Неписана історія, або Бандера у коміксах

5 жовтня, 10:03    Валентина Червоножка  Новинар

http://novynar.com.ua/onlinemagazine/culture/39533

За допомогою спадку діаспори українців намагаються залучити до нової способу пізнання історії – у формі коміксів. Проте українські реалії поки стоять на цьому шляху нездоланною перешкодою.  В Україні поволі починає зароджуватися своя традиція створення історичних коміксів. Щоправда, поки лише за допомогою перевидання робіт, які з’явилися завдяки старанням діячів української діаспори.

Другий дубль 

В останній день вересня громадська організація Спілка української молоді в Україні (СУМ в Україні) презентувала нову серію коміксів Вбивства з наказу КГБ, присвячену підготовці й здійсненню вбивства провідника ОУН Степана Бандери радянським агентом Богданом Сташинським. За два роки до того, 1957 року, ця сама людина тим же способом вбила у Мюнхені ще одного українського діяча – Лева Ребета.

Вперше ця історія в картинках була опублікована у 1978 році на сторінках журналу Крилаті, що видавався СУМ для дітей української діаспори. Автором сценарію мальованої оповіді, всі деталі якої повністю відповідають реальним подіям, став головний редактор Крилатих Омелян Коваль. А виконав її бельгійський художник, який професійно займався коміксами й підписувався Нептун.

Перевидана накладом 4 тисячі примірників мальована історія про вбивство Бандери доповнена біографією й фотографіями провідника ОУН, багато з яких публікуються вперше, а також промовою його доньки Наталі, виголошеною на суді над Сташинським 1962 року в Німеччині.   

Комікс про вбивство Бандери перевидавався, за словами голови СУМ в Україні Святослава Липовецького, з освітньою метою. Книга присвячена 100-річному ювілею з дня народження керівника ОУН та 50-річчю з дня його смерті. Обидві дати відзначатимуть  наступного року. «Нашою ціллю було зробити постать Степана Бандери більш доступною, й у такій формі показати нові можливості підходу до невідомих сторінок національної історії», – зазначив він на презентації.  

Вбивства з наказу КГБ – вже друга спроба СУМ в Україні посприяти популяризації вітчизняної історії у формі коміксів. Першу подібну серію мальованих історій – Україна в боротьбі, присвячену історії УПА з 1939 до 1953 року, спілка випустила рік тому. Цей комікс, створений на початку 1950-х років українським художником Леонідом Перфецьким, також колись публікувався у журналі Крилаті.

Нова публікація історії УПА у коміксах дійсно привернула увагу громадськості. Брошура пережила чотири перевидання загальним накладом 22 тисячі примірників. Останнє видання російською мовою, призначене для півдня і сходу України, вийшло у червні цього року 10-тисячним накладом.

Проте найбільший галас зчинився не через форму подання матеріалу, на що акцентувала увагу СУМ в Україні, а через саму його тему, яка знову опинилася в заручниках сучасних українських політичних реалій. Лист тодішнього гуманітарного віце-прем’єра Дмитра Табачника на адресу міністра у справах сім’ї молоді та спорту Віктора Коржа й відповідні перевірки Тернопільської обладміністрації, яка виділила гроші на друк, з приводу законності такого видання, зливи негативних оцінок у ЗМІ й на інтернет-форумах, особливо російських. Ця ситуація ще раз яскраво виокремила проблему відсутності в Україні єдиної національної концепції історії.

Від картинки до книги

У західних країнах історії в картинках мають неабияку популярність, пройшовши більш ніж 100-літній шлях розвитку. У США їх називають коміксами (цей термін прижився й у нас), у Японії – манга, а в Європі – мальованими історіями. Перший злет популярності коміксів припав на 1930-ті роки, коли у США створюються історії про супергероїв – Супермена та Бетмена, які одразу заполонили серця підлітків. Й до сьогодні в Америці вони вважаються основними споживачами такої продукції. Натомість у Європі історії в картинках, з’явившись у кінці 1920-х років, відразу набули високого мистецького статусу.  Найбільшу популярність у європейських країнах серед людей різного віку мальовані історії мають у Франції, а на сході – в Японії, де один альбом манга можне містити кілька тисяч сторінок.

На Заході, крім розважальної, комікси виконують й велику освітню роль, привчаючи дітей до читання й формуючи інтерес до пізнання історії. У формі історій в картинках видаються біографії президентів, королів, інших відомих осіб, окремі історичні події, навіть історії країн. У Франції така історія держави в коміксах, що мала понад 30 томів, вийшла ще у 1970-х роках.

З метою розробки коміксів для навчального процесу створені цілі освітні центри. У Франції таким є Національний центр мальованих історій в Ангулемі, який проводить навчання школярів, організовує тематичні виставки, надає наукові консультації. Цією проблемою займаються й серйозні наукові установи. Зокрема, польський Інститут національної пам’яті видає історичні комікси для старшокласників.

