Автор: Ольга Ситник

Після повалення царизму в Російській імперії, у Києві 4 березня 1917 року утворюють Виконавчий комітет об’єднаних громадянських організацій, які від імені Тимчасового уряду і в перші пореволюційні дні вважався найвищою виконавчою владою. Подібні організації виникають по всій території України.

Водночас починають організовуватися ради робітничих і солдатських депутатів.  Знаковим є утворення 4 березня 1917 року в Києві, за ініціативи Товариства українських поступовців, Української Центральної Ради.

Крім членів ТУПу до її складу ввійшли представники православного духовенства, культурно-освітніх, кооперативних, військових, студентських та інших організацій, громад і гуртків, а також  національних наукових товариств – наукового, педагогічного, техніків, агрономів.

Провідну роль у Раді відігравали партії українських соціалістів-федералістів, соціал-демократів, есерів. Головою Центральної Ради був Михайло Грушевський – лідер руху за українське національне відродження.

Він висунув гасло побудови національно-територіальної автономії України в складі  Російської Федеративної Республіки, не чекаючи скликання  Установчих зборів.   7-8 квітня у Києві Центральна Рада скликає  Національний конгрес.

У його роботі брали участь 900 делегатів від губерній України, а також представники українських організацій Петрограда, Москви, Криму, Кубані, Холмщини, усіх фронтів. На ньому було обрано новий склад Ради, надалі він мав поповнюватися за територіальним принципом та шляхом делегування представників від політичних партій до громадських установ.

Головою Ради конгрес обрав М.Грушевського, його заступниками – С.Єфремова та В.Винниченка.  Національний конгрес доручив Центральній Раді розробити статут української автономії. Перший Всеукраїнський військовий з’їзд українізованих частин, що відбувся у травні 1917 року, проголосив Раду  «єдиним компетентним органом», здатним вирішувати всі наболілі питання життя краю. 

У червні 1917 року відбувся  Всеукраїнський селянський з’їзд, який  у своїх вимогах до Тимчасового уряду  закликав «за допомогою шаблі» розв’язати питання про національне самоврядування , врешті-решт  скликати до цього Українські Установчі збори.  Цього ж місяця розпочав роботу  другий всеукраїнський військовий з’їзд, який запропонував Раді більше не звертатися  до центру, а самочинно оголосити автономію України. На з’їзді було затверджено статут Генерального Військового комітету, головою якого став Симон Петлюра.  

Одним із перших програмних документів Центральної Ради був виданий нею 10 червня 1917 року «1 Універсал до українського народу на Україні й поза Україною сущого». У ньому проголошувалась автономія України, «не одділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою Російською». Висловлювалася надія, що національні меншості, які живуть на території України, теж будуватимуть автономний устрій.

Українським установам  доручалося з цього приводу налагодити тісні взаємовідносини з демократично обраними організаціями не українців. Отже, видання Універсалу свідчило про крах політики Тимчасового уряду, який не мав сили зупинити наростаючий український  національний рух. Центральна Рада  відповідно до 1 Універсалу  розпочала державотворчу діяльність. Вона оголосила  про створення  Генерального Секретаріату у складі 8 генеральних секретарів і генерального писаря, серед яких переважали соціал-демократи.

Перший український уряд очолив В.Винниченко. 3 липня 1917 року Центральна Рада опублікувала 2 Універсал. У ньому проголошувалося, що вона,  «з задоволенням сприймає заклик уряду до єднання». Треба зазначити, що Рада, поповнившись представниками партій національних меншин, які проживали в Україні, стала єдиним  найвищим органом демократії в краї. Рада зобов’язувалася підготувати закон про автономний устрій України, в якому мали враховуватись інтереси національних меншин, тобто її кожного четвертого громадянина, для прийняття його Установчими зборами. Складений радою «Статут вищого управління України» не було прийнято Тимчасовим урядом. 

7 листопада 1917 року Центральна Рада проголосила 3 Універсал: «Віднині Україна стає Українською Народною Республікою. Не відділяючись від Російської Республіки й зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росії, щоб уся Російська Республіка стала федерацією рівних і вільних народів». У цьому Універсалі була накреслена програма політичних та соціально-економічних перетворень в Україні, а саме ліквідація приватної власності на землю, 8-годинний робочий день на підприємствах, контроль над виробництвом, скасування смертної кари, запровадження судової реформи, гарантія демократичних свобод, персонально-національна автономія для національних меншостей.

В ніч на 12 січня 1918 року Михайло Грушевський оголосив останній 4 Універсал, яким проголошувалася «вільна Українська Народна Республіка», самостійна, «від нікого не залежна, суверенна». УНР закликала усіх громадян «стояти непохитно на стороні добутої ворогів селянсько-робітничої Української Республіки». Згідно з Універсалом Генеральний Секретаріат дістав назву Ради Народних Міністрів, яка розпочала виконувати покладені на неї обов’язки виконавчої влади.

Центральна Рада мала значні заслуги перед українським народом. Протягом свого нетривалого існування вона пробудила націю від рабської покори й пасивності, підняла на боротьбу за відродження давно втраченої державності, проголосила Українську Народну Республіку. Саме з неї було закладено основи майбутнього політичного суспільного й економічного ладу вільної й незалежної України на засадах демократії, свободи, справедливості.

Автор: Ольга Ситник