Радіослухач Олег уважає ознакою (далі цитую) "пануючої в філології ідеї меншовартості української мови" те, що ми відтворюємо російські та білоруські християнські імена засобами української фонетики.
По-перше, не "пануючий", а "панівний".
По-друге, в філології аж ніяк не панує ідея меншовартості української мови. Таке висловлюють лише російські шовіністи.

Багато філологів і не філологів, українців і не українців сказали чимало добрих слів про українську мову.
Наведу висловлювання відомого російського поета Володимира Солоухіна. Коли в середині 60-х років минулого століття в Радянському Союзі заходилися зливати мови й нації, поет був один із тих, хто виступив проти цього. Він написав статтю в "Литературной газете" "Що нас споріднює", яку закінчив словами: "Да здравствует великий русский язык, но и да здравствует сладкопевная, ни с чем не сравнимая украинская мова!".
Повертаючись до питання про імена, то Ім'я "Микола", як і білоруське "Мікалай", польське "Mikołaj", чеське, словацьке "Mikulaš", російське й болгарське "Николай", сербське "Никола", італійське "Nikkolo", пов'язані таки з грецьким "Ніколаос", а не з гебрайським "Mikhael", як думає радіослухач.

Не завжди звукова схожість є ознакою етимологічної спорідненості. Скажімо, імена "Наталя" і "Натан" зовні дуже подібні. Але перше з них пов'язане з латинським "natalis" - "рідний", а друге походить від гебрайського "Nathan" - "Він (тобто, Бог) дав". Від "Mikhael" походить українське "Михайло", російське, болгарське, білоруське "Михаил", польське "Michał", чеське, словацьке "Michal", італійське "Mikele".
У кожній мові християнські імена зазнали фонетико-морфологічних видозмін, пристосовуючись до законів кожної мови.
Твердження Олега про те, що "більшість імен в Україні власного походження", звичайно, патріотичне, але воно не витримує критики.

З дохристиянських імен українського походження в нас лишилися "Людмила", "Світлана", "Володимир", "Всеволод", "Святослав" та інші на "-слав", кальковані з грецької "Богдан", "Богодар", "Віра", "Надія", "Любов" та деякі інші. Решта прийшла разом з християнством.
Джерелами їх є грецька, латинська та гебрайська, тобто давньоєврейська, мови. Імена грецького походження - "Олена", "Микола", "Олександр", "Олексій", "Андрій", "Катерина", "Галина", "Григорій" тощо.
Латинські - "Сергій", "Віктор", "Віталій", "Валентина", "Наталя".
Гебрайські "Михайло", "Данило", "Іван", "Ганна", "Марія", "Яків".
Скандинавські імена "Ігор", "Олег", "Ольга", "Оскольд" є дохристиянськими, але згодом були канонізовані церквою.
Дохристиянські українські імена, крім названих, залишилися в прізвищах: "Ждан", "Неждан", "Нечай", "Одинець", "Третяк", "Буян" тощо.
Коли Олег уважає, що майже всі імена в нас питомі українські, то хай пояснить, що означають на українському ґрунті, скажімо, імена "Олена", "Григорій", "Наталя", "Сергій", "Іван", "Марія", "Ольга".
Це важко, на відміну від імен семантично прозорих - "Людмила", "Світлана", "Святослав" та інших.

Блог професора Олександра Пономаріва