Варшавський договір 1920 року Або "Паломництво на захід"

Автор: Ольга Воровка

25 квітня 1920 року, в годину розпалу боротьби за владу на українських землях, від Прип'яті у напрямку Дніпра починає розгортатись антибільшовицький наступ армії Юзефа Пілсудського. Два тижні потому, увійшовши до Києва, польський головнокомандувач проголосить визвольну мету походу ("найбільший скарб на Землі – це свобода").  Підставою для таких дій, очевидно, була укладена кількома тижнями раніше польсько-українська угода, яка засвідчувала якщо не братерство, то принаймні мирне співіснування країн-сусідів та взаємовизнання. Проте не так сталося, як гадалося…

Де юре (історична довідка)

Варшавський договір — міждержавна угода Польщі і Української Народної Республіки, за якою в квітні 1920 р. польський уряд Пілсудського відмовився від намірів розширити територію Польщі до кордонів Речі Посполитої 1772 р. та визнав УНР. Згідно з умовами угоди, Польща зобов'язувалась не укладати міжнародних договорів, спрямованих проти України, гарантувались національно-культурні права українського населення в Польщі і польського в Україні. Укладена додатково військова конвенція передбачала початок спільних польсько-українських військових дій проти більшовицьких військ на території України. Уряд Симона Петлюри також був вимушений піти на великі поступки - зречення від великих етнічних українських територій Галичини, Західної Волині, частини Полісся, Лемківщини, Підляшшя, Посяння і Холмщини.

"Тактичний хід" Симона Петлюри

Очевидно, УНР розглядала союз із Польщею як можливість встановлення зв’язку  з Європою та протистояння радянському наступу за допомогою утвердження своєї влади. З цієї позиції можна цілком виправдати дії тодішнього керівництва, не давши терезам переважити у бік "мінуса". Як би там не було, такі події загал сприйняв неоднозначно. Вкрай негативно висловлювалися щодо угоди деякі українські політики, і – що найвагоміше – більшість населення переданих територій. Зокрема, більшість галичан, що служили на той час у ЧУГА, перейшли на бік поляків та були інтерновані.

Великою несподіванкою договір став і для влади УНР.  Його голова І. Мазепа подав у відставку, виражаючи своє незадоволення. Саме на період тимчасового уряду припадає прорив Будьонним лінії фронту та контрнаступ радянських військ. І хоча під Варшавою польсько-українська армія перехопила ініціативу, про "боротьбу за Київ" уже не йшлося.  20 жовтня у Ризі було підписано прелімінарний (попередній) польсько-радянський мир про припинення дій на фронтах. Армія УНР була залишена напризволяще.

Зрада чи закономірність?

Помилкою було би вважати, що умови договору цілком співпадали з намірами обох держав. Власне, історія нас запевняє в іншому. Потаємною вірою і сподіванням Пілсудського було те, що звільнені від радянської влади країни легко підпадуть під польський вплив, а згодом увійдуть до складу держави, що було б навіть вигідніше, ніж відновити кордони за Першим поділом 1772 року. Проте, з огляду на кількість населення країн, Польща не подужала б створення етнічно однорідної держави. Тому, аби частка нацменшин не перевищувала третини, вирішили відмовитися від ідеї держави "від моря до моря" і задовольнитися Західною Волинню, Галичиною, частиною Білорусі і Віленським краєм. Продовження збройного протистояння з радянською владою стало беззмістовним.  18 березня 1921 року представниками РРФСР і УРСР, з одного боку, та Польщі — з другого був підписаний Ризький мир, який фактично анулював Варшавський договір.

 Автор: Ольга Воровка

Фото: WikiMedia Commons, Polski: Wręczenie Naczelnemu Wodzowi Józefowi Piłsudskiemu buławy marszałkowskiej - 1920 r.