Автор: Ольга Ситник

Висвітлюючи це питання, важливо підкреслити, що зазнавши поразки у Першій світовій війні, «клаптикова Австро-Угорська імперія восени 1918 року почала розпадатися. Національно-визвольний рух, який охопив також західноукраїнські землі, зумовлювався бажанням місцевого населення створити власну державу. Його надихав приклад єдинокровних братів на Наддніпрянщині. Але на перешкоді стали поляки, які теж претендували на Східну Галичину й робили все можливе, щоб утвердитися на її території і зрештою приєднати до Польщі.

18 жовтня 1918 року, коли Габсбурзька імперія розвалилася, загальні збори політичних і громадських діячів Східної Галичини й Буковини, церковні ієрархи на чолі з Андрієм Шептицьким утворили Українську національну раду як представницький орган майбутньої держави.

Вони оголосили про намір об’єднати в одне ціле Східну Галичину, Лемківщину, північно-західну частину Буковини й Закарпаття, тобто споконвічні українські землі в межах Австро-Угорської імперії. Вже тоді висловлювалася думка про майбутню злуку з Українською Народною Республікою. Але здійснювати задумане доводилось у запеклій боротьбі з відродженою Польщею, що готувалася захопити Східну Галичину.

Коли 1 листопада 1918 року українські військові заволоділи Львовом, між ними і створеними польськими загонами почалися запеклі бої, і не тільки в місті, а й на значній частині Західної України. В такій складній ситуації Національна рада 9 листопада призначила тимчасовий уряд – Державний секретаріат – на чолі з К.Левицьким, а 13 листопада було офіційно проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). 22 листопада 1918 року молода держава, що тільки-но народилася, зазнала могутнього удару від поляків. Галицькі вояки були змушені здати їм Львів.

Уряд переїхав спочатку до Тернополя, а потім наприкінці грудня – до Станіслава. 22-23 листопада відбулися вибори депутатів до Української національної ради у складі 150 осіб. Вони представляли інтереси інтелігенції, міщанства, духовенства, селянства, абсолютна більшість із них була українцями і займали помірковано-національні позиції. Президентом республіки став Є.Петрушевич.

Після проголошення 13 листопада 1918 року ЗУНР, депутати почали здійснювати законодавчі перетворення.  Новій державі на своїй території вдалося забезпечити певний порядок і стабільність, створити органи місцевого управління, залучити до роботи в них фахівців різних спеціальностей.

Важливим здобутком у галузі соціально-економічної політики її уряду було розв’язання земельного питання: всі великі приватні землеволодіння, які належали переважно полякам, експропріювалися і розподілялися між бідним селянством.

Ефективним законодавчим актом Національної ради було надання гарантії виборчих прав усім громадянам ЗУНР, широких прав національним меншинам, включаючи забезпечення їм 30٪ місць у майбутньому парламенті. Керівництво держави послідовно заявляло про своє рішення «перестати існувати як окрема держава й злитися в одну велику державу з Українською Народною Республікою».

4 січня 1919 року Українська національна рада ухвалила проект відповідного договору, а 22 січня в Києві, на Софіївській площі, було проголошену злуку Галичини, Буковини, Угорської Русі й Наддніпрянської Великої України з Українською Народною Республікою. ЗУНР з того часу прийняла назву Західна область Української Народної Республіки (ЗО УНР). До складу Директорії увійшов Є.Петрушевич.

 Автор: Ольга Ситник
На фото: Євген Петрушевич