Автор: Тетяна Потапова

"Подумаю про це завтра", - казала собі легендарна Скарлетт О’Хара. Солідарних з нею сьогодні називають прокрастинаторами. Насправді за цим складним терміном ховається звичайна лінь, яку підживлює невпевненість у собі та своїх силах. Як навчитися протидіяти деструктивним лінощам та визначити власну схильність до прокрастинації – читайте далі

Понеділок. Починається новий робочий тиждень, а разом з ним з'являються нові проекти та залишаються старі незакінчені завдання. На столі лежить перелік нагальних справ - ідей для розробки, важливих дзвінків, список зустрічей та покупок. Однак перед тим, як засукати рукава та почати працювати, прокрастинатор зробить ще купу маленьких і непотрібних справ, що з'їдять робочий час.

Він перевірить усі свої електронні скриньки, напише новий пост у блозі, зайде на свої сторінки в соціальних мережах. Він довго смакуватиме ранішню каву в колі колег та розповідатиме їм про те, як пройшли вихідні. До справжньої роботи він стане тільки через годину-дві, а звіт про зроблене подасть в останній момент або вже після дедлайну. От якби не занадто довгі перекури, комп'ютерні ігри, блукання інтернетом, розмови в ICQ та по мобільному... 

А скільки разів давалися обіцянки від завтра (Нового року, 1-го числа наступного місяця) сісти на дієту, почати займатися спортом чи хоча би качати прес! Не кажучи вже про розчищення завалів у шафі та на робочому столі, давно потрібний виклик сантехніка чи генеральне прибирання. Але такі вже люди прокрастинатори, що на роботі та в побуті люблять відкладати на завтра те, що можна зробити ще сьогодні.

Постійно зайнятий і... нічого не зробив

За даними вчених, близько 20% людей постійно прокрастинують. У більшості випадків вони почуваються невпевнено перед завданням, яке здається важким. Тривога про результат своїх дій та підсвідомий страх відповідальності і стають причинами зволікання.

На думку американського дослідника Тімоті Пичила, після завершення роботи в останню хвилину, людина відчуває не радість, а полегшення від того, що позбулася тягаря. Саме це відчуття, на думку американця, і визначає прокрастинатора. 

Окрім переживань та страхів, причинами лінощів можуть бути:

- очікування приходу музи: натхнення, "правильного" настрою чи часу

- відсутність чітких цілей та ясного розуміння того, яким має бути результат

- недооцінка важкості завдання та необхідного для його виконання часу

- перфекціоністське бажання досконалості та страх припуститися помилки.

За словами львівського психолога та психотерапевта Валентини Паробій, вирізняють дві основні мотивації: досягнення успіху та уникнення невдач.

"Парадоксально, але уникнення поразки - основний мотив для прокрастинаторів. Якщо виконати робоче завдання в останню мить, чи гуляти всю ніч перед іспитами замість підготовки, перед самим собою буде виправдання: не було часу на якісно зроблену роботу чи був занадто втомлений, щоб добре відповісти на іспиті", - каже Паробій. 

І додає: "У більш серйозних випадках прокрастинація може маскувати депресивні стани, коли особа ніби тікає від самої себе в метушню, але сил і наснаги на дійсно вважливі речі у неї просто бракує". 

Кожен з нас - ледар. Або мріє ним стати

На думку Валентини Паробій, найбільш уразливими є офісні працівники, в яких сталий робочий день та заробітна платня: "Байдуже, чи встигатимуть вони зробити всі свої справи за дві години, бо решту сім годин вони все одно мають провести "за роботою". 

Окрім шкоди, яку може заподіяти прокрастинація сім'ї людини чи компанії, в якій вона працює, деструктивна лінь може також призвести до погіршення здоров'я. Так, за словами психотерапевта Паробій, людина сама себе заганяє у повний цейтнот, переживає провину за незроблене та відтягуване, віддає години законного і необхідного відпочинку на хронічне доробляння.

"Самооцінка також опиняється під ударом, бо завершені справи не здаватимуться успішними", - каже вона.

