Автор: Анна Купінська

Сенс життя за 133 хвилини

Стрічка "Їсти молитися кохати" - це екранізація однойменних мемуарів американської письменниці Елізабет Ґілберт. У книжці описана навколосвітня подорож, в яку вона вирушила, аби прийти до тями після важкого розлучення та невдалого роману.

Ліз вирішила віднайти радість життя в країні пасти і піци Італії, вдатися до медитацій в ашрамі індійського гуру та знайти душевну рівновагу на пляжах Балі. Та, зрештою, вона знайшла ще й кохання.

Книжка Ґілберт вийшла 2006 року і швидко здобула популярність. Скажімо, у рейтингу бестселерів "Нью-Йорк Таймс" роман протримався аж 187 тижнів. Відгуки на "Їсти молитися кохати" були загалом схвальними, проте деякі літературні критики розцінили поїздку головної героїні в ашрам як нав'язливе пропагування практик Нью Ейджу.

Автори екранізації роману "Їсти молитися кохати" пішли найлегшим шляхом, прагнучи максимально дотримуватися сюжету книжки. У результаті стрічка вийшла занадто довгою, як на мелодраму, занадто тривіальною, як на притчу з життя, та занадто прісною, як на роуд-муві.

Та й сам вибір місць, де можна "збагатитися духовно", надто вже співпадає з рекомендаціями популярних жіночих журналів. Чому Ліз не поїхала радіти життю, скажімо, до кавказьких чабанів, за духовними практиками - до бурятів, а за рівновагою - до австралійських аборигенів? Чи, може, світ ділиться на сектори, які відповідають за певні "ерогенні зони щастя"?

Та й самі проблеми героїні часом здаються надуманими, а відповіді та її запитання -банальними. Невже потрібно кілька місяців мити підлогу в індійському ашрамі, щоб дізнатися ось таку "мудрість": "Полюби самого себе та викинь дурні думки з голови"?

Фільм зайвий раз демонструє, що ключик до щастя все ж не в духовних пошуках, а у банальному споживанні - їжі, популярних релігійних практик та благ, які тобі нададуть за невелику ціну вбогі жителі країн третього світу. І як легко відчути себе благодійником, назбиравши із друзями грошей на хатину для нещасного тубільця.

Зрештою, із картини напрошується ось такий висновок: західна людина (насамперед представлена голлівудськими фільмами) настільки втомилася від свого впорядкованого життя, від своїх обов'язків та щоденного розпорядку, що їй кортить провести цілий рік у приємному неробстві та самоаналізі. А потім можна написати про це книжку та продати її тисячам стражденних, які не можуть дозволити собі такого задоволення.

На жаль, фільм "Їсти молитися кохати" вийшов занадто повільним та затягнутим, аби отримати від нього хоча б якесь задоволення. Скажімо, в "італійських" епізодах від їжі аж мерехтить в очах.

Проте цілком можливо, що стрічка прийдеться до вподоби поціновувачам книжки Ґілберт та жінкам, цілком притлумленим домашніми справами та проблемами.

Оцінка фільму 3 з 5

Автор дякує кінотеатру "Київ" за допомогу в підготовці матеріалу

Єврейське щастя в степах України.

Режисер стрічки "Халепа Симона Конянського" - бельгієць Міша Валд - походить з родини галицьких євреїв-ашкеназів, які після Другої світової війни оселилися у Західній Європі.

І так сталося, що тема українського коріння опинилася у центрі його творчості. Скажімо, події ігрового повнометражного дебюту Валда під назвою "Викрадачі коней" розгортаються на землях сучасної України 1856 року.

Картина "Халепа Симона Конянського" є другою роботою Міші Валда. Він також написав сценарій цього фільму. У "Халепі Симона Конянського" Валд намагався поєднати рідну йому єврейську тематику та деякі сучасні українські реалії.

