ЩО СПІЛЬНОГО МІЖ ГАЛИЧИНОЮ І КАНАДСЬКОЮ ПРОВІНЦІЄЮ АЛЬБЕРТА

Автор: Емілія НАЗАРЕНКО
________________________________________________________________ 

Що спільного між Галичиною і канадською провінцією Альберта

Нещодавно на економічному форумі в Женеві прем’єр-міністр канадської провінції Альберта Ед Стельмах, українець за походженням, розповідав про інвестиційні можливості очолюваного ним регіону. І хоча тема форуму була суто економічною, журналіст «Дня» не упустив можливості розпитати «Чесного Еда», як називають канадці Стельмаха, про імміграційну політику і роль української діаспори в провінції Альберта та українсько-канадських відносинах.

— В Канаді один із найвищих рівнів імміграції в світі. Чи є відмінності в реалізації імміграційної політики між провінцією Альберта та іншими канадськими регіонами?

— Правила імміграції встановлюються на федеральному рівні, але Альберта також працює з державним урядом і за деякими окремими програмами. Одна з них — програма тимчасових зарубіжних працівників. Люди, які іммігрують до Канади за цією програмою, дуже важливі для Альберти. Нам необхідно задовольнити попит на кваліфіковану робочу силу, якої критично недостатньо. Навіть за умов сучасної глобальної кризи та уповільнення темпів економіки, ми прогнозуємо брак 100 тис. кваліфікованих працівників.

У Квебеці, скажімо так, дуже специфічна міграційна політика — вони відкриті для іммігрантів, які розмовляють французькою, або в яких французька — рідна мова. А в Альберті двері відчинені для всіх. І, фактично, сам уряд Альберти є полікультурним і дуже різноманітним: у нас є представники з усіх країн Європи, з Індії, В’єтнаму, Філіппін, Мальдівських островів. Протягом останніх 10 років, населення провінції зросло на 350 тис., і зараз становить 3,5 млн. Ми вітаємо людей з усіх куточків світу. У нас є певна кількість благодійних організацій, які співпрацюють із урядом. Вони надають послуги іммігрантам не лише у великих містах, але й у інших частинах провінції, щоб полегшити переїзд і адаптацію. Ми цінуємо й поважаємо традиції різних національностей. Наприклад, у Броксі, невеликій комуні на сході Альберти, лише працюючі мешканці репрезентують близько 60 країн світу.

—Чим, на вашу думку, Україна може бути цікава для провінції Альберта?

— Багато людей з України приїжджають до Альберти. Основні галузі для працевлаштування та співпраці — це видобувна та обробна промисловість, нафтова і газова, та сільське господарство. А також усі сфери культури та творчості, танці, музика. Програмою канадсько-українського обміну, яка спонсорується Канадською міжнародною агенцією розвитку, передбачаються візити українськи х політиків для вивчення досвіду нашої парламентської діяльності. Приблизно 8 років тому ми сформували україно-канадську законодавчу раду, і люди з України приїжджали до Альберти, щоб вивчити структуру нашого роялті — плати за право розробки надр, ознайомитися з новими нафтовими та газовими технологіями. Своєю чергою, декілька бурових компаній Альберти працювали в Україні. Ми маємо підписані договори про співпрацю з трьома західно-українськими областями, Львівською, Івано-Франківською та Чернівецькою. Українці, які приїжджають до нас, навчаються правил і законодавства Альберти, як встановлюються роялті на нафту та газ. У нас є декілька добродійних організацій. Наприклад, «Освіта», займається медичною допомогою: щорічно ми скеровуємо до України декілька літаків із дитячою допомогою, ліками, медичним обладнанням. Альберта здійснила значну кількість інвестицій в Україну, хоча, останнім часом, ми зіткнулися з деякими проблемами: бюрократія — незліченна кількість дозволів і всіляких паперів, які необхідно отримати для проведення бізнесу в Україні. Це нас трохи стримує, але ми робимо все, що можемо. На жаль, існують деякі проблеми з українським урядом на місцях. Він працює в правильному напрямку, але ми б хотіли, щоб із деякими проблемами було б легше розбиратися.

