Скарбниця духовності

Автор: Ярина ФЕДЬКІВ

Зберегти в сучасному світі надбання минулого, усі витвори нашого історичного буття, аби передати їх майбутнім поколінням, - висока і благородна місія для всіх, хто причетний до складових культурного будівництва.

Особливо важливу роль у збереженні надбань минулого, в духовному розвитку нації відіграють музеї. Вони є осередками духовности, виховують почуття патріотизму і ведуть народ сторінками історії. Саме завдяки музеям ніколи не переривається зв'язок поколінь і чуття причетности до власного народу.

Кінець XIX - початок XX ст. на Галичині означився помітним пожвавленням національного руху інтелігенції. Галицька громадськість виступила рішуче проти намагань поляків втягнути Галичину до польської держави, винищення матеріальних пам'яток культури та привласнення духовних цінностей українського народу, збереження яких означало насамперед зберегти себе як націю. Тому створення Товариства "Бойківщина" в Самборі є одним із векторів закономірного процесу духовного відродження українського народу на теренах довоєнної Галичини.

Ентузіастами-організаторами створення в серпні 1927 року Товариства "Бойківщина", а згодом і музею, який став осередком товариства, були: Іван Филипчак - педагог, письменник; Володимир Гуркевич - адвокат і громадський діяч; Володимир Кобільник - лікар, етнограф, археолог і публіцист; Антін Княжинський - педагог, музеєзнавець, письменник; Михайло Скорик - педагог, публіцист і науковець; Володимир Корлуба - інженер, картограф, культурно-громадський діяч. Попри активну культурно-просвітницьку роботу, яку провадили Товариство "Бойківщина" та музей, у Самборі було започатковано науково-видавничу діяльність. З цією метою вчений провід товариства "Бойківщина" заснував періодичне видання "Літопис Бойківщини", на сторінках якого висвітлювалась історія рідного краю, життя й побут західноукраїнського населення. Відомі городяни вивчали історію сіл і містечок, географію, особливості народного мистецтва, традиційних знань і медицини, економіку краю. У "Літописі Бойківщини" дослідники друкували свої наукові розвідки. На 1939 рік у сховищі зберігалося понад 30 тисяч пам'яток, що їх зібрали по селах самбірці. У 1930-ті роки "Бойківщину" визнали одним із найкращих регіональних музеїв тогочасної Польщі. Він став центром мережі українських музеїв - у Сяноку (Лемківщина), Перемишлі, Яворові, Стрию, Теребовлі. У зв'язку з повоєнними репресіями на теренах Західної України, які зачепили сподвижників "Бойківщини", долю музею було вирішено жорстоким наказом Міністерства культури УРСР. У 1939 році "червоні" чиновники ліквідували Товариство "Бойківщина", утім, музей протримався аж до 1954-го. Після війни музей відновив свою роботу під назвою Краєзнавчого, але того ж року був розформований. Експонати передали музеям у Дрогобичі, Стрию та Львові, а більшу частину було знищено або розібрано по квартирах тодішніх можновладців.

Відродження незалежної Української держави стало водночас і відновленням музею "Бойківщина". Музей відновив свою діяльність як філія Національного музею у Львові.

Сьогодні музей здійснює організаційну, науково-дослідну, науково-фондову роботу, наукове комплектування фондів, науково-експозиційну, масову науково-освітню та господарську діяльність. Музей підтримує зв'язки з етнічними бойками Польщі, зокрема з Сяноцьким музеєм народного будівництва, Жешувською галереєю мистецтв, Краківською академією вмілостей (відділ археології) і, звичайно, із Львівською академією мистецтв.

Окрім науково-дослідної діяльности, проведення конференцій та семінарів, працівники музею займаються і видавничою справою - видають книжки, буклети, монографії. У музеї організовуються майстер-класи з писанкарства. Планують також заняття з гончарства, вишивки, різьбярства. Для туристів, які хочуть ознайомитися із бойківським етносом, звичаями, побутом та культурою бойків, працівники музею проводять лекції, екскурсії, тематичні вечори.

