Нова функція української держави - українська мова!

Автор: Тетяна Харитонюк

«Вас вітає найкраща марка України – Луга-Нова» (виробник горілки), – таким бігбордом на залізничних вокзалах Луганська зустрічають гостей міста. Але парадокс! Чому реклама горілки та тютюну – це єдина сфера безальтернативного використання української мови в східних регіонах держави? Чому в Автономній Республіці Крим на запитання українською мовою Вам скажуть: «Это Крым, а не Украина»?!! Чому в наших ЗМІ загальновживаною стала фраза: «…російська мова та інші»? А можна поіменно…«інших»? Чомусь кримський татарин «інший». Вам хоча б він не здається дещо «коріннішим» за росіянина?

Кажуть, що наразі мовна ситуація в країні є «нестабільною». Загальновідомим є той факт, що більшість населення Криму та великих міст Сходу України активно послуговується російською мовою, а також у значній своїй масі підтримує проросійську політику. Проте Україна – унітарна держава з єдиними законами, єдиною валютою, ЄДИНОЮ ДЕРЖАВНОЮ МОВОЮ… Хіба не логічно, що кожен громадянин України повинен насамперед принаймні розуміти українську, до якої національної громади він би не належав. А при бажанні спілкуватися за її межами повинен і розмовляти українською. Які ж тут утиски для мов національних меншин? І в такому випадку будь які передвиборчі та інші подібні маневри не будуть ставати на шляху розвитку та процвітання української мови.

Чи не здається Вам, що відбувається потужна русифікація, яка за наслідками обіцяє бути значно страшнішою, ніж політична русифікація минулих років. Зараз ми цього просто не усвідомлюємо. Чи тому, що не хочемо, чи через буденні проблеми типу: де взяти грошей на прожиття, а можливо просто «не дозріли»... Дивно, проте в Луганську, наприклад, студенти виконують гімн університету, тримаючи праву руку на серці, а коли звучить гімн України, то розгублено оглядаються. Про що це свідчить?

Ви не замислювалися над тим, чому від телебачення вимагають більше половини програм державною мовою? Це ж не демократично! По-моєму, це просто смішно. Держава зацікавлена у вільному розвитку російської мови в Україні, а у вільному розвитку польської, румунської, болгарськоїї, гагаузької не зацікавлена. Ось це не демократично! Варто було б тут згадати, що в Україні проживають ще й україномовні українці, як не дивно. І вони тут проживають зовсім не випадково. Це УКРАЇНА!!!

Те ж стосується книжкового ринку. Чому при реєстрації загальнонаціональних видань влада не вимагає наявності державомовного варіанту? Чому я не можу купити хорошу кулінарну книгу сестричці українською мовою? Вона виросла в абсолютно україномовному середовищі і російської не зрозуміє. Проте проблема не в тому. Чому вона навіть повинна намагатися розуміти російську? Вона ж в Україні живе!

Саме тому невід’ємним елементом мовної політики повинно бути встановлення україномовного еквіваленту для будь яких інформаціних ресурсів країни. Ось, наприклад, я не знаю російської мови. Байдуже з яких причин. Не мала можливості вивчити. Проте, як громадянка України, маю право знати все, що коїться в моїй державі! Хто мені це забезпечить? Перекладач? Ні. Це обов’язок держави!

А також в українському законодавстві зазначається, що держава забезпечує рівний розвиток для всіх без винятку національностей. Тобто головних і другорядних там немає. То звідки цей пріорітет для російської мови?

Як прикро, що українська мова, мов неповноцінна, завжди змушена була боротися за свої законні права, в тому числі і в роки незалежності. Як відомо, статус державної їй вперше надав Закон УРСР «Про мови в Українській РСР» від 28 жовтня 1989 року. Та чи не здається Вам, що даний закон, прийнятий за радянських часів і чинний досі, вже не відповідає українським реаліям. Певні положення можна настільки вільно тлумачити, що цим активно користуються прихильники підняття статусу російської мови. Державною мовою визнається українська, проте в 6 статті закону зазначено, що «службові особи державних, партійних, громадських органів, установ та організацій повинні володіти українською та російською мовами, а в разі необхідності – і іншою національною мовою в обсязі, необхідному для виконання службових обов’язків».

Власне, статус української мови «оберігає» стаття 10 Конституції України, яка визначає її роль ще менш чітко, ніж закон «Про мови в Українській РСР». На моє глибоке перконання, саме це дозволило дев'ятнадцятого вересня минулого року прийняти в першому читанні Проект Закону про державну службу, яким запроваджується така обов'язкова вимога до держслужбовців, як вільне володіння російською мовою. Ми не маємо права не звернути уваги на цю «дрібничку», адже це реальна спроба продовжити русифікацію України на законодавчому рівні. Чому б нам не зобов’язати держслужбовців вільно володіти, наприклад, англійською. За умов євроінтеграції це було б значно ефективніше!..

З іншого боку, взагалі було б зовсім непогано провести спеціальне тестування держслужбовців на знання української, бо коли всі вони нарешті заговорять єдиною державною мовою, питання впровадження її в повсякденне життя вирішуватиметься значно швидше. Адже це зовсім не складно: провести атестацію для вже працюючих держслужбовців. Українську можна довчити, організувати спеціальні курси, самостійно, байдуже яким чином. Ну а якщо проблема не в цьому, а в небажанні вивчити українську, то потрібно ще раз перечитати десяту статтю Конституції. А якщо й це не подіє, то, я переконана, знайдеться безліч нових претендентів на вакантні посади держслужбовців. З рівнем безробіття в Україні ситуація також нічогенька!

Якось в пресі прозвучало, що «коли до чиновника приходить людина, він повинен відповідати тією мовою, якою прозвучало питання. І це стосується не лише російської, але й інших мов». То скількома мовами повинні володіти дерслужбовці? Дивно, але щось в Німеччині, Франції, Англії не дуже складається з двомовністю. Чи не здається Вам, що дерслужбовці працюють саме в такій сфері, де повинна використовуватися виключно українська мова? Погляньмо, наприклад, на Іспанію та Португалію. Як не дивно, ці країни не приймають деякі закони Євросоюзу. І це відбувається лише тому, що останні не перекладаються рідними для них мовами. Оце повага до рідної мови!

Дивно все-таки, що за роки незалежності українська еліта ще не змогла законодавчо захистити задекларовані Конституцією права на українську мову як державну. Дійсно, проектів мовних законів існує безліч, але обговорити їх в українській громаді досі чомусь було справжньою проблемою. А в цей час російська мова справді масово, всупереч Основному закону, застосовується як друга державна. І тому, без сумніву, саме українська держава насамперед повинна захищати українську мову, бо це повною мірою відповідає національним інтересам і європейській перспективі України. І діяти потрібно негайно, бо складається враження, що нація серйозно захворіла…