Автор: Наталія МАЛІМОН

У Луцьку після 10-літньої реставрації презентовано унікальний святий образ із автентичним живописом XI — XIІ століття: найдавніший у Європі й один із небагатьох у світі

ПОРУБАНА Й ПОНИЩЕНА. АЛЕ ВРЯТОВАНА!

У останню ніч перед презентацією, яка відбувалася у Музеї волинської ікони, котрий завдяки своїм багатствам сам по собі вже є брендом не лише Волині, а, мабуть, і України, художник-реставратор Анатолій Квасюк... ще працював над іконою Холмської Божої Матері. Не тому, що хвилювався, хоча за ці роки не тільки не мав відпустки: в останні перед презентацією півтора року він не мав і жодного вихідного дня, і навіть, як зізнався, грішив, працюючи по неділях. Образ Богородиці з Холма став найважливішою і, якщо можна так сказати, найзатратнішою справою його життя. Адже на іконі було нашаровано дев’ять століть... Бувало, що за десять годин праці зі скальпелем і мікроскопом Квасюк міг прочистити ділянку розміром в одну копійку. Для реставрації цього образу він придумав не один десяток інструментів.

Минулого вівторка по обіді відреставровану ікону встановили в спеціально закуплену для неї вітрину однієї з відомих німецьких фірм: з броньованим склом, з власним мікрокліматом всередині. Виставили в тому первісному вигляді, в якому вона дійшла до наших часів. Зі слідами цвяшків від золотих корон, якими її коронували, з пробитим татарською стрілою і мечем тілом Богородиці. На ній збережено лише 70% авторського живопису, та найкраще збереженої такої давньої ікони у світі й нема. І це було, як висловився директор Волинського краєзнавчого музею (чиїм виробничим підрозділом і є Музей волинської ікони) Анатолій Силюк, «свято неймовірної ваги»: з’явлення світові ікони, котра складає славу України, повернення однієї з чотирьох апостольських ікон, якими колись володіла Київська Русь.

Ця ікона завжди захищала простий люд. Часто — на рівні легенд і міфів, якими історія ікони переповнена. А до людей древній образ продовжує говорити своєю мовою — мовою чудесних зцілень. У день її вшанування з хресними ходами до ікони Холмської Богоматері в Музей волинської ікони приходять представники різних конфесій. І це єдиний випадок в Україні, коли хресний хід іде до музею. З цього приводу Анатолій Силюк каже, що щоразу для поклоніння людей вони виставляли (звичайно в спеціальній вітрині) оригінал Богородиці, хоча музейні правила цього й не вітають.

— Проте не дати поклонитися намоленому століттями оригіналу ми не могли.

ЗАГАДКИ БОГОРОДИЦІ

Перше з’явлення чудотворної Холмської ікони людям, після кількох десятиліть її зникнення у роки Другої світової війни, відбулося на межі тисячоліть, з нагоди Всесвітнього конгресу холмщаків, який відбувався у Луцьку. Але йому передувала чотирирічна підпільна, певною мірою, реставрація, яку проводив Анатолій Квасюк. Адже родина депортованого з Холма під час операції «Вісла» священика Холмського собору Гаврила Коробчука, яка й вивезла ікону на Волинь, боялася, аби образ просто-напросто не вкрали... Про історію ікони та її порятунок «День» уже розказував у матеріалі «Повернення Богородиці» (6 листопада ц.р.). Причетним до її порятунку був і директор Волинського краєзнавчого музею Анатолій Силюк. Він каже, що по всьому своєму житті Холмська ікона мала багато загадок. Вона то з’являлася людям, то знову зникала...

Іконохранилища були винищені ще у часи середньовіччя, а ікон візантійського живопису, до якого належить і Холмська, у світі залишилися одиниці. Тому Музей волинської ікони (а заодно й Луцьк) зі здобуттям такої ікони відразу входив у невелике число музеїв світу, котрі володіють подібного роду раритетами.

Він був посвячений у таємницю цієї ікони з самого початку, з її передачі на реставрацію Анатолію Квасюку в 1996 році. Та музейникам в усі часи доводилося ризикувати, аби отримати для експозиції якусь достойну річ. Силюк розумів, що оприлюднити такий раритет буде непросто. Найперше побоювалися, що свої права на святий образ можуть висловити поляки: хоча в такому разі вони мали б повернути у рідні краї не лише ікону, а й депортованих холмщаків?.. Ікону могла б прийняти у свій храм будь-яка з існуючих у Луцьку конфесій. Та сталося так, пригадував Анатолій Михайлович на презентації, що одна з головних конфесій, у яку Гаврило Коробчук заповів передати ікону, від неї... відмовилася, пославшись на те, що вона... уніатська. А уніатство, вважає, був духовний компроміс, який виріс насамперед на національному грунті.

— Відколи чудотворний образ потрапив у наш музей, почали вирішуватися багато питань. Музейники переконані, що ікона сама вибрала цей пагорбок у центрі Луцька. Невдовзі Музей волинської ікони отримав тут нове приміщення, для Холмської ми виділили окремий зал.

І навіть юридично оформити передачу святого образу державі Україна від родини Коробчуків, як пригадувала на презентації онучка отця Гаврила — Наталі Олександрівна Недільська, вдалося о... шостій ранку в обласній держадміністрації, буквально за кілька годин до можливої ноти протесту...

КОЖЕН АНГЛІЄЦЬ ПОВИНЕН ПОБАЧИТИ ЦЮ ІКОНУ. А УКРАЇНЕЦЬ?

Презентація Холмської чудотворної ікон Божої Матері стала своєрідним бенефісом художника-реставратора Анатолія Квасюка. Того вечора скромний по життю талановитий митець був у центрі уваги. Кажучи про значення презентованої ікони пригадав у розмові зі мною, як приїжджав у їхній музей один з послів Великої Британії в Україні. Приїжджав спеціально з Києва, бо почув про цю раритетну ікону. І опісля сказав, що кожен англієць має побувати в Луцьку, аби її побачити!
За заповітом родини Коробчуків-Горлицьких, які були останніми її хранителями 55 років, ікона не може покидати межі Луцька. Тому до неї сюди їдуть не лише паломники, а й президенти і прем’єр-міністри.

Отримавши зливу захоплених відгуків і подяк від представників Волинської обласної влади, від колег-реставраторів, а від владик двох волинських єпархій (яких визнано почесними меценатами реставрації) — по церковному ордену, Анатолій Квасюк так і не дочекався визнання на рівні держави. Він на нього й не сподівався. Бо за свою працю над іконою, яка стала для нього як для реставратора своєрідною Голгофою, у матеріальному значенні отримав лише дві з половиною тисячі гривень. Коли нині в Україні дають ордени і звання наліво й направо, митець, який повернув державі її національну гордість, як кажуть, не удостоєний...
Але люди кажуть — «доземний уклін» і «дякуємо»!

Автор: Наталія МАЛІМОН, «День» Луцьк
Джерело: День
Передруковано зі спеціальним дозволом газети "День"