Опубліковано: 2010-08-17 20:36:06
Автор: Ґурам ПЕТРІАШВІЛІ
Коли читач прочитав це ім’я, йому, мабуть, стало смішно. Але я навмисне так написав. Щоб звернути увагу на серйозну проблему: як слід писати і вимовляти власні назви.
Бельмондо, звичайно ж, не Іван і не Павло. Він – Жан Поль. Так звуть його по-французьки. Так він називає себе сам. І, слава Богу, так його величає увесь світ.
Але нерідко буває по-іншому. І за прикладом не треба йти далеко. Був геніальний українець, кінорежисер Олександр Довженко. Він працював у Москві, там його називали «Александром». І досі його називають «Александром Довженко». Я багато читав про нього по-грузинськи. І можу засвідчити: жоден із грузинських кінознавців навіть не сумнівається, що великого кінорежисера звуть не інакше як «Александр». І так само відбувається, я впевнений, і в інших країнах.
Про Довженка чудову книгу написав Микола Шудря. Я писав про цю книгу матеріал (зрозуміло, похвальний), а назвав його так: «Треба писати тільки через «О». Себто: Довженка треба називати тільки Олександром – завжди і всюди. Та раптом при друку статті вилізла нова проблема…
У статті я згадав про великого російського драматурга Грибоєдова. Редакція газети, недовго думаючи, надрукувала ім’я Грибоєдова як Олександр… Але, перепрошую, я ж ратував за справедливість: щоб Довженка називали Олександром – так, як його називала його мама і як він називав себе сам. Чому ж редакція обійшлася несправедливо із Грибоєдовим? Він же називав себе Александром!
Така ж ситуація з афішами. Приїжджає на гастролі, наприклад, співак Розенбаум. На афішах пишуть: «Олександр Розенбаум». Та який він Олександр?! А Кіркоров – не Пилип, як пишуть, а Філіпп. І прикладів – безліч.
Це давня і суттєва проблема: як писати іншомовні власні назви - назви країн, вулиць, рік, народів, імена людей, назви їжі, трав… Мабуть, логічніше і більш природно все це називати так само, як у їхній рідній мові. Жан Поль повинен залишатися Жаном Полем, Джордж – Джорджем (а не Георгієм), Майкл – Майклом (не кажемо ж Михайло Дуглас…), Нью-Йорк – Нью-Йорком (а не Новим Йорком)…
Хоча в історії часто порушували це логічне і природне правило. Порушують і тепер. Наведу приклад, який не може мене не турбувати. Як називається моя країна по-українськи? Грузія! Звідки взялася ця назва? Колись древні греки назвали мою країну Георгією. Чому? Тому що ми завжди займалися землеробством. Георгій по-давньогрецькому – землероб. Отже – Країна землеробів.
Та нашим сусідам персам важко було відтворити грецьке «Георгія». Тому вони назвали нас «Гюрджією». Росіяни з «Гюрджії» зробили «Грузію». Така назва прийшла і в Україну.
Своїх друзів-українців я завжди прошу, щоб вони називали мене не грузином, а картвелі (так грузини самі себе називають). А моя країна називається Сакартвело (країна картвелів).
Я також прошу грузинів, щоб вони говорили Хрещатик (а не «Крещатик»), Дніпро (а не «Днепр»), Михайло (а не «Михаил»), Павло (а не «Павел»), Микола (а не «Николай»)…
Наші країни визнані світовою спільнотою. Якесь дивне визнання. Визнані якісь дві країни, які на американській англійській називаються «Юкрейн» і «Джорджія». Невже американська англійська настільки немічна, що не може вимовити «Україна» і «Сакартвело»?
P. S. Щодо мого імені, то мене часто запитували: а як буде «Ґурам» українською? Може, «Григорій»? Відповідаю, що, на щастя, такого імені в інших мовах немає. Тому я всюди буду Ґурамом.
Автор: Ґурам ПЕТРІАШВІЛІ
Джерело: Високий Замок www.wz.lviv.ua
Влітку 2012 року на широкі екрани вийде перший український 3D-фільм жахів Синевир.
За словами творців, Синевир є абсолютно українським фільмом...