Автор: Лілія Федорович

Погожого морозного дня 22 січня 1919 р. святково прибрану Софіївську площу в Києві заповнили десятки тисяч жителів столиці, численні гості, військо. О дванадцятій годині над колонами пролунало: «Слава!», прозвучав національний гімн. Міністр закордонних справ ЗУНР Л. Цегельський оголосив грамоту - ухвалу Української Національної Ради і передав її голові Директорії В. Винниченку. У відповідь Ф. Швець зачитав Універсал уряду УНР, в якому, зокрема, зазначалось: «Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західно-Українська Народна Республіка ( Галичина, Буковина й Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка…»

День 22 січня 1919 року став одним із найпрекрасніших моментів нашої непростої, нерідко трагічної історії, назавжди залишився в пам’яті народу як свято Соборності України.

Акт Злуки спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням становлення політичної нації. Ідея соборності українських земель набула державного статусу.

Об'єднання мало і практично-політичний аспект, адже обидві держави потребували концентрації збройних сил та взаємної допомоги для захисту своїх територій від іноземного військового втручання, яке на той час набуло форми агресії.

Важливим є й факт легітимності завершального соборницького процесу, який передував Акту Злуки. Ініціатори об'єднавчого руху — Українська Національна Рада та Директорія УНР — ще 1 грудня 1918 року уклали Предвступний договір про наміри об'єднати населення і території обох утворень в одній державі.

У січні 1919 року Українська Національна Рада у Станіславі прийняла ухвалу про злуку і надала повноваження своїй делегації завершити оформлення об'єднання двох держав. Президент Ради Євген Петрушевич наголошував: «По лінії з'єднaння не було між нами двох думок». І нарешті завершеного оформлення Акт Злуки дістав після ухвали Трудовим конгресом. Безперечно, сучасні правники і політики повинні робити певні поправки на складні й динамічні процеси української революції, які чимало державних рішень змушували ухвалювати за спрощеною процедурою.

Об'єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам'яті українського народу. Свідченням того стали січневі події 1990 року, коли крізь трухляві ідеологічні лещата агонізуючого режиму, ця пам'ять вибухнула енергією інтелігенції і виструнчилась живим людським ланцюгом, єднаючи Київ і Львів, Схід і Захід України.

Мрії, задля запровадження яких найкращі сини України боролися і вмирали, стали дійсністю. І сьогодні Україна об'єднана. Та об'єднана лише де-юре, територіально… Нам не вистачає єднання душевного, ідейного… Колись наші предки мріяли про об'єднання. Сьогодні своєю байдужістю та сварками ми нехтуємо їхніми здобутками, зводимо нанівець їхні героїчні перемоги. Можливо, варто більше цінувати те, що маємо і що здобуте предками у важкій боротьбі та виплекане століттями у мріях.

 Автор: Лілія Федорович