Автор: Тетяна КОСТЕНКО

До 131-ї річниці з дня народження Станіслава Людкевича відомий музикознавець Зеновія Штундер представила другий том монографії “Станіслав Людкевич. Життя і творчість. (1939-1979)”.

Перший том охоплював біографію композитора з 1879-го по 1939 рік і вийшов друком 2005 року. Презентація другого тому відбувалася у Меморіальному музеї Соломії Крушельницької, у приміщенні якого з 1921-го по 1931 рік жив композитор. У монографії - не тільки творча біографія Людкевича, а й історія музичного життя Галичини цього періоду. Автор розповідає про маловідомі факти із біографії композитора, свідком яких вона була...

З приєднанням Західної України у вересні 1939 р. до радянської України відбуваються зміни у музичному житті Львова: створюється нова консерваторія, організовуються професійна хорова капела “Трембіта”, симфонічний оркестр, радіокомітет, відкривають філармонію...

У той же час радянська влада ліквідувала всі українські товариства, установи, редакції, зокрема Наукове товариство ім. Т. Шевченка. Розпочалися арешти львівської інтелігенції, тисячі галичан вивезли у Сибір. Відомий тодішній вислів Людкевича: “Визволили нас, і нема на то ради”. Пізніше композитор писав про ті часи: “Два роки більшовицького побуту у Львові вважаю зовсім втраченими для себе. Не міг я якось навчитися творити на замовлення про “радісне життя”. Кілька разів пощастило мені “викупитися” давніше написаними творами. Звичайно, я викручувався написанням музики до слів, бо музику можна творити до віршів, у яких є хоч крихта поезії і правди, а в “радянських” поетів часто не було ні того, ні другого”.

Подією було виконання уславленої симфонії-кантати “Кавказ” Людкевича у Києві 1941 р. під проводом диригента Миколи Колесси.

У період німецької окупації Львова закрили філармонію, консерваторію, ліквідували симфонічний оркестр, проте відродилося товариство “Просвіта”. При “Просвіті” створили Інститут народної творчості, членом ради якого став Людкевич. Композитор очолив новостворену Спілку українських музик. Викладав в Інституті церковної музики.

З перших днів окупації у Львові постійно відбувалися концерти. Часто виконували стрілецькі пісні, що були заборонені і польською, і радянською владою. Стала популярною, як і в І Світовій війні, пісня в обробці Людкевича “Чорна рілля ізорана”, а також у його обробці стрілецька пісня “Ой у лузі червона калина”. 1943 рік ознаменувався трикратним виконанням “Кавказу”.

27 липня 1944 року Червона армія визволила Львів від німецьких окупантів. Поновилося навчання в консерваторії, де Людкевич, як і перед війною, керує кафедрою історії і теорії музики. Його твори виконують з величезним успіхом. На початку 1946 р. Станіславу Людкевичу присвоєно почесне звання заслуженого діяча мистецтв УРСР. І в 1950, і в 1951 рр. Спілка композиторів України висуває Людкевича на здобуття Сталінської премії. Композитор не отримав цієї нагороди. Не отримав він і Ленінської премії 1964 р.

У післявоєнні часи галицьким композиторам доводиться працювати в складних умовах ідеологічного тиску. Їм приписують “наявність елементів національної обмеженості, називаючи це вираженням буржуазно-націоналістичної ідеології”. Людкевич обминає диктат влади, обирає історичну тематику. У ті роки займається педагогічною працею, творчістю і перевантажений обов’язками у Спілці композиторів. За симфонію-кантату “Кавказ” і кантату “Заповіт” славетний композитор був удостоєний Шевченківської премії лишень 1964 року, коли йому виповнилося вже 85 років. У 90 років композитору Верховною Радою СРСР присвоєно почесне звання народного артиста СРСР.

Зеновія Штундер детально розповідає про драматичні події 1973 р. Тоді вона, викладач консерваторії, колишня студентка і аспірантка Людкевича, підготувала збірник музикознавчих праць композитора. Провела копітку роботу: переглянула західноєвропейську пресу за 40 років дорадянського періоду і 30 років радянського періоду, переклала з німецької мови його дисертацію. В березні збірник надійшов у продаж, а в липні весь тираж – 1500 примірників – пішов «під ніж»... У збірнику, який охоплював часи ще Австро-Угорщини, містилася низка прізвищ, згадувати які було заборонено.

На засіданні Вченої ради консерваторії Штундер звинувачували в неправильному висвітленні творчості Людкевича, книгу називали політичною диверсією. І взагалі, хотіли відсторонити дослідницю від архіву Людкевича. Закінчилося тим, що Зеновію Штундер звільнили з роботи в консерваторії.
15 червня 1973 р. Людкевич у нотаріальній конторі склав заповіт: усе майно і архів переписав на Штундер. 1 листопада того ж року Станіслав Людкевич і Зеновія Штундер зареєстрували шлюб. І відтоді при спробі вивезти архів композитор усім відповідав: “Мій архів є в добрих руках”.

Критику праці Штундер і звільнення її з роботи Людкевич вважав несправедливими. Композитор писав: “Штундер працювала над зібранням матеріалу, редагуванням, перекладами і складанням приміток багато років і, на мою думку, виконала цю величезну роботу дуже сумлінно і добре. І не можна всю цю роботу назвати ідейно і політично порочною”. Лише в 1999-2000 рр. музикознавчі праці композитора, підготовлені Штундер, побачили світ у повному обсязі – тисяча триста сторінок.

Людкевич у 1970-х роках, на сотому році життя, ще працює професором-консультантом у консерваторії, читає лекції з народної творчості, відвідує концерти разом із дружиною. Зеновія Штундер детально описує святкування столітнього ювілею композитора 24 січня 1979 року, вона весь час була поруч із ним. За день до ювілею в пресі опубліковано указ Президії Верховної Ради про присвоєння Людкевичу звання Героя Соціалістичної праці за видатні заслуги в розвитку радянського музичного мистецтва та з врученням йому ордена Леніна і золотої медалі “Серп і молот”.

Урочистості відбулися у Львівській філармонії. Автор згадує, “що перед входом було море людей, які хотіли побачити Людкевича”.

Того ж року 10 вересня композитора не стало. До останньої хвилини в лікарні поруч з ним була пані Зеновія. В монографії вона пише: «…коло години п’ятої він ще згадував декого з приятелів, а двадцять хвилин по п’ятій спокійно відійшов...”. Під час похоронної процесії на вулиці вийшли тисячі львів’ян.

Після смерті Людкевича влада забороняє виконувати його найпопулярніші пісні: “Чорна рілля ізорана”, “Ой, Морозе, Морозенку”... При виконанні його “Заповіту” не можна було вставати, як звикли робити галичани...
І мине понад півстоліття з часу написання твору Людкевичем, коли вперше 2009 року прозвучить опера “Довбуш” на сцені Львівського театру опери і балету ім.
С. Крушельницької.

Хорові колективи останнім часом не виконують творів Людкевича і, що найприкріше, давно вже не звучав “Кавказ” композитора. Навіть у минулий, ювілейний, рік...

Автор: Тетяна КОСТЕНКО
Фото з архіву Меморіального музею Станіслава Людкевича
На фото: 100-літній Станіслав Людкевич із дружиною Зеновією Штундер, 1979 рік. 
Джерело:  Високий Замок  www.wz.lviv.ua