Про Ґ і Г в українській мові

Автор: проф. Олександр Пономарів

Українська мова належить до тих індоєвропейських мов, де проривний задньоязиковий приголосний «ґ» перейшов у глотковий, або фарингальний «г». Зі слов'янських мов такий процес відбувся також у білоруській, верхньолужицькій, словацькій та чеській мовах. Порівняймо українське слово «голова», як воно звучить в інших слов'янських мовах.

Польське, нижньолужицьке «ґлова», російське «ґалава», болгарське, македонське, сербське, словенське, хорватське «ґлава». Але білоруське «галава» українське «голова», верхньолужицьке «глова», словацьке, чеське «глава».

З неслов'янських мов «ґ» перейшов у «г» і в інших мовах, зокрема в грецькій. Тому в словах грецького походження немає жодних підстав уживати «ґ». Поривний звук «ґ» в українській мові використовується в порівняно невеликій кількості слів. Але для його позначення до 1933 року існувала літера «ґ», вилучення якої з української абетки спричинило розхитування вимовної норми. У виданні Українського правопису 1990 року літера «ґ» знову посіла належне їй п'яте місце, але деякі мовці почали вживати звук «ґ» де треба й де не треба. До сплутування спричинюється і російська мова, без якої досі не може обійтися багато українців при запозичанні чужих слів.

У російській мові немає фонеми «г», тому цю фонему відтворюють або через проривний «ґ» або через глухий задньоязиковий «х». Наприклад, росіяни кажуть «ґумус», «Ґендель», «Ґамлет», «Ґавел». В інших випадках той самий звук передають через «х»: «Ханс», «Йоханнесбург», «Хельмут».

Деякі з наших ЗМІ беруть матеріали з російських інформаційних джерел і копіюють непослідовність російського правопису. Українська мова має звуки «г», «ґ» і «х», якими відтворюємо звуки інших мов, позначувані літерами «h», «g», «ch».

У словах грецького походження послідовно вимовляємо і пишемо «г», бо, як я вже сказав, у грецькій фонетиці відбувся той самий процес, що й в українській: «галактика», «гармонія», «гегемон», «генеза», «геноцид», «гімн», «гіпотеза», «алегорія», «монографія», «олігархія», «програма» тощо.

У давно засвоєних словах з інших мов також вимовляємо й пишемо «г» замість «ґ»: «газета», «гвардія», «генерал», «геній», «інтелігенція». А в новіших запозиченнях «g» відтворюємо «ґ». Наприклад, «реґіон». Адже на місці латинського «g» в англійській мові вимовляють «дж», у французькій «ж», в іспанській «х», в італійський «дж». Тоді чому в слові англійського походження, де самі англійці вимовляють «дж» будемо вживати «ґ», як росіяни? Отже, українською мовою треба казати інтелігенція.

Те ж саме стосується і власних назв - топонімів. Український народ давно засвоїв їх зі звуком «г» і немає потреби цю традицію міняти. Тож, не лише «Багами», «Гаваї», «Гаїті», «Гельсинкі», а й «Англія», «Бельгія», «Генуя», «Грузія», «Мадагаскар», «Нікарагуа». А ось в антропонімах мусимо послідовно розрізняти «ґ», «г» і «х»: «Ґріґ», «Ґете», «Гюґо», «Геґель», «Гайдеґґер», «Гемінґвей», «Гофман», «Гельмут», «Ганс», «Гіларі», «Йоахім». Звук, позначуваний літерою «h» у загальних назвах передаємо тільки через «г»: «гінді» (одна з мов Індії), «голокост», «гумус». «Ch» відтворюємо українським «х»: «xарита», «хартія», «хорей».

Про різницю між звільненням і визволенням

В електронних та друкованих засобах масової інформації досить часто можна почути вислови: «звільнення України від фашистських загарбників», «організація звільнення Палестини», «звільнення міста від бойовиків» і т. д. Лексема «звільнення» походить від дієслова «звільняти», тобто випускати на волю, позбавляти чогось обтяжливого, вилучати. Наприклад: звільнення з-під арешту, з-під варти, від податків, із займаної посади. А коли йдеться про відвоювання захопленої ворогом території, про вигнання загарбників з якоїсь країни, про допомогу у виході зі складного становища, треба вживати слова «визволяти», «визволення».

Наведу кілька прикладів з української літератури: «Думка про звільнення Григорія Камищука виникла в нього відразу, як тільки він почув про його арешт» (Леонід Смілянський), «Зібрав хлопців та й поїхав із турецької неволі братів визволяти» (Т.Шевченко), «Пропав би був вівчар, та визволив комар» ( з байки Леоніда Глібова).