Стрічка розповідає про 36-річного невдаху Симона, який після розриву із коханою змушений оселитися у квартирі батька. Старий відчайдушно намагається влаштувати синове особисте життя і познайомити його із "хорошою єврейською дівчиною".

До цієї справи долучаються й інші дивакуваті родичі. Від такої "опіки" чоловік починає потроху шаленіти, крім того, його лякає, що старий забагато розповідає шестирічному онукові Шмулі про жахи Голокосту.

Проте невдовзі дідуган помирає і виявляється, що згідно його заповіту, старого слід поховати у рідному місті Острув, яке знаходиться в Україні, неподалік польського кордону. Симон, його тітка й дядько, а також маленький Шмулі вирушають у довгу подорож автомобілем, аби виконати останню волю померлого.

Попри неабияку цікавість до нашої країни, Валд сприймає її радше як міфологічний простір: дике поле, погані дороги, жадібні митники та прекрасні краєвиди. З місцевих жителів - тут самі зачухані дядьки та старі баби біля напівзруйнованих халуп.

Проте тільки у цьому химерному краї, зазначав Валд у одному інтерв'ю, єврей-ашкеназ може віднайти своє коріння та возз'єднатися із власною природою.

Саме у таку подорож "до джерел" і відправляє режисер свого Симона. Лише перетнувши український кордон, розбещений європейський єврей, який підтримує проект палестинської автономії та шкодує жертв ізраїльських бомбувань, може забути про свій лібералізм та почути "тіні забутих предків".

У стрічці Валда тільки в Україні яскраво світить сонце, тоді як у Німеччині та Польщі постійна мряка, темрява та дощ.

Крім того, бельгієць у своєму фільмі іронійно звертається до творчості іншого ашкеназа, що має предків українського походження - Стівена Спілберґа. Скажімо, у сцені на кладовищі можна знайти алюзії на подібний епізод зі "Списку Шиндлера", а маленький Шмулі (до речі, це єврейське ім'я Сіплберґа) в цей час запитує батька, чи був євреєм знаменитий E.T.

Втім, попри дотепні контекстуальні жарти та колоритних персонажів, картина "Халепа Симона Конянського" виглядає на диво розбалансованою та позбавленою цілісності.

Стрічка просто розпадається на шматки і через це справляє дивне враження та втрачає значну частину свого гумору. Крім того Валд допускає чималу кількість ляпів, які дуже важко назвати "кінематографічною умовністю".

Оцінка фільму 4 з 5

"Коханці"

Стрічка французького режисера Седріка Кана розповідає про чоловіка на ім'я Матьє, який змушений обирати між респектабельним сьогоденням та пристрастями юнацьких років. Мать'є - сорок і він щасливий у шлюбі. Хвороба матері приводить його у рідне місто, де він зустрічає Майю - дівчину, в яку колись був закоханий.

Вона щойно повернулася з Африки з дочкою та новим чоловіком. Мать'є та Майя починають таємно зустрічатися. Пристрасть примушує забути їх про шлюбні обітниці. Та як довго це триватиме?

"Темний світ у 3D"

Новий проект автора славнозвісного серіалу "Бригада" - Алєксєя Сідорова, який виступив сценаристом та продюсером цього першого російського фільму в 3D. Режисером картини став Антон Мєґєрдічєв, який працював над іншим проектом Сідорова - картиною "Бій із тінню: реванш".

У стрічці "Темний світ у 3D" йдеться про групу студентів-філологів, які вирушають в етнографічну експедицію у Карелію. Серед них вирізняється готка Марина, схиблена на потойбічних страшилках.

Дуже до речі готка знаходить печеру, а в печері мумію та чарівний щит. Помацавши реліквії, дівчина здобуває могутню магічну силу, а також випускає на волю прадавнє зло. Студенти зустрінуться із відьмами та відьмаками і разом рятуватимуть світ від хтонічної погані.

Автор: Анна Купінська
Джерело: Українська правда. Життя