Гостем програми Української служби Бі-Бі-Сі був професор українознавства з Університету штату Пеннсильванія Майкл Найдан, відомий також як Михайло Найдан.

Професор Найдан, який нещодавно видав антологію сучасної української поезії англійською мовою "Двадцять п'ять років української поезії", брав участь у розмові, яку вела Світлана Пиркало. Розмова, зокрема, торкалася того, як викладати українську мову і культуру американцям та як популяризувати українознавство - і українську літературу - за кордоном.

Професор Найдан є також відомим перекладачем. Він перекладав твори Юрія Андруховича, Ліни Костенко, Богдана-Ігоря Антонича та інших відомих українських авторів. Майкл Найдан також пише власну книгу про Львів (готується її переклад українською мовою) і готує антологію українських жінок-письменниць англійською мовою.

Разом з ним на програму прийшли його колеги Оксана Лущевська та Лариса Боброва, які також викладають студентам Університету штату Пеннсильванія українську мову та літературу.

Слухачка Бі-Бі-Сі із Кембріджа: Мене цікавить ваша перекладацька творчість, бо я особисто відкрила для себе Великої Британію через переклади англійської літератури на українську мову. Я вважаю, що ваша робота - це дуже важлива справа, бо ви відкриваєте дух України і таланти через переклади нашої літератури на англійську мову, саме завдяки цим перекладам англійська аудиторія дізнається про "Перверзію" Андруховича , про Юрія Винничука, Ліну Костенко та інших. Які ваші останні роботи і плани на майбутнє?

Майкл Найдан: Я щойно закінчив досить велику антологію сучасної поезії, вона була видана місяць тому. Є один американський літературний журнал, там кожного року випускають пару спецномерів, вони подзвонили мені і сказали, що хочуть зробити український номер. Я зібрав різних перекладачів, серед них моїх колишні студенти, інші перекладачі в Америці. Ми зробили цей том, вийшло дуже гарно, з красивою обкладинкою також, на якій зображена картина художника Миколи Куманівського, відгуки були дуже позитивні.

Також я недавно випустив книжку перекладів Богдана-Ігоря Антонича, на неї теж були позитивні відгуки. Дещо я друкую в Україні, двомовні видання.

Я співпрацюю з Михайлом Комарницьким, який провадить видавництво "Літопис" у Львові, і ми зробили двомовні видання Павла Тичини, Максима Рильського, Ліни Костенко. Взагалі на переклади з української мови дуже позитивна реакція. А щодо "Перверзії" Андруховича – це насправді дуже складний твір для перекладу, я навіть написав одну статтю про переклад цього твору.

Бі-Бі-Сі: Є така думка, що в Україні, і взагалі в умовно православному світі, панує духовність, а в Америці панує матеріалізм і бездуховність. Як би ви на це подивилися, чи справді в Україні є певна таємниця духовності, якої немає в іншому місці?

Майкл Найдан: Не перший раз мені ставлять таке запитання, і я завжди відповідаю, що люди є люди. Багато хто думає, що всі американці мають свої машини, великі хати, але ж треба розуміти, що люди там працюють, щоб це мати. Також вони ходять до церкви і шукають духовного життя, люди - це люди, ким би вони не були: американцями, українцями, росіянами, французами, китайцями, кожна людина шукає розуміння, що таке життя.

Слухач Бі-Бі-Сі: Я хотів сказати щодо того, як навчити студентів української мови. Я вважаю, що не достатньо просто змусити їх сісти за підручник. Україну потрібно представити як економічно сильну, процвітаючу країну, інакше у студентів, майбутніх бізнесменів, не буде стимулу вчити українську, вона має бути мовою бізнесу.

Майкл Найдан: Я погоджуюсь з цим, але є різні причини, чому люди починають вчити українську мову і культуру. Я хотів би, щоб до нашої розмови долучилися мої аспіранти з України, вони також працюють тут у Пеннсильванії, і саме викладають українську мову. Це Оксана Лущевська та Лариса Боброва.

 Оксана Лущевська: Я викладаю "українську культуру і цивілізацію" - це онлайн Інтернет курс, я навчаю сьогодні 55 студентів. Курс досить цікавий, ми маємо лекції, тобто кожного тижня студенти прочитують лекції, і потім здають невеличкий тест. Самі лекції були розроблені професором Найданом.
Також до лекції ми читаємо дуже цікаву літературу, наприклад, "Культурний шок" Мередіт Дальтон, я вважаю книжку дуже цікавою, тому що не тільки американські студенти можуть дізнатися про українську культуру, але і українські студенти багато почерпнуть з цієї книжки, подивившись на свою культуру з боку. Також ми читаємо українські народні казки, ми вивчаємо Сковороду, дивимось українські фільми і навіть готуємо українські страви.

Бі-Бі-Сі: А чому ці предмети цікаві американським студентам? Зрозуміло, якщо хтось з них має українську кров, а люди, які не мають відношення до України, що спонукає їх приходити на ваш курс?

Оксана Лущевська: Причини дуже різні. Дійсно є такі, хто має дідуся-бабусю з України, і ця культура була прищеплена раніше, їм цікаво сьогодні це розвивати. Також є студенти, які пройшли курс російської історії, вивчали Київську Русь і тепер вирішили підійти, так би мовити, з іншого боку, вони вивчають Київську Русь в українському курсі історії. Декому просто потрібно пройти цей курс, хтось хотів би дізнатися більше.

Бі-Бі-Сі: А чи є бізнес цікавий, як говорив наш попередній слухач, чи думають люди про якісь інвестиції в майбутньому, можливо співпрацю з міжнародними компаніями, які ведуть справи в Україні?

