Автор:  Ольга Царинник

Питання культури мови телебачення - болюче для мовників.
Інколи вуха в’януть від безграмотності телеведучих та журналістів, адже мова – їхня головна “зброя”, знаряддя праці. Однак нинішнє ТБ – насамперед сфера великого бізнесу і великої політики, тож їм, зрозуміло, не до мовних тонкощів.

Невесела ситуація з українською і на радіо. Скажімо, “Ера-FM” дає багато цікавої різнопланової інформації. Але якою мовою? Начебто літературною українською, проте здебільшого нехтуючи її стилістичними, лексичними і навіть орфоепічними нормами, що на радіо неприпустимо. Адже, як відомо, лише стала вимова, обов’язкові для всіх правила відмінювання слів і синтаксичних зв’язків між ними, однакове розуміння змісту вживаних слів, єдиний наголос створюють ті якості літературної мови, які потрібні їй як засобу загальнонаціонального спілкування.

Наведу перелік найбільш поширених мовленнєвих неточностей, характерних для всіх засобів масової інформації:

пасажир виходить з автобусу, поїзду, трамваю і т. ін. – згідно ж з правилами українського правопису ці слова мають закінчення –а, –я;

неправильні закінчення іменників у сполученнях з числівниками: два олівця, три зошита, чотири огірка – правильно два олівці, три зошити, чотири огірки;

півтори роки, півтора тонни - правильно півтора року, півтори тонни і т. д.

Недоречні взаємозаміни слів “ряд” і “низка”, оскільки перше означає сукупність істот або неживих предметів, а друге – лише неживих предметів. Отже, правильно: низка (разок) намиста, низка, скажімо, сушеної риби, але аж ніяк не “низка політиків чи вчених”;

“відзняти” кіно – правильно “зняти”.

Останнім часом журналісти чомусь уникають слова “чоловік” у значенні “людина”. Цілком правильно сказати, приміром, “у човні було троє чоловік” (не “чоловіків”, бо тоді це означатиме тільки осіб чоловічої статі), не вдаючись до слів “людина” (троє людей) чи “особа”.

Ріжуть вухо класичні кальки з російської на зразок “приймати участь”, “одружитися на комусь”, “попередити злочин (хворобу)”, “за країну (команду) образливо”, “тим не менше”, “позбавлятися від чогось”, “почувати себе добре” тощо. Правильно: “брати участь”, “одружитися з кимось”, “запобігти злочину (хворобі)”, “за країну прикро”, “попри це, утім, проте, однак”, “позбуватися чогось”, “почуватися добре” і т. ін.

Інколи забуваємо, що в українській мові є група дієслів з суфіксами –ір, –ир (буксирувати, репетирувати, компостирувати, курирувати, лідирувати і т.д., вживаючи замість них слова-інваліди на зразок “лідувати”, “котуватися” тощо.

Ще один камінь спотикання - безособові дієслова. Часто по радіо чи з телеекрана можна почути таке: “президентом підписано такий-то указ” чи щось там “ухвалено парламентом”. Але ж визначення “безособові” передбачає відсутність дійової особи, як-от у пісні: “Ой у полі жито копитами збито, під білою березою козаченька вбито”. А щось підписати можна рукою – ручкою, олівцем тощо.

Наша мова, якщо знати все її лексичне багатство і користуватись нею з дотриманням всіх правописних і орфоепічних норм, дозволяє висловити як найскладнішу абстрактну думку, так і втілити найвишуканіший мистецький задум, оскільки має для цього всі засоби – вона багата, милозвучна, а “щодо гнучкості і багатства синтаксичного – це мова поетична, музикальна, живописна”. Ще у 1834 році так писали про неї вчені-славісти в “Ученых записках Московского университета”. Треба тільки оволодіти нею, навчитися черпати з цього джерела – і ви збагнете його багатство і досконалість. А досконалість завжди приваблює, зацікавлює, змушує змінити упереджену думку щодо того чи іншого явища.

Автор:  Ольга ЦАРИННИК
Малюнок Юлії ЛІЩЕНКО 
Джерело: Високий Замок  www.wz.lviv.ua