"З кожним роком фонди музею поповнюються завдяки роботі працівників музею, а також жертовності жителів Самбора і самбірської діаспори. На сьогодні фонди музею налічують близько 19 500 тис. експонатів та понад 9000 тис. примірників бібліотечного фонду", - розповідає директор Історико-етнографічного музею Роксоляна Данчин - знавець визвольного руху, шістдесятництва й українського мистецтва. "Із 30-тисячної довоєнної музейної колекції нічого не збереглося, - продовжує. - У роки війни німці вивезли найцінніше - римські мечі, історичні картини й бойківський народний одяг. А в 1954-му колекцію частково знищили та роздали по різних музеях України".

Жоден музей неможливий без експозиції. Саме музейні експозиції розповідають про безліч важливих і цікавих речей мовою, яка не потребує перекладу. У "Бойківщині" функціонують дві постійні експозиції - "Господарсько-матеріальна культура бойків та бойківської ноші" та експозиція "Родина Козакевичів" - частина спадку родини Козакевичів та Ковшевичів (меблі кінця XIX - початку XX ст., стародавні флакони, ампірний годинник, альбом зі світлинами, вперше зробленими в Галичині, колекція живопису батька, родинні портрети польських художників, колекція старих українських поштівок, цікаві документи XVI-XIX ст. та інші речі, які заповіла Лідія Козакевич українському народові.

Сьогодні співробітники музею опрацьовують нову експозицію - "Боротьба за українську державність на Самбірщині та Бойківщині", де буде представлено матеріали про активних діячів ОУН, УПА, ЗУНР, зокрема Романа Шухевича, Ярослава Стецька, Кирила Осьмака, Степана Стебельського ("Хріна"), Миколу Лебедя, Василя Мізерного. Окремим розділом подано матеріали видатного українського письменника, уродженця Самбора, комісара ЗУНР Андрія Чайковського. У музеї діє експозиція з фондової та бібліотечної збірки, присвячена видатному генію українського народу Тарасові Шевченку, в якій представлено твори лауреатів Шевченківської премії Львівщини.

Музей "Бойківщина" бере участь у різних фестивалях, конкурсах, прославляючи таким чином рідний край. Починаючи від 1992 року, музей - учасник Всесвітніх бойківських фестин "З чистих джерел", які відбуваються у центрі Бойківського краю - місті Турка.

У 2008 році працівники музею презентували осередок Бойківщини на Другому музейному фестивалі "Музеї в сучасному поліетнічному світі" на базі Дніпропетровського історичного музею.

У планах музейників також створення скансену - музею просто неба, де розмістилися б бойківська хата з господарськими будівлями, млин, кузня, церква із дзвіницею. Про це славетні самбірці мріяли ще в 1930-ті. Але найперше потрібна "курна" хата - років десять тому таких на Бойківщині було чимало. Але все це - поки в планах.

"Музей мав би стати для юнацтва живим джерелом знань, оновлення ідей. Базою не лише для цікавих уроків літератури, історії, краєзнавства, екології, а й для розвитку громадянської свідомости", - з надією каже п. Роксоляна.

Справді, важлива роль належить музеям у розвитку суспільства. Це чисті джерела духовности і культури народу.

Символічна мова обрядових старожитностей, бойківська господарка XVII-XX століть, речі української шляхти, меморіальні кімнати знаних самбірців (письменника-адвоката Андрія Чайковського і режисера Леся Курбаса), криївка повстанців, зал історії УПА та Української Головної Визвольної Ради - цим насамперед цікавий музей "Бойківщина" для туристів з усієї України. Та особливо - для тих бойків, які емігрували чи їх депортували з рідних місць. Цей музей є гордістю держави, невід'ємною часткою історико-культурної спадщини, скарбницею, звідки можна черпати дух минулого часу, відчути подих давнини та гостинність сучасности.

Автор: Ярина ФЕДЬКІВ
Фото автора
Фото 1. Бойківський побут
Фото 2. Фрагмент головної експозиції музею "Бойківщина"
Джерело: Українське слово http://www.ukrslovo.com.ua/