Оксана Лущевська: Насправді ми маємо багато студентів, які навчаються на відділеннях, пов’язаних з економікою або бізнесом. Я думаю, студент все ж таки молодий і йому вирішувати, і ми не можемо сказати напевно про мотиви і робити висновок.

Бі-Бі-Сі: Запитання до пані Лариси, викладача української мови - з якими труднощами ви стикаєтесь, наскільки взагалі можливо взяти американця і зробити з нього україномовну людину?

Лариса Боброва: Викладати іноземну мову, чи то українську чи англійську – це завжди важко, а кажучи про українську мову – то дуже важко, уявіть собі, скільки закінчень, відмінків треба мати в голові, щоб правильно розмовляти. Але мої студенти з цим дуже добре справляються.

Я маю студентів українського походження, які вже трохи розмовляють українську мовою, є також американці, які не мають ніяких родичів в Україні, і українську мову починають вивчати з алфавіту. Загалом, проблем ніяких немає, якщо людина хоче вивчати мову певної країни, цікавиться її культурою, народом, то трішки натхнення і гарні підручники дуже допомагають їм.

В мене є американка Пейдж, яка вчить українську мову третій семестр і вона майже вільно розмовляє. Зараз ми читаємо українських письменників – наприклад, Юрія Винничука, Андруховича, Ірен Роздобудько і обговорюємо твори українською мовою. Це звичайно важко, але американці дуже добре з цим справляються.

Бі-Бі-Сі: Які смішні випадки трапляються при викладанні української мови іноземцям, чи щось читають неправильно, чи є проблеми з фонетикою?

Оксана Лущевська: В мене був студент, не американець, а кореєць. Він був дуже зацікавлений швидко вивчити українську мову. Минув тиждень нашого навчання, початковий курс, ми тільки пройшли алфавіт і фонетику, а він приходить і каже: "Скажіть мені, будь ласка, чому я ще не розмовляю? Бо мені здається, що я поліглот, і зможу розмовляти дуже швидко". Було цікаво, що людина настільки з іншої культури і бажає вчити мову. Коли він добре провчився цілий семестр, я його запитала, що його спонукає до вивчення мови. Він сказав – "футбол, бо мені подобається Андрій Шевченко".

Допис слухача на сайті Бі-Бі-Сі: Мене абсолютно не хвилює навчання іноземців, нехай пан професор краще порадить, як навчати українців української, яких насильно зробили російськомовними. Їм тепер легше говорити російською і важко відродити мову дідів-прадідів на Донбасі чи у Запоріжжі". Чи необхідно взагалі вчити української тих українців, які нею не говорять?

Майкл Найдан: Треба їх вислати до нас просто, на наші курси тут.

Бі-Бі-Сі: Це дорогий проект може вийти!

Майкл Найдан: Це складне питання - мовна проблема України. Мені байдуже, на якій мові говорить людина, яка живе в Україні. Головне, щоб така людина шанувала і культуру, і мову інших людей, які живуть в Україні. Російськомовні повинні шанувати українську літературу, дещо знати про неї, а україномовні повинні дещо знати про російську культуру.

Взагалі головний мій фах – це російська література, я написав свою дисертацію про Марину Цвєтаєву. В мене багато перекладів російських авторів, я недавно надрукував переклад Ольги Сєдакової, есе і поезію. У російських авторів теж надзвичайно цікаві твори, я не роблю різниці. Але свого часу Маяковський нарікав, що російський народ не шанує українську літературу, а треба читати і розуміти ту іншу культуру.

Бі-Бі-Сі: В Америці є штати, в яких дуже велика мексиканська чи іспаномовна громада, яка не "вариться" в англомовній культурі. Наскільки Америка зараз змінює свою мовну і соціальну політику для того, щоб залучити цих людей до ширшої дискусії, бо іноді складається враження у США іспаномовна і англійська культура взагалі майже не перетинаються?

Майкл Найдан: Це залежить від штату, у Каліфорнії, Техасі, Арізоні - там проблеми. І головні проблеми з наркотиками, які перевозять через кордон до Америки, це великий мінус. Певні соціальні проблеми є, люди, які приїжджають, живуть у своєму гетто і розмовляють між собою тільки іспанською. Але їхні діти, народжені тут, вчаться в американських школах і знають англійську мову.

Запитання слухача: Чи не було у вас наміру перекладати українські народні пісні, бо мені здається, саме пісня може зацікавити і передати дух народу?

Майкл Найдан: Пісні дуже складно перекласти, декотрі я переклав, зокрема Івасюка. Я випустив з Ольгою Лучук "Сто років юності", антологію української поезії. І там 2-3 пісні переклав – зокрема, пісню "Вона".

Питання від слухача: Мабуть, пан професор не раз бував в Україні, цікаво, яке враження справила на нього значна різниця між літературною і розмовною українською мовою, російсько-український суржик, чи багато траплялось сленгу?

Майкл Найдан: Ясна річ, що головна для мене літературна мова, бо я займаюсь перекладом. Але також багато таких розмовних слів буває в творах Андруховича та інших авторів, у Богдана Жолдака є багато таких слів.

Бі-Бі-Сі: Мабуть, Жолдака важко перекладати, адже там багато суржику.

Майкл Найдан: Так, деякі твори повністю написані суржиком, але мені допомагає те, що я фахівець російської літератури і мови, я їздив і до Москви, і до Пітера. Я досить часто мав в Україні такі цікаві розмови… Сидимо, наприклад, в кав’ярні у Львові, там один художник розмовляє російською тільки, але розуміє українську, а другий поляк - трохи знає українську, третій американець, який знає трохи російської. А я чи український поет, Юрій Винничук, Юрій Андрухович, сидимо теж там, і кожен говорить своєю мовою, але ми розуміємо один одного без проблем.

Бі-Бі-Сі