В Україні чиновники-освітяни також не проти подібних ініціатив. «У мене був учень, який мені казав: «Знаєте, я до кінця жодної книжки не прочитав, хіба що «Буквар», – згадує Лариса Євтушенко, керівник відділу суспільно-гуманітарної освіти Департаменту загальної середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки України, яка тривалий час працювала вчителем історії у школі. – Якщо буде зроблено якісний науково-виважений комікс, який пробудить бажання таких дітей щось іще прочитати, то такі комікси, я думаю, мають право на життя».

Творчий вакуум

Однак до появи коміксів в українських підручниках і посібниках з історії пройде ще чимало часу. І масштабних проблем тут кілька.

По-перше, в українському суспільстві поки немає загальноприйнятого виваженого погляду на певні сторінки української історії, особливо ХХ століття. Це значно утруднює написання сценарію – основної частини коміксу. «Історична тема – найскладніша, – зазначає Михайло Касаніди, який займається історією коміксів. – Художники, які це могли б красиво зобразити, гадаю, у нас є, але найбільша проблема – це сценарій». 

По-друге, ринок коміксів в Україні поки не сформований. Мальованими історіями переважно цікавляться підлітки. «Дорослі люди, на жаль, у нас не вміють читати комікси. Їм важко, вони не розуміють, куди має рухатися око, щоб читати наступний кадр – чи вниз, чи вправо, чи вліво», – каже Олексій Олін, головний редактор поки що єдиного в Україні журналу коміксів К9. Такому стану справ посприяло те, що у Радянському Союзі комікси видом мистецтва не вважалися й не пропагувалися. Історіями в картинках переповідали хіба що казки у дитячих журналах.

Комікси для сучасних українських художників поки є своєрідним хобі, оскільки заробляти цим на життя в Україні ще неможливо. Повністю присвятити себе цій сфері мистецтва серед українців вдалося лише Ігорю Бараньку, але він працює виключно для Франції. «Нашим видавцям він теж намагався показати свої роботи, однак вони не розуміють за що платити і що це взагалі таке», – наголошує Олексій Олін. 

Решта ж українських художників, які займаються коміксами, переважно виконують рекламні замовлення для партій та компаній. З держструктурами працювати поки не береться ніхто. І справа не у відсутності замовлень. Просто держава ще не зрозуміла всієї складності подібної роботи, зазначає Олексій Олін, і пропонує за неї копійки. У Франції, приміром, художник над стандартним альбомом мальованих історій на 60 сторінок працює рік, знаючи, що робочий час буде гідно оплачений.

З державними замовленнями побоюються працювати і, як не дивно це звучить, через можливість втрати своїх робіт. Дуже гучна історія трапилася у зв’язку з цим з художником Сергієм Якутовичем. У середині 1990-х років йому доручили створити історію України в коміксах, що мала б презентувати нашу державу у світі й розповсюджувався б через українські посольства. Для своєї «Історії України від Гостомисла до Чорнобиля» художник зробив близько 2,5 тисяч малюнків, оригінали яких надав видавництву. Там їх загубили. Лише через роки частину з них удалося знайти й повернути авторові завдяки французьким художникам, що приїхали з Ангулема до Харкова.

Існувала й ідея створення коміксу про козацького ватажка XVІІ століття Северина Наливайка, але її також не вдалося реалізувати.

Набагато більшу цікавість до подання української історії у формі історій у картинках виявляють у Європі. Кілька років тому французька художниця Шанталь Монтельє створила серію мальованих історій соціальної спрямованості «Чорнобиль, моя любове». Французи також звернулися до Ігоря Баранька з пропозицією створити комікс про Нестора Махна, який згодом, можливо, стане основою й для фільму. Погодився б художник намалювати щось подібне й в Україні, якщо б це було замовлення із серйозними вимогами. «Я дотримуюсь французької точки зору, що комікс – це своєрідна форма літератури. Щось середнє між літературою й кіно, – наголошує Ігор Баранько. – Якщо це буде тупе пропагування – я таке малювати не буду. Це, як на мене, опускання коміксу до плакату».

Зараз в Україні комікси на основі реальних подій фактично репрезентують лише перевидані СУМ в Україні мальовані історії про УПА та вбивство Бандери. Хоча головний редактор К9 і критикує ці роботи з точки зору майстерності виконання. «Те, що у них було опубліковано минулого року [Україна в боротьбі] – це, насправді, дешевий комікс, дешевий продукт. Там немає динаміки, вони погано виглядають і читаються. Краще б вони знайшли художника-сучасника, який би намалював на історичну тему. А так вийшло для вузького кола осіб, а хочеться, щоб всі побільше дізналися», – зазначає Олексій Олін.  

Але поки нічим подібним похвалитися не можна. За 6 років свого існування журнал К9 таких коміксів жодного разу не друкував. Це лише в планах на майбутнє. Крім невдалої історії з роботою Якутовича, в Україні жодного історичного коміксу створено не було. «Можна писати, що у нас коміксів на історичну тематику немає», – з жалем підсумовує Олексій Олін.

magic supplies