Автор: Наталія КРАВЧУК

65 років тому розпочалося примусове переселення українців з території Польщі

Минуло 65 років від початку примусового переселення етнічних українців зі своїх прадавніх земель, що після Угоди про взаємний обмін населення у прикордонних районах між Радянським Союзом та Польщею дісталися Польщі. Ділили по “лінії Керзона”. Без своєї малої батьківщини залишилися мешканці Холмщини, Підляшшя, Надсяння та Лемківщини. Долю українців вирішували Сталін, Рузвельт та Черчілль на Тегеранській і Ялтинській конференціях. Ніхто думкою українців Закерзоння не цікавився. Радянська історіографія називала це переселення “добровільною евакуацією”. Проте кожен, хто його пережив, скаже однозначно: то була депортація. Вона залишиться у пам’яті десятків тисяч родин як велика трагедія, що пройшлася плугом по долях людей.

На збори сім’ям давали 2-5 годин

– Ніхто не бажав залишати отчий край, власні землі, маєтності, нажите тяжкою працею добро, могили предків, інші святині, – розповідає про пережите Микола Онуфрійчук, голова Волинського товариства “Холмщина”. – Але виходу не мали. Примусове переселення народу за політичною, соціальною чи національною ознаками трактується саме як депортація – один із засобів масових політичних репресій. Під час Другої світової Сталін благословив “етноцидно-геноцидну чистку” в Польщі, заявивши, що ця країна стане державою без національних меншин. Українці були розмінною монетою торгів у справі відродження Польської держави з прокомуністичним режимом. Що це була не евакуація, а депортація, свідчить чимало документів. Зокрема, заява Дем’яна Коротченка на нараді при головному уповноваженому уряду УРСР з переселення українців з території Польщі Миколі Підгорному: “Не треба бути тут страшно обережним, на відправлення натискуйте… Треба так поставити справу: збирайся і виїжджай”.

Уповноважені громад наших повітів у листах до Сталіна писали, що польські банди ночами оточують українські села, палять їхні садиби, грабують і знищують українське населення. Та хто на це зважав? Частина українців у Надсянні, на Лемківщині, в окремих селах Холмщини чинила опір виселенню. Їх підтримували вояки УПА. Однак постійні мародерства з боку поляків підштовхували людей до виїзду.

На збори давалася одна доба, а то й кілька годин! Люди кидали на вози нехитрі пожитки (якийсь одяг та головне – харчі) і рушали на залізничні станції у так звані переселенські пункти. Не днями – тижнями, інколи й місяцями люди тулилися просто неба, чекаючи своїх товарняків. На морозі та під дощами в жахливих умовах опинялися і діти, і старенькі, і вагітні, і хворі… Скільки з них вже там, за кілька кілометрів від рідних домівок, лягли кістьми. На переселенських пунктах та у дорозі закерзонців грабували. Це при тому, що третина селян, яких змушували до виїзду, добровільно здали заготівельним органам Червоної армії та місцевим органам влади понад 140 тисяч тонн (!) сільськогосподарської продукції на суму майже 18 мільйонів злотих.

– Оформлення документів на компенсацію за втрату нерухомого майна нерідко проводилося без урахування його реальної ціни, – продовжує Микола Антонович. – Інколи вартість суттєво занижувалася, або й зовсім не фіксувалося залишене. За неповними даними, виселені українці кинули у Польщі понад 461 тисячу гектарів власної землі, посівів на суму майже 666 мільйонів злотих.

У товарняках їхали разом з худобою

Їхали у Союз у товарних вагонах – люди (по кілька сімей) разом з худобою. Відповідно до урядових планів, більшість депортованих направляли у східні області – мали взяти там активну участь у відновленні зруйнованого війною господарства. В одному селі залишали по 2-5 сімей, сподіваючись асимілювати закерзонців. Зумисно не поселяли “заражених” самостійницьким духом людей у Західній Україні, де формування УПА чинили активний опір радянській владі.

Опинившись на сході України, лише кожна п’ята сім’я отримувала таке-сяке житло. Решта залишалися просто неба у чужому краї. Люди юрмилися по кілька сімей під одним дахом – не давали одне одному пропасти. Не виконувалася згадана угода і в частині надання земельних наділів розміром до
15 гектарів. Худобу (перевезли майже 55 тисяч коней, понад 113 тисяч голів рогатої худоби, 46,5 тисячі овець та кіз, понад 23,5 тисячі свиней, 6600 вуликів бджіл) та реманент (майже 66400 одиниць ґрунтозбиральних машин, понад 2000 молотарок, тисячу сівалок, 1650 збиральних машин) одразу забирали у колгоспи. Продовольчі запаси, які вдалося перевезти, танули на очах. Худоба у колгоспах дохла, бо “план приросту” виконали, а годувати поголів’я було нічим. Людей чекав голод. Кошти, передбачені для переселенців, розбазарювалися чи привласнювалися представниками влади.

Розуміючи, що чекає біда, чимало сімей зважувались тікати зі сходу країни на захід. Тікали ночами, коли немає патрулів. Як свідчить статистика, з 43497 родин, що прибули у східні області УРСР, станом на 1 січня 1947-го залишилась лише 8981.

– У ситуації антиукраїнського терору, тиску силових структур, підпільних терористичних груп та банд говорити про добровільний характер переселення українців з території Польщі – нісенітниця! – переконує Микола Онуфрійчук. – Забути свою малу батьківщину ми не можемо. Тужимо за рідним краєм, цікавимося його долею, долаючи візовий режим, інші труднощі, здійснюємо паломницькі поїздки, відвідуємо могили рідних, членів роз’єднаних родин.

За різними даними, з території Польщі впродовж 1944-46 та 1948 і 1951 років було депортовано в УРСР понад 520 тисяч українців. А під час операції “Вісла” у 1947-му (на північно-західні землі Польщі) – ще від 150 до 230 тисяч. У радянській історіографії депортація українців Польщі була забороненою темою, а джерельні матеріали зберігались у закритих архівах. Досі Верховна Рада України не дала політико-правової оцінки акції примусового виселення етнічних українців з території Польщі, не прийнято закон України, який би надавав переселенцям статусу депортованих, людям не відшкодовано збитків… В інших державах, у тому числі й Польщі, щодо переселених з України поляків це вже зроблено.

Волинська область

На фото: Люди брали у дорогу найцінніше – харчі, худобу, реманент. Все інше добро – хати, меблі та багаті землі – залишилося за Бугом. 

Автор: Наталія КРАВЧУК
Джерело:  Високий Замок   www.wz.lviv.ua