Святослав Караванський: Світло й тіні мовного базару

Треття стаття

Для Майдану

Чи відродяться питомі риси нашої мови, відбиті в українському правописі, чи запанують риси, запроваджені кремлівською мафією з метою знищення нас як окремого етносу?

Згадаймо, чому московські царі, а потім і кремлівські боси свою політику в Україні підпорядкували одній спільній меті. Царі прагли до “обрусіння інородців”, а самозванні “вожді світового пролетаріяту” мріяли створити “єдиний соловецький народ” з єдиною для всіх мовою.

Для досягнення цієї мети “вожді” виявилися винахідливішами за царів. Вожді офіційно не забороняли мов “інородців”, а робили заходи, щоб якнайтісніше “наблизити” ці мови до мови російської. Для цього перероблено правописи “інородців”, їхню мову аж так засмічено російською лексикою, що, той, хто знав російську мову, слухаючи в СССР радіо мордовською чи татарською мовою, розумів, про що йдеться без перекладу: ці мови на 50 % “збагачено” російськими словами й зворотами.

Під цим оглядом, українській мові присвячено особливу увагу кремлівських імпернаціоналістів. Українська й московська мови - мови слов’янські, тобто нібито близькі, але мають свої національні особливості. Отже, для злиття мов, треба ці особливості викорінити, і то так, щоб вони ніколи не відродилися. Наближення почалося з фонетики. Діялося воно по-салдафонськи - наказами і репресіями.

Кремлівські філологи почали з абетки.

Фонетику кожної мови відбиває алфавіт – абетка, азбука. Українська фонетика споконвіку користувалася трьома звуками, які у міжнародній фонетичній транскрипції записувано так:
[G], [KH] і [Н].

Цим звукам – літерам - в українській абетці відповідали літери /звуки/ Ґ, X i Г:
Ґрунт /GRUNT/
Холод /KНOLOD/
Гельсінки /HELSINKY/

У російській же фонетичній системі відомі були лише два з цих трьох звуків, які у міжнародній фонетичній транскрипції записувано так [G] i [KH],

яким у російській абетці відповідали дві літери Г і Х,
Грунт /GRUNT/
Xолод /KHOLOD/
Хельсинки /KHELSINKI/

Не було у фонетиці росіян звуку і літери [Н], що її там називали “українське Г”. Відповідника цьому звукові і цій літері росіяни не мали.

Українському ж Ґ відповідало російське Г, українському Х – російське Х, а нашому звуку Г у російській мові нема відповідника. Там, де українці вимовляють Г: Гельсінкі, росіяни обходяться звуком Х або Г: Хельсинки /Helsinki/, Гамбург /Hamburg/.

Щоб “зблизити” мови кремлівські “філологи” ліквідували українське Ґ, а замість Г у словах з інших мов, де звучить [Н], змусили нас писати й вимовляти на російський манір Х.

Іншомовне ім’я ... Українська вимова ... Як нас змушують писати й вимовляти
Нanna ........................ Ганна ................................. Ханна
Hilari ........................... Гіларі ................................. Хіларі
Hemingway .............. Гемінґвей .......................... Хемінгуей

Зате там, де в іншомовних назвах є звук Ґ (Grimm, Garibaldi) нас змушують писати й вимовляти Г (Грімм, Гарібальді). Це потрібно було Москві, щоб зблизити мови. Але така практика ламала усю нормальну мовну структуру нашої мови і на міжнародній арені робила нас невігласами. (Прізвище віце-президента США Ґора /Gor/ ми мусимо вимовляти Гор /Whore/, що є лайкою). Зазнала калічення і передача наших імен іншими мовами. Так, ім’я Ганна /Hanna/ правила СССР, що діють і нині, вимагають писати Ganna /Ґанна/, ім’я Ольга /Olha/ - Olga /Ольґа/, прізвище Гриценко /Hrycenko/ - Grycenko /Ґриценко/. Отак нас калічать на московський копил, щоб не було разлічія.

У СССР ми не могли нічого зробити – усе вирішувала Москва, а ми не мали права голосу. Сьогодні ж Україна самостійна і мала б сама розв’язувати свої мовні проблеми. Але цього не стається. І далі в Україні діє колоніяльний правопис.

