх Генрих Гейне, Фрейд, Лейпциг, я цілком згоден з дописувачем. Але, на жаль, чинний правопис проти цього. Думаю, що на цю примху правопису можна не зважати.

Автор: проф. Олександр Пономарів
Джерело: BBC Ukrainian