— Яку роль відіграє в Альберті українська діаспора?

— Українське населення провінції Альберта нараховує понад 200 тис. Українці з Галичини та Буковини і поляки були першими, хто поселився на північному сході Альберти. У ті далекі часи облаштування в невідомій країні було дуже важким: мовний бар’єр, ізоляція, відсутність інфраструктури, доріг, навіть погода була іншою. На великих площах, заповнених лісами, люди повинні були викорчовувати дерева й кущі, щоб обробляти землю. Перше покоління українських іммігрантів було, в основному, селянами. Вони полишили Україну, де в них не було надії, де в них не було власності. Іммігранти практично безкоштовно отримували від уряду Канади ділянки, за умови розпочати на них господарство. Основою успіху першого покоління українців, народжених в Альберті, було навчання. Щоб дістати освіту, вони йшли на великі жертви, але ставали лікарями, юристами, викладачами. Українська громада — частина великої європейської імміграції, яка допомогла Альберті, і вона продовжує відігравати значну роль у прогресі нашої провінції.

— Четверту суботу в листопаді оголошено в Альберті «Днем Голодомору-Геноциду — Днем Скорботи». Тобто цю подію визнано урядом Альберти на законодавчому рівні?

— 30 листопада 2008 року Законодавча асамблея Альберти ухвалила Закон про встановлення Дня пам’яті Голодомору і Геноциду 1932—1933 рр. в Україні. Ми проголосили це геноцидом у законодавстві Альберти. Ми визнаємо великий голод, голодомор, маючи згоду православних і католиків. Мер і Законодавча асамблея приєднуються до українського населення у визнанні цього дня. Необхідно було затвердити це в законодавстві, щоб нагадати світові, через що пройшла ваша країна — українське населення, люди, які померли від голоду. Моя родина, мої діди і бабусі були на той час уже в Канаді, але в нас було багато родичів в Україні. Вони зникли. Ніхто не знає де вони, чи поховані вони, або їх з’їли звірі — це страшно. Молоді парубки і дівчата, але в основному парубки, іммігрували до Альберти відразу після Голодомору і розповідали такі трагічні історії, що важко навіть описати словами. Якби ви могли побачити переживання і емоції, коли ми винесли законопроект на прийняття в Асамблеї! Україна, житниця Європи, така родюча земля, і за тих часів стільки людей померло від голоду! Я сподіваюся, що ми ніколи цього не забудемо.

— Чи залишається в прем’єр-міністра час, щоб брати участь у житті української громади Альберти?

— Безперечно. Я і моя дружина, вже 35 років ми співаємо в церковному хорі. Ми відвідуємо українську католицьку церкву. Наші діти вчилися танцювати українських народних танців. Зараз у двомовних школах викладають і мову, і українські пісні, і танці. Коли я починав навчання, я не знав іншої мови, окрім української. Пізніше батьки померли, і мені ні з ким було говорити українською. У дружини родичі також говорили по-українськи, але коли вона пішла до школи — там була лише англійська мова. Це сьогодні в нас двомовні школи і можна вчити будь-яку мову, а тоді, коли я ходив до школи, суворо забороняли говорити по-українськи і за провину били по голові.

— Відомо, що в Альберті вас називають «Чесний Ед». Звідки таке прізвисько?

— На початку своєї політичної кар’єри на провінційному рівні я працював главою місцевої адміністрації, був опікуном шкільної ради. Було багато роботи, багато проблем із персоналом. Коли мене вперше обрали на відповідальну посаду, я повинен був зі всім розібратися — це було як мер у маленькому окрузі. Звідти мене було обрано членом законодавчої асамблеї Альберти, потім я посідав ряд міністерських постів до обрання прем’єр-міністром провінції. Я завжди гарантував, що все, що ми повинні зробити, — ми зробимо чесно й відкрито. Ми говорили і про добре, і про погане, ніколи нічого не затаювали, і завше були прямими. Ось звідки походить «чесний».

Емілія НАЗАРЕНКО, спеціально для «Дня», Женева

Джерело: День, http://www.day.kiev.ua/290619?idsource=275778&mainlang=ukr