На думку психолога Алевтини Шевченко, прокрастинація може врятувати від поганих вчинків і наслідків. "Психологи дотримуються думки про те, що лежання на дивані - це теж вчинок. Так що у будь-якому разі ви щось робите, навіть якщо здається, що нічого", - коментує Шевченко.

На думку Паробій, відволікання від основної напруженої роботи та зміна форми активності - це завжди хороший відпочинок. Саме певна розрядка після напруженої зустрічі з клієнтом допоможе не переносити негативні емоції на наступного. Інтереси, які існують у працівника поза роботою, також тримають його в тонусі. Однак, попереджає Паробій, коли йдеться про патологічне зволікання, то переліченими позитивами людина навряд чи може скористатись.

"Зараз модно говорити про так зване проектне мислення", - каже Алевтина Шевченко. Чітка картина цілей та визначення конкретних завдань для їх досягнення і може стати заходом боротьби проти такого виснажливого явища, як прокрастинація, упевнена експерт.

Як  не стати вбивцею часу 

Дослідник патологічного ледарювання, професор канадського університету Калгарі Пірс Стіл твердить, що під впливом прокрастинації люди біднішають, гладшають та почуваються більш нещасними. Звісно, каже він, важко не піддатися спокусі, коли є стільки привабливих речей, якими так приємно відволікатися - телефон, інтернет, телебачення, відеоігри, комунікаційні винаходи на зразок Skype. Всього й не перелічиш.

Надолужувати згаяний час доведеться довго, а зусиль треба буде докласти немало. Психотерапевт Валентина Паробій радить згадати правило Паретто та його пропорцію 80/20:

- 80% усіх результатів приносять лише 20% зусиль;

- 20% клієнтів приносять 80% прибутку;

- 80% наслідків коріняться у 20% причин.

Перший крок, як відомо, найважливіший. Тож спочатку важливо усвідомити власну схильність до прокрастинації. Варто проаналізувати свою діяльність, робочу та побутову, і відкинути все зайве. "Усвідомлення, що не потрібно робити більше, щоб більше зробити, приходить не просто, але плоди його - неймовірні", - каже Паробій. 

Спеціаліст радить також поставити собі реальні, досяжні й вимірювані цілі. Потім розставити пріоритети у цьому списку та визначити крайні строки виконання із певним запасом. Причому тут головне - дуже-дуже захотіти їх досягти. "Якщо бажання нема - то чи на своєму місці ви перебуваєте? Можливо, це сигнал знайти нарешті собі "сродну" працю, як писав Сковорода", - коментує психотерапевт.

Іншим виходом може стати хронометраж та угоди із самим собою. Можна, наприклад, вирішити: "Я працюю рівно годину. Все, що я встигаю, те встигаю, що ні - те ні". Потім робити відчутну перерву. Можливо, спочатку мало що вдасться вкласти у цей проміжок часу. Зате потім налаштування на робочий режим почне відбуватися підсвідомо. 

Згаяного часу стане відчутно менше, якщо спробувати відстежити його пожирачів: перекури, кави-чаї, соціальні мережі, інтернет-ресурси, "важливо-непотрібні" справи, як от загострення всіх 10 олівців. Валентина Паробій радить ловити себе на черговому бажанні поледарювати і пробувати боротися з ним в момент виникнення. 

Наприклад, перевіряти електронну пошту потрібно лише певну кількість разів на день. Паробій радить порахувати кількість кліків на "Поновити сторінку", а наступного дня зменшити цю кількість на 20%. І так довести до одного-двох разів на день. 

Не завадить і прибрати робоче місце від усіх речей, що можуть відволікати. Дехто  вірить, що потрібно спочатку робити найважче. Якщо взятися і завершити те, що найбільше не подобається, решта  проекту здаватиметься легшою. У боротьбі з лінощами важливо пам'ятати - навіть п'ять хвилин достатньо, аби зробити щось важливе.

Автор: Тетяна Потапова
Джертело: Українська правда. Життя
Фото з сайту flickr.com/dominiqs