Описана вище кремлівська реформа наших літер Ґ, Г і Х – це найдошкульніше перекручення нашої фонетичної системи. Та сучасні реформатори правопису виправили кілька прикрих перекручень у нашому правописі, а правопис іншомовного [Н] лишили без змін. Отже, ми й далі будемо перекручувати чужу вимову на московський лад хеппі енд, секенд хенд, Хелловін, коли правильна вимова цих слів
геппі енд,
секенд генд,
Голловін.

Це найгидкіша риса, яку Кремль прищепив нашому правопису. І її не торкнулася реформа правопису, запропонувана Комісією українського правопису. “Академіки” показали свою ерудицію.

Поза тим елітарна громадськість, яка мала б дбати про звільнення українського правопису від московських правописних кайданів, пасивно ставиться до питань правопису, не бажаючи жодних змін у ньому.

Цікавою, під цим оглядом, є ставлення газети “Літературна Україна” до правопису.

Газета “Л.У.” – газета письменників – на сьогодні є заспівувач української національної ідеї у вседержавному маштабі. Де ще шукати патріотичнішої громади, як не серед літераторів? Отож у ”Літературній Україні” № 21 за цей рік (зауваження новинаря М.-І.: очевидно, мова йде про 2008 рік) з’явилася стаття Василя Гея “У полоні мовного лінивства”, де автор ставить питання про потребу змін правопису. В наступному № 22 газети редакція надрукувала лист Антоніни Матвієнко, де категорично заперечувано будь-які зміни у правописі.

Затим що питання правопису слід таки унормувати, я написав статтю “Твердий мовний горішок”, де висловив свій погляд на правописну проблему, підтримавши Василя Гея, і послав до редакції “Л.У.”. Минуло п’ять місяців, а моя стаття не сподобилась публікації. То як це розуміти? Газета літераторів, виходить, стоїть на позиції, що відродження національних рис нашій мові непотрібне. І це позиція письменницької газети! Газети українських патріотів? Іншими словами, письменницька громада не хоче відродження, а хоче користуватися нормами, накинутими Кагановичем і Постишевим. І ані слухати ані публікувати інші погляди не хоче, в тому числі й мої, які викладено у моїй, наведеній нижче, статті “Твердий мовний горішок”.

Значно пізніше, а саме 23.10.08, я вислав до редакції дещо коротший матеріял “Не було, нема й не може бути”, де вступив у полеміку безпосередньо з дописом А. Матвієнко, сподіваючись, що редакція “Л.У.” на цей раз опублікує мій погляд на проблему правопису – прямо протилежний до погляду А. Матвієнко, яка категорично і безапеляційно - наче працівник Політбюро – заперечувала потребу якихось змін у правописі. Минуло вже п’ять тижнів після висилки моєї статті через інтернет, а моя стаття знову не сподобилась публікації. Я сподівався на таку саму швидкість публікації, яку заслужила Матвієнко. Її стаття-заперечення поглядів В. Гея з’явилася рівно за тиждень після публікації його статті “У полоні мовного лінивства”. Мої сподівання на додержання свободи слова редакцією лишилися сподіваннями. П’ять тижнів минуло, і взявши до уваги долю моєї першої статті, я не мав сумніву, що й друга не сподобиться публікації в ”Л.У.”

Іншими словами, новий редактор “Л.У” вважає, що він має право цензури на погляди читачів “Л.У.”.Одні погляди, а саме захисників правопису Кагановича-Постишева, друкувати, а погляди, спрямовані на відродження духовних надбань українців, “не пущать” у друк.

Така позиція нового редактора “Л.У.” більш ніж дивна. Моя стаття – це лише висловлення думки, висловлення погляду на проблему. Мій погляд, очевидно, ніколи б не побачив світу Божого, у “Л.У.” часів Сталіна-Брежнєва, Але, коли я не можу оприлюднити свого погляду в незалежній і демократичній Україні, то це вже пахне диверсією проти України, проти демократії, проти свободи слова.

Позиція редактора в даному разі – це позиція не демократична, а чисто тоталітарно-комуністична.

Для того , щоб чичач міг всебічно осягнути мою точку зору , а також позицію редактора “Л.У.”, далі наводжу обидві мої статті, забраковані головним редактором “Л.У.”.

Святослав Караванський

Постійна адреса цієї сторінки в Інтернеті:
http://maidan.org.ua/static/mai/1233000609.html

Надруковано з Майдану. http://maidan.org.ua/