Вітаю вас! Порада слухача Андрія "запозичити польський досвід" у відтворенні імен та прізвищ дуже слушна.

Ось що пише один із наших радіослухачів: "Здається, в Україні нема законів про надання імен. Наприклад, подружжя так званих нових українців має двох синів. Один Даніїл, а другий - Даня. Батько стверджує, нібито це різні імена.
Зустрів у документах записи - "Сєргєй", "Ніколай", "Лєонід". У Польщі, де я проживаю, працівники відповідник органів дуже прискіпливо ставляться до цієї справи. Є банк даних, і працівник, який реєструє ім'я, перевіряє існування імені та його правопис польською мовою. Чому в Україні такого нема?" - запитує радіослухач.
Справді, чому?

За радянських часів таким банком даних був словник Лариси Скрипник та Ніни Дзятківської "Власні імена людей", що витримав багато видань. У всіх загсах орієнтувалися на нього, незважаючи на примхи батьків. В офіційних документах записували тільки нормативні форми імен та прізвищ відповідно до фонетико-морфологічних законів української мови: "Сергій", "Микола", "Кирило", "Леонід", "Данило", "Віра", "Олена", "Катерина" тощо. Тоді нікому й на думку не спадало записати як офіційне ім'я "Альона", "Єкатєріна", "Вєра", "Даніїл", "Лєонід" чи "Даня". Тепер записують будь-що, тому й маємо спотворення прізвищ на кшталт "Кіріченко", "Козіцький", "Лісіцин" замість нормальних "Кириченко", "Козицький", "Лисицин" тощо. Думаю, коли в Україні буде справжній український президент, який відповідатиме принаймні трьом вимогам, що ставляться до лідера нації, - мати блискучу освіту, бути патріотом і володіти високими моральними якостями, - то такий президент мусить видати указ про приведення українських імен та прізвищ у відповідність до наших традицій та законів мови.

Радіослухач Олександр запитує про правопис греко-латинських префіксів "ди" та "три" в українській мові.
За так званим правилом дев'ятки пишемо в іншомовних словах після звуків "д", "ж", "з", "р", "с", "т", "ц", "ч", "ш" перед приголосними "и": "дилема", "жирафа", "зигота", "ринг", "система", "тип", "цитологія", "чинара", "шина". Після решти приголосних пишемо "і": "лірика", "міраж", "фільтр" тощо. За цим правилом і пишемо "діафрагма", "дієз", "діоксид". Так само мали б писати складник "трі": "тріод", "тріатлон" тощо. Але компонент "tri" (латинський і грецький) збігається з українським числівником "три". Тому й пишуть у багатьох випадках "и", а не "і": "триоксид", "триоксазин". Можливо, цей різнобій варто було б усунути, уніфікувавши написання.

Бі-Бі-Сі Блог проф. Олександра Пономарева