Багато хто з мовців на позначення грошової одиниці України не тільки помилково вживає «гривна» замість «гривня», а й неправильно відмінює це слово. Кажуть: «дві гривни» або навіть «два гривні». Для правильного користування, коли йдеться про гроші, можна орієнтуватися на іменник жіночого роду «вишня», за зразком якого відмінюємо і слово «гривня»: дві гривні, (а не «гривни»), п'ять гривень (а не «гривен»), двадцятьма шістьма гривнями (а не «гривнами»).

Грошова одиниця України зветься «гривня», а не «гривна». Гривна - це металева шийна прикраса у вигляді обруча. Наприклад: «Ніс - як за сім гривень сокира» (народна приказка), «Ченці дали йому скибку хліба, гривню грошей, та й вирядили од себе» (з книжки «Легенди та перекази»), «Темне волосся зачесане на проділ прикривала шовкова біла пов'язка, єдиний знак великокняжого роду - золота гривна»

Не завжди розрізняють мовці слова «змістовий» і «змістовний», гадаючи, що вони означають те саме. Наприклад, кажуть: «змістовні особливості слова», «змістова і цікава розповідь про розвиток села сподобалася всім». Тут треба було вжити навпаки, бо змістовий - це стосовний до змісту, пов'язаний зі змістом. Це відносний прикметник, від якого не можна утворити ступенів порівняння. А «змістовний» - це багатий, глибокий змістом, якісний прикметник, здатний до ступенювання: «змістовний», «змістовніший», «найзмістовніший». Наприклад: «Мова перекладу вимагає змістової та формальної точності», «Змістовні та влучні спостереження наводить Іван Франко про відмінність сатири Щедріна від сатири Гоголя.

Ожеледь і ожеледиця, пісдніжники і проліски...

Багато радіослухачів просять пояснити відмінність між паронімами, тобто словами, близькими за звучанням і відмінними значенням. Скажімо, яка різниця між словами „ожеледь" і „ожеледиця"?

Ожеледь - тонкий шар льоду на деревах. Наприклад: „В садках гірським кришталем блищала ожеледь. Бурульки іскрилися й мінилися діамантами". Зінаїда Тулуб.

Ожеледиця - тонкий шар льоду на поверхні землі. Наприклад: „Прямуючи до волости, немов і не помічала ні вітру, ні снігу, ні слизької ожеледиці". Любов Яновська.

Лікарський, лікарський, лікарняний - яка між ними відмінність?

Лікарський - стосовний до лікаря. Кажемо: „лікарська діяльність", „лікарський халат", „лікарська дільниця", тобто дільниця, яку обслуговує певний лікар.

Лікарський - той, що має лікувальні властивості: „лікарські рослини".

Лікарняний - пов'язаний з лікарнею: „лікарняний режим", „лікарняне ліжко".

Проліски й підсніжники.

Проліски - латинська назва Galanthus L., рослина з родини лілійних з блакитними, синіми, рідше фіолетовими квітками на безлистому стеблі. Наприклад: „Нам глянув ніжно і ласкаво в очі весняних пролісків лілово-синій цвіт". Любов Забашта.

Підсніжники - латинська назва Scilla L. білі проліски. Наприклад: „Білий росяний підсніжник раптом блиснув з-під листка". Валентин Бичко.

Як правильно - учбовий чи навчальний?

Для позначення понять „стосовний до навчання", „призначений для навчання, тренування" тощо маємо прикметник „навчальний", утворений від іменника „навчання". Наприклад: „Скоро закінчується навчальний рік і більшість студентів роз'їдеться по домівках". Леонід Смілянський. „У бухті внизу стоїть кілька навчальних кораблів". Юрій Яновський.

Учбовий - це зіпсоване російське „учебний". Для вживання його в українській мові немає підстав. А замість звукової абревіатури вуз (вищий учбовий заклад) треба використовувати власне українську абревіатуру виш (вища школа): „Потім ми вступимо у виші. Я - в інститут авіації, а ти - в хімічний". Іван Микитенко.

Останнім часом у дикторів радіо й телебачення з'явився непотрібний і невмотивований неологізм, яким закінчують окремі передачі. Кажуть: „Почуємося!" Мабуть, за зразком „побачимося".

„Побачимося" - слово нормальне, бо бачитися означає зустрічатися, бачити одне одного. Наприклад: „Бачимося мало не щодня". Михайло Коцюбинський.

А „чутися" має такі значення: сприйматися на слух (наприклад: „Десь здалека ледве чувся гомін". Олесь Досвітній), відчуватися („Вже чулося сонце за схилами гір". Леонід Первомайський), почувати себе якимсь („Устино, чи ти не чуєшся, що ти вже вільна душа?" Марко Вовчок). Отже, на відміну від „бачитися", „чутися" не позначає взаємоперехідної дії. Тож „почуємося" в такому значенні винахід, м'яко кажучи, не дуже мудрий. Замість нього ліпше вживати „на все добре", „бувайте здорові", „до зустрічі" тощо.

Автор: проф. Олександр Пономарів
Джерело: BBC Ukrainian