Автор: Тетяна Ясюк 

Основи політичного і соціального устрою

Київська Рус ь- ранньофеодальна держава з монархічною формою правління.
 У X-XIII ст. з поглибленням процесів феодалізації на Русі ускладнювалася ієрархічна структура панівного класу. Найважливішим інститутом державного правління Русі була князівська влада. «Вокняження» супроводжувалося певним церемоніями. В літописі часто зустрічаються вказівки, що новий князь починав з того, що йшов до св. Софії, там приймав благословення митрополита і «сідав на столі дідів та отців».
 
Князь виступав не тільки верховним правитилем країни, а й законодавчим розпорядником усього місцевого життя. Компетенція та влада князя були необмежені й залежали від його авторитетності та реальної сили, на яку він спирався. Головним чином він був воєначальник, йому належала здебільшого ініціатива походів ї їх організація. 

Певною мірою на політичні рішення князя впливали поради та підтримка боярської ради. Цей дорадчий орган походить від давньослов'янської ради старійшин. До боярської ради входили старші дружинники, міська еліта та представники вищого духовенства, з якими князь обговорював питання оголошення війни та миру, укладання угод, видання законів, вирішував важливі адміністративні, фінансові та судові справи.

Поряд з князівською владою зберігався й інститут народного віче. Літописи, розповідаючи про віче, не рідко вказують на участь «всех людей», «всех киян». Проте насправді загальноміське віче було вузько поставлене гетьманом. Воно об'єднувало великих феодалів, до яких іноді приєднувалась купецька верхівка. Віче являло собою орган влади старший, ніж князь. У Києві перший натяк на віче подає літопис під 1024 роком.

Важливою політичною формою загальноруського правління були між князівські з'їзди (снем). Вони збиралися у найвідповідальніші для країни періоди, на них обговорювалися питання внутрішнього миру, феодального правопорядку, організації оборони Русі. Практика їх проведення була започаткована у зв'язку з необхідністю вироблення давньоруського законодавства. 

Іншим органом управління було військо. Головну частину війська становила княжа дружина, початок якої треба шукати ще в часах варязьких князів. Дружина була зв'язана безпосередньо з князем, і він її утримував, забезпечуючи зброєю, кіньми, одягом. Старші дружинники діставали в нагороду землю, а дружина - пайку з військової здобичі. Другу частину війська становили «вої»- земське військо, головно із смердів, почасти призначуваних вічем, почасти - добровольців, що йшли з власною зброєю, на власних конях. На відтинку від дружини, вої часто вирушали в похід пішо.

Активно йшов процес диференціації серед феодально залежного населення. Людність українських земель поділялася на дві великі категорії: вільних і невільних людей, до яких можна приєднати напіввільних. 

Верхівку вільних людей становили члени княжної дружини,- зрозуміло, не всі дружинники, а так звані «княжі мужі», еліта, що виступали як дорадники, співучасники всієї діяльності князя.

Також в Київській Русі існувала чисельна група напіввільних людей- «закупів». Так називали людей, які з різних причин втратили своє господарство і змушені були йти в кабалу до феодала за купу (грошову позичку). Закуп міг мати власне господарство, двір, майно, але міг жити на землі пана і працювати на його землі. За несправедливу кару, накладену паном на закупа, останній міг скаржитися до суду, і тоді пан ніс відповідальність. Якщо пан продав закупа в холопство- закуп діставав волю, а пан за це відповідав. Але всі ці закони слабо охороняли права закупа.
Невільні люди називалися челяддю або холопами. Холоп був позбавлений всіх прав, і його трактував закон нарівні з худобою. 
Існувала також категорія населення, яких називали ізгоями. Ізгоями вважали людей, які в силу різних причин вибули з тієї групи, до якої належали, але не вступили до іншої. Головна маса ізгоїв походила з холопів.

Автор: Тетяна Ясюк