Про які “вихідні” може йтися, якщо є “вікенд”? Що це за “представлення”, коли на порядку денному “репрезентація”? Може, не треба “обмежувати”, коли всі “лімітують”? Та й хто зараз каже: “добре”, коли можна сказати “о’кей”? Іншомовні слова впевнено беруть українську мову на абордаж, відсуваючи деякі питомо українські слова далеко на марґінес. Хто ж вони - чужоземні диверсанти, які руйнують нашу мову зсередини і яких варто остерігатися, чи посланці миру, готові працювати на благо нашої мови, збагачуючи її? А може, невідворотні наслідки глобалізації та розвитку, чи то пак прогресу? Боротися чи приймати з розпростертими обіймами запозичення з інших мов з’ясовувала кореспондент “ВЗ”.

Переселення іншомовних слів не лише в українську розмовну мову, а й у літературну – не новомодне віяння. Запозичення відбувалися завжди. Чимало слів сприймаємо як питомо українські, хоча насправді корені у них – заморські. М’ята, академія, бібліотека, театр – родом із грецької мови. Адвокат, секретар, республіка – з латинської. Майстер, курорт, штраф – з німецької. Прем’єр, парламент, кабінет, аванс – з французької. А трамвай, клуб, мітинг – з англійської. Словесні міграції відбуваються внаслідок розвитку і поглиблення політичних, економічних, культурних зв’язків між народами і є неминучим явищем для будь-якої мови. Як не крути, мова – не замк­нуте середовище, і перекрити доступ лексичним “іноземцям” не вийде. Іншомовна лексика з часом засвоюється і перетравлюється українською мовою, пристосовуючись до її фонетичних, граматичних, орфографічних законів, і стає своєю. Запозичення - закономірний шлях збагачення лексики будь-якої мови. Ще Максим Рильський писав: “Без іноземних слів у культурній мові не обійтись. Але варто вживати їх тільки тоді, коли вони справді доконче потрібні – і, це вже безумовно, у властивому їм значенні...”.

Причин засвоєння іншомовних слів - кілька. Часто вони запозичуються разом із поняттям. Такі слова зазвичай не мають українських відповідників. За таким принципом колись в Україну переселилися “політика”, “спортсмен”, “тунель”. Не так давно переїхали до нас “айпад” з “айфоном” та “мейкап” з “іміджем”. Їх поява пов’язана із виникненням чогось нового, що досі назви не мало. І тут треба або щось своє придумувати і впроваджувати, або переймати універсальне закордонне слово. Ще один поштовх до запозичень - прагнення деталізувати щось, назва чого вже існує. Як-от “спринтер” – бігун на короткі дистанції, “стаєр” – бігун на дов­гі дистанції. Не менш важлива причина запозичень - прагнення замінити кілька слів чи ціле речення одним словом: “турне” – замість «подорож по круговому маршруту», «вакансія» – «вільна посада».

З історичної точки зору виглядає на те, що остерігатися іноземних “засланців” причин немає. Але, роззирнувшись навколо, все ж занепокоєння виникає. Запозичення набирають обертів, а натиск іншомовних слів стає все агресивнішим. Вони починають працювати не на збагачення нашої мови, а на її заміщення. І тут на перший план виходить нова причина запозичень - мода. “Чомусь багатьом здається, що говорити “кастинг” замість “відбір”, чи “шопінг” замість “покупки”, “хепіендом” підміняти “щасливе завершення”, чи “гаджетом” “обзивати” “технічну новинку”, а “тиждень моди” називати не інакше, як “фешн вік”, - “круто”,- зазначила у розмові з кореспондентом “ВЗ” філолог Катерина Вишневецька. - Можна поду­мати, ці слова додадуть статусності тому, хто їх вживає, чи, може, “домалюють” йому в очах співрозмовника освіченості. Це - як інфекційне захворювання, набирає все більших обертів. Від нього страждають і молодь, і старші люди. Олії у вогонь підливає телебачення, де щодва слова як не “кастинг”, то “меседж” (послання), “коучер” (тренер-наставник), “фронтмен” (лідер гурту)... Чимось таке віяння нагадує стиляг у Радянському союзі з їхньою непереборною любов’ю до всього закордонного – одягу, музики, танців, манери поведінки... Та якщо їх зрозуміти можна, сірість і одноманітність Союзу певною мірою підштовхувала їх до такого способу життя, то поведінку сучасних “мовних стиляг” пояснити важче. Розмаїття української мови дозволяє висловлюватися на будь-який лад, а нехтувати питомими словами на користь іноземних відповідників – не завжди доречно, коректно та й, певною мірою, це навіть неповага до рідного або свідчення браку словникового запасу. Як правильно сказати українською – не знають, от і “передирають” з телебачення слова, які на слуху”.

“Больового порогу” у 10 відсотків української лексики, за підрахунками фахівців, іншомовні слова ще не перетнули (така кількість запозичень вважається допустимою для кожної мови і не становить загрози її самобутності). Але тенденції збільшення темпів проникнення “іноземців” у нашу мову все ж викликають занепокоєння. Культура української мови проголошує не викорінення іншомовних слів, а незловживання ними. Методи боротьби із надмірними запозиченнями такі ж, як і з русифікацією, суржиком чи безграмотністю - треба піднімати престиж питомо української мови на всіх рівнях та популяризувати рідне слово, більше читати, збагачувати власний словниковий запас, стежити за своєю мовою та мовою оточення. Та мовознавці зазначають, вдаривши на сполох, рубати з плеча не варто. Є сфери, де і 40, і 50 відсотків запозичень – нормально. Більшість наук, біологія, хімія, користуються універсальною міжнародною термінологією. Підміняти її українською – не завжди доцільно. Науковцям це може лише ускладнити життя. У комп’ютерних технологіях і програмуванні перевага англійської мови також цілком зрозуміла і виправдана. Хоча окремі мови і тут показують свій пуританський підхід. До прикладу, чеською “комп’ютер” має не універсальне походження від англійського computer, а своє власне – počítač.

- Іноземні слова і збагачують українську мову, і одночасно засмічують її, - каже літературний редактор Анна-Марія Волосацька. - З ними потрібно обережно поводитися, щоб уникнути засилля. Часто люди бездумно використовують їх, де потрібно і де не потрібно. Треба читати українські словники, шукати нові слова і відроджувати забуті старі, не варто тягнути чуже, мов сороки. Навіщо говорити “менеджмент”, “паблік рілейшнз”, “маркетинг”? Є ж гарні українські відповідники: “менеджмент” – “управління”, “маркетинг” – “організація збуту”, “паблік рілейшнз” – “зв’язки з громадськістю”. Мали сумний досвід, коли, за прикладом Росії, де не було слів на означення таких понять, як “чемодан”, “фарфор”, “галстук”, “карта”, і ми замінили ними питомо свої слова. На щастя, сьогодні вони відроджуються – “валіза”, “пор­целяна”, “краватка”, “мапа”. Бачимо, як відновлюються й інші українські слова: “тротуар” називають “хідником”, “журнал” – “часописом”. Зараз двояка ситуація: мова і відновлюється, і засмічується. Тенденцію відновлення треба підтримувати. А запозичувати і використовувати лише ті іншомовні слова, яким нема відповідника в українській мові.

Автор: Оксана ЗЬОБРО, фото narod.ru